Світ вражений готовністю українців до самопожертви

Нинішня хвиля підтримки України викликана не лише співчуттям. Зрештою, народ Сирії постраждав від Асада-Путіна набагато більше. Думаю, в першу чергу цивілізований світ вразила масова готовність українців до самопожертви заради суверенітету нації та права жити в демократичній державі. І ця жертовність і стійкість, повірте мені, далеко не є чимось само собою зрозумілим і характерним для західного громадянина.

Наша проблема полягає в тому, що певна закомплексована персона абсолютно не заслужено віднесла все це на свій рахунок. Цілком випадкова на посаді людина, не наділена й у середній мірі тими рисами, про які ми щойно згадували, котра все життя демонструвала хіба що байдужість (як не ворожість) до того, що ми називаємо патріотизмом, та ще й спричинила неймовірних додаткових втрат і страждань через відмову готуватися до війни, раптом відчула себе месією, героєм і рятівником народу. У нього зараз взагалі ейфорія:

• його військо б’є одну із найсильніших армій світу (хоча його особисті заслуги оцінюються тут хіба що знаком мінус);
• він на обкладинках провідних видань як один із найвпливовіших лідерів планети;
• спілкується на рівних із більшістю важковаговиків світу;
• виступає перед парламентами провідних країн (під оплески й вислови поваги та захоплення).

А всередині країни:

• оманливо високі рейтинги;
• повністю (майже) узурпований підконтрольний медіапростір без слова критики;
• олігархи готові подавати каву в постіль;
• опозиція, зціпивши зуби, терпить будь-які безчинства і стримує критику навіть за відверті знущання й ущемлення своїх прав. І йому, схоже, здається, що це триватиме вічно, тим паче, що переможців не судять. Але марно.

Війна так чи інакше закінчиться за столом переговорів. І там у будь-якому варіанті будуть компроміси. І суспільство з його завищеними очікуваннями (завдяки тим же владним пропагандонам) прийняти ці компроміси готове не буде.

І тоді з нього спитають за все. За три роки поспіль провалене Держоборонзамовлення, закупівлю бронемашин замість ракет, за обмеження армії в зоні ООС, за зупинені реформи, за переслідування з політичних мотивів бойових генералів, за вагнерівців і погром у військовій розвідці, за російських агентів у найближчому колі, за розмінування Чонгару й незаміновані мости через Прип‘ять, за демонстративну неодноразову відмову виділити кошти на підготовку до війни на вимогу опозиції й звинувачення партнерів у «панікерстві» та завданні шкоди економіці (через попередження про путінський напад).

І питати буде не болото, котре його обрало й досі примудряється підтримувати всупереч усім очевидним факапам. А саме та частина суспільства, завдяки якій світ сприймає українців як націю героїв. І яка сьогодні зайнята війною з головним ворогом – тим, що в Кремлі. Але обов‘язково повернеться й до тих, хто зумисне чи мимоволі (через недолугість і непатріотичність) цьому ворогові сприяв