Перевибори: Порошенком спробує стати Януковичем №2?

Верховній Раді України VII скликання наказано жити до 26 жовтня. Саме цього дня в країні відбудуться позачергові вибори парламенту. Так вирішив Президент Петро Порошенко, вийшовши зі зверненням недільним вечором.

Підстава для перевиборів одна — протягом останнього місяця розпалася парламентська коаліція, а нової так і не створили. Звісно, що це тільки формальність. Насправді суть сидить глибше. Як сказав Порошенко, зіславшись на соціологію, 80% українців хочуть перезавантаження законодавчого органу. Мовляв, дискредитував себе так, що далі нікуди: танцював під дудку екс-президента Віктора Януковича (від горезвісного закону про мови — до кабальних «законів 16 січня»), здійснював купівлю/продаж голосів (до прикладу, закон про векселі), а з недавнього часу окремі нардепи відкрито виходили із заявами про підтримку сепаратистів на Донбасі. І, як з’ясувалося, фінансували їх.

Пана Порошенка можна зрозуміти — з такими законотворцями він приречений на постійне перетягування канату, публічні перепалки, як це було з «регіоналкою» Оленою Бондаренко тощо. Політичний шпагат — ось поза, у яку посадили Порошенка, скинувши Януковича. Маючи більшість у ВР, Партія регіонів після Революції гідності, залишалася тим політичним барометром, який все ж робив погоду під час голосування за законопроекти.

Відправивши країну на перевибори, Порошенком спробує стати Януковичем №2. Тобто, склепати під себе нову більшість. Яким чином? А тим самим, що і його попередник, — згуртувавши під себе кандидатів-мажоритарників. Адже попри виборчі обіцянки запровадити відкриті списки на парламентські вибори і домогтися скасування обрання депутатів в одномандатних округах, Порошенко так і нічого не вдіяв: не домовився з депутатами, не знайшов для цього 226 голосів. Він вирішив, що це легкий шлях для отримання більшості у Раді VIII скликання. А «воїни світла», вони ж мажоритарники, мають підстрахувати.

Які ризики для самого Порошенка?

1. Перефарбований не значить контрольований. Досвід парламентських виборів 2012 року довів: окрім прямого підкупу виборців, у багатьох округах спрацювала технологія «антиянукович». Під виглядом патріотів, котрі безкомпромісно грали на демократичних цінностях, протиставляючи себе тодішній чинній владі, до парламенту потрапила низка депутатів, котрі згодом, якщо не де-юре, то де-факто, стали одним організмом з Партією регіонів. Сьогодні ці кандидати знову пішли в електоральне поле з креативнішою «фішкою» — хто і як фінансово підтримує українську армію. Піар на армії буде невід’ємним елементом цьогорічних виборів.

Та чи варто Порошенку сильно розраховувати на таких мажоритарників, котрі не раз продавалися і купувалися?

2. На місце Єфремова — Болотов. Гостра проблема, з якою стикнеться діюча влада, — це проведення виборів на Донбасі. Президентські вибори-2014 показали, наскільки агресивно налаштовані найманці, які продовжують дестабілізовувати ситуацію, залякуючи мирне населення. У такому разі країна замість регіонала Єфремова може отримати «мутанта» Болотова, більш відомого, як «батька» Луганської народної республіки. Таким чином, терористична організація ЛНР шляхом виборів намагатиметься легітимізуватися.

3. «Карликові» партії і заповнення комісій. Це також апробований метод минулих парламентських виборів, який дає змогу сформувати більшість в окружних і дільничних комісіях завдяки маловідомим і подекуди шкідницьким політичним партіям. «Руський блок», «Родина», «Союз анархістів України», «Русь Єдина» — не повний набір політичних «гурманів», які є чисто технічними проектами. Та чи працюватимуть вони на Порошенка так само сумлінно, як на Януковича, покаже час.

4. ЦВК, як камікадзе. На цих виборах нічого не втрачають члени Центральної виборчої комісії, термін «придатності» яких ще закінчився на початку літа цього року. Мова йде про 12 із 15 членів ЦВК, у яких 1 червня закінчився семирічний термін з моменту призначення. Водночас Порошенко так і не вніс подання до Верховної Ради щодо звільнення всіх 12 членів ЦВК у зв’язку із закінченням терміну повноважень та про нові призначення. Тому гарантувати, що рука у ЦВК не підніметься займатися «підрахуйством», навряд чи, хто зможе.