Про молодого віслюка, впевненого у своїй величі, який не утямив власну роль в історії

Друзі, вітаю вас зі святом! Вперше з часів визнання християнства імператором Костянтином великі християнські свята проходитимуть у порожніх храмах, соборах, церквах та молитовних будинках. Всесвітня пандемія примусила нас сидіти по домівках. Але, я переконаний, вона не здатна зіпсувати святковий настрій тим, кому для спілкування з Ісусом Христом не потрібні золоті куполи чи багатогодинні літургії, тим, у кого Він завжди у серці.

Коли Христос в’їжджав на молодому віслюку до Єрусалима, Його зустрічав величезний натовп. Люди сподівалися побачити дива, отримати швидке вирішення своїх наболілих важких проблем, одержати дармову їжу та зцілення від набридлих хвороб. Вони несамовито раділи, кидаючи на дорогу пальмові гілки та навіть власний одяг. 

І молодий віслюк, на якому їхав Господь, впевнено крокуючи, був переконаний, що це його так зустрічають, це йому так радіють, що це йому під копита кидають одяг і гілки, щоб було м’якенько ступати по дорозі.

«Осанна! Благословен Грядущий в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!», - кричав натовп і у віслюка виростала корона. Він пихато йшов і не міг утямити свою справжню роль у всесвітній історії. Віслюк був просто тимчасово потрібен Господу, який хотів дати шанс примхливому натовпу відмовитися від власного бруду, від легкого шляху, що веде до пекла, від намагання звинувачувати всіх, окрім себе. Він хотів їм дати справжнє диво - вічну любов, віру, спасіння і безсмертя.

Ісус з сумом дивився на зустрічаючих, тому що знав, яка важка доля очікує на цю юрбу, що незабаром буде голосити: «Розпни Його, розпни!». А віслюк гонорово цокотів копитами, впевнений у своїй величі і месіанському призначенні.

Не будьмо віслюками, не будьмо тупим жорстким натовпом! Будемо вірити, любити і перемагати!

Зі святом, дорогі брати і сестри!