Всесвітній економічний форум у Давосі: стислі висновки

•1•

Don't look up – так можна було би сформулювати гасло форуму, якщо аналізувати тематику кількох сотень side events. 80% присвячено штучному інтелекту, 1% питанням глобальної безпеки. Світ підійшов найближче за останні 60 років до межі глобального конфлікту, і перша ж гібридна атака по незахищеній європейській енергосистемі перетворить штучний інтелект на теплу згадку про старі добрі часи.

•2•

Україна привносить в порядок денний форуму питання глобальної безпеки, і тим самим ми, по суті, виступаємо більш зрілим учасником процесу, хай і не з доброї волі. Українські зусилля в цьому напрямку успішні й усіма помічені, про що свідчить склад учасників дискусійних панелей.

•3•

Основне повідомлення України до Заходу було сформульоване у виступі президента Зеленського й багато разів повторено: щоразу, як потрібні були сильні рішення, Захід відступав чи гальмував, боячись ескалації з боку росії, але Україна робила своє, й ескалації жодного разу не було. Тож аргумент про ескалацію треба назавжди прибрати зі столу.

•4•

В останні місяці українська дипломатія (в широкому сенсі, включаючи, окрім професійної, ще парламентську, громадську, мистецьку тощо) доклала екстраординарних зусиль, щоб донести до союзників і партнерів розуміння, що наша перемога – це їхня перемога, а наша поразка – це їхня поразка. Що падіння України означає неминучу подальшу ескалацію. Що вони завтра можуть опинитися під вогнем гібридних атак, тож мусять перевірити свою готовність. Отже, розуміння на Заході зростає, хоч і не такими темпами, як нам би хотілося: демократія, бюрократія та традиція не дозволяють швидких рухів. На додачу західним урядам доводиться боротися з власними пацифістами, що мають в суспільствах неабияку вагу.

•5•

Водночас стратегія Заходу щодо РФ виглядає як очікування джокера («чорного лебедя»), тобто фактично це не стратегія, а сором'язливе маскування її відсутності. Ба більше, вони не лише не мають стратегії, а й переконані, що вона їм не потрібна. На жаль, це в основному ірраціональна політика, керована страхами, а не інтересами.

•6•

Росіяни вірять, що НАТО досягло ліміту можливостей щодо підтримки України. НАТО дійсно не має резервів на випадок війни. Це означає необхідність швидкої розбудови спроможностей ВПК США та країн Європи, а для цього потрібні непопулярні політичні рішення щодо перерозподілу бюджетних коштів для гарантії довгострокових контрактів виробникам. Також потрібно негайно узгоджувати технічні та юридичні стандарти між країнами, створивши військово-промисловий альянс на кшталт Airbus.

•7•

Водночас надзвичайно важливим є закриття шляхів обходу санкцій, в тому числі силами західних спецслужб, щоб перекрити можливості постачання росії складових для виготовлення зброї.

•8•

Всі уми західних еліт зосереджені на американських виборах, від яких, на їхню думку, залежить все на планеті. Власне, з цим треба погодитися, враховуючи, що у випадку призупинення американських зобов'язань в рамках НАТО вся Європа залишається майже незахищеною вперше після Другої світової. Результат виборів неможливо передбачити (це і є демократія), але ще менше (на думку американських експертів) можна передбачити зовнішню політику Трампа в разі його перемоги. Треба дивитися, хто буде його команда з питань національної безпеки.

•9•

Останнім часом, схоже, накопичуються позитивні новини щодо конфіскації російських активів. Історія довга, рух повільний, але з мертвої точки зрушили. Божі млини мелють повільно, але невідворотно.

•10•

Завдання для України: робити свою «домашню роботу» у сфері реформ та демократії (привіт тим, хто переслідує журналістів та чинить тиск на бізнес) й посилювати свій вплив на західну політику через всі доступні інструменти. Основні українські аргументи мають носити не моральний характер («ми воюємо за свободу», «ми вас захищаємо»), а економічний в широкому сенсі: сприяючи українській перемозі, ви відвертаєте більшу війну й запобігаєте більшим витратам; витрати від ненадання допомоги Україні набагато більші, ніж сама ця допомога; Україна успішно вирішує глобальні безпекові завдання за дуже малі гроші й без втрат життів солдатів НАТО. На додачу до того, основний аргумент до американців: гроші переважно залишаються в США, створюючи тут робочі місця.

•11•

Ключовим фактором є масований дипломатичний тиск на західних партнерів, в широкому розумінні: не лише МЗС, а діалог на рівні парламентів, бізнес-спільнот, університетів, громадських організацій, церков (одна з найбільших загроз Україні – це теза про обмеження у нас релігійних свобод), митців тощо. Важливо тиснути не згори, а знизу: наприклад, в США треба їздити по виборчих округах ключових конгресменів і сенаторів та працювати з їхніми виборцями.