Декларація саміту G20 та вплив Заходу на країни, що розвиваються

Про декларацію на саміті Великої двадцятки

Схоже, за мету була взята ідея формального погодження спільної декларації. Оскільки у документі згадується лише війна в Україні, без засудження та покладання вини на Москву.

Звісно, декларація двадцятки – це не лише питання війни (цього разу документ містить 83 пункти). Але війна уже носить глобальний характер, зачіпає різні сфери, і, так чи інакше, показує відсутність глобального консенсусу між усіма членами.

Ясна річ, що Китай та Росія не підтримали б варіант з покладанням вини на Москву. Але навіщо у такому разі добиватися оцього формального прийняття декларації усіма? Щоб що? Адже протягом останнього місяця Захід, і це було очевидно, вів боротьбу за позицію групи країн, що розвиваються. А ця декларація в частині війни носить досить розмитий характер.

У тексті документі, як пише FT, навіть немає заклику до територіальної цілісності України (є лише заклик до справедливого та довгострокового миру). Є, правда, формулювання щодо неприпустимості використання сили для розширення своєї території, а також про неприпустимість ядерного тиску. Однак вони сформульовані дуже загально, знову ж таки без згадки Росії.

І ще. Цього самміту, на відміну від попередніх у Японії та Індонезії, Зеленський не звертатиметься по відео-зв’язку до учасників. Натомість, російські представники матимуть змогу представити свою позицію.

Це я не до того, що щось кардинально змінюється не на нашу користь. А до того, що війна в довгу не означає автоматично перемогу Заходу у впливі на країни, що розвиваються, а відтак – і у протистояння демократії vs автократії.