Дипломатія Зеленського, або Підсумки першого закордонного вояжу президента

Цей дебют позначився як достатньо сильними ходами. Так і такими, що потребуватимуть коригування. Очевидно, що партія складна. За столом сидять маститі гравці. Простих ходів немає. Хтось готовий і підіграти, поклавши по-батьківськи руку на плече. Але є й такі, які готові вибивати фігури силою.

І якщо «брюссельський» хід завершився із плюсом, то критично важливий для української державності напрям мирного врегулювання на Донбасі спровокував хвилю серйозних непорозумінь у суспільстві та запитань у наших партнерів.

Підсумки третього дипломатичного тижня наступні.

Плюси

• Минулий тиждень по праву слід назвати «брюссельським». Можна аплодувати сильним проєвропейським заявам президента України, як і ключовому результату візиту - перепідтвердження 8 липня як дати саміту Україна-ЄС. Щодо оцінок самого візиту, то вони не можуть не бути позитивними — проведені всі must-have зустрічі, розставлені важливі акценти, які потребують перевірки часом і конкретними діями.

• Обнадійливим став сигнал про готовність до виконання критеріїв ЄСівської програми макрофінансової підтримки. Враховуючи, що вона пов'язана з програмою МВФ, маємо ще одне непряме підтвердження прагнення відновити повноцінний діалог з цією структурою. Важливо, що брюссельська трибуна була використана і для спростування дефолтівських ідей, які активно тиражуються ЗМІ. Будемо сподіватися, що ця ідея віднині відкидатиметься, використовуючи англійський термін, ‘by default’ (по замовчуванню).

• Вчасно підсилив брюссельські сигнали й український парламент. Оновлений енергетичний додаток до Угоди про асоціацію додає аргументів для розбудови відносин з ЄС на основі принципів Енергетичного союзу – це обнадійливий крок на шляху секторальної інтеграції України до ЄС. А ухваливши зміни до технічних регламентів, Верховна Рада наближає нас до так званого «промислового безвізу» з Євросоюзом, який допоможе Україні наростити нинішню цифру в 42% частки експорту України до ЄС. Це чудова відповідь тим, хто продовжує розганяти російську тезу про Україну як сировинний придаток Європи та провал зони вільної торгівлі з ЄС. Це – брехливі російські міфи.

• Дещо несподіваний, але багатообіцяючий розвиток отримала американська історія. Однією із «фішечок» брюссельського візиту стала зустріч президента Зеленського із зятем президента Трампа Джаредом Кушнером. І це той класичний випадок, коли протокольна розсадка подарувала президенту гарний шанс у невимушеній атмосфері спробувати налагодити довірливий контакт з одним із найближчих конфідентів американського президента. Післясмак тієї вечері може мати далекоглядні наслідки для українсько-американського партнерства з огляду на майбутній візит глави української держави до Вашингтону. Трамп відомий схильністю інтуїтивно формувати своє ставлення до співрозмовника на основі вражень осіб, яким довіряє. Сподіваємося, що у українського президента була продумана домашня заготовка для Кушнера.

• Зустріч з президентом Польщі Дудою стала добрим сигналом спадковості української зовнішньої політики. І майбутній візит до Варшави 1 вересня для відзначення 80-ї річниці початку Другої Світової війни це не лише нагода для розбудови мережі особистих контактів, а й нагадати, що війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року. Україна має розвінчувати міфи російської пропаганди у питанні Другої Світової.

• Українська дипломатична команда вдало завершила тиждень у Міжнародному суді ООН в Гаазі у справі проти Росії щодо фінансування тероризму на Донбасі і расової дискримінації в Криму. Тепер з нетерпінням очікуємо на продовження слухань уже в арбітражному трибуналі із захисту наших національних інтересів у Чорному та Азовському морях.

Мінуси тижня 3

• На відміну від європейського і євроатлантичного вектора, мінський трек майже вибухнув. Результати засідання Тристоронньої контактної групи в Мінську викликали, щонайменше, великі знаки запитання до авторів ідей щодо заборони на вогонь у відповідь і відновлення економічних контактів з окупованими Росією територіями. Замість того, щоб твердо слідувати державницькій позиції, зафіксованій рішенням РНБО, ця новина була ще й подана як «вперше засідання робочих груп ТКГ пройшли конструктивно». І жодних слів про встановлення сталого і тривалого режиму припинення вогню чи повернення захоплених державних і приватних підприємств їх українським власникам. Незграбні спроби надати додаткові роз’яснення цих пропозицій лише посилили відчуття про тестування або командою Зеленського, або Кремлем психологічних меж сприйняття українцями можливих поступок, аж до капітуляції. Схоже на «референдум», і тому будемо уважно спостерігати.

• Невдалою стала і заява президента Зеленського про нібито втрату контролю Росією над своїми ж «найманцями» на Донбасі. Смерть українських захисників від забороненої Мінськими домовленостями зброї очевидний сигнал – не час для словесних експериментів. Офіційна мова Києва щодо Москви вже вивірена роками кривавих протистоянь на фронті. З власного дипломатичного досвіду знаю, що Москва все чітко контролює на окупованих територіях. На жаль, ці неоднозначні заяви ще 'аукнуться' на наступних перемовинах у Мінську за два тижні. Прогнозую, що українська сторона буде звинувачена російською стороною у непослідовності та зриві домовленостей. 

• Складно сприйняти факт відсутності України на заходах з відзначення Дня «Д» у французькій Нормандії. Все ж таки були очікування, що команда президента Зеленського «дотисне» отримання запрошення для його участі у церемонії відзначення 75-ї річниці відкриття другого фронту, враховуючи п’яту річницю започаткування нормандського формату. Крім того, з точки зору історичної справедливості участь України була б логічною та важливою. Саме в таких ситуаціях і перевіряється дипломатична майстерність. 

На фоні триваючого мовчання телефону у французькій столиці фіксуємо двосторонні переговори президентів Трампа та Макрона про Україну. Хотілося б все ж таки більшої наполегливості та амбітності з боку Банкової для захисту принципу «нічого про Україну без України». В іншому разі ризикуємо опинитися в ситуації, коли рішення щодо нас буде прийнято без нас.

• Обурило ініційоване Банковою «полювання на відьом», оголошення про нібито якусь «інституційну кризу довіри» по лінії дипломатичної служби та навіть звинувачення дипломатів у диверсії. Не там слід шукати диверсантів! Непокоїть очевидна непропорційність і безпідставність звинувачень, а також емоційна налаштованість представників президентської адміністрації на деструктив. Це підриває єдність, моральний дух та силу української дипломатичної служби, яка неодноразово доводила свою ефективність, професіоналізм та патріотичність. 

Хочу зауважити, що українські дипломати - це ті ж самі солдати, лише дипломатичного фронту, і принижувати їх та вішати необґрунтовані дискредитуючі ярлики, особливої в умовах складних зовнішніх викликів - це подарунок агресору, постріл собі у ногу. Ніколи за роки незалежності, навіть за часів Януковича, українська дипломатія не отримувала такі незаслужені іміджеві удари.

Поради «небайдужого»

По-перше, слід відмовитися від сумнівних спроб висувати ідеї, які не мають шансів на успіх, збуджують суспільство і політикум. Непродуманість подібних кроків не йде на користь боротьбі за відновлення суверенітету і територіальної цілісності та дає хибні сигнали союзникам. Слід чітко заявити про відповідальність Росії і її повний контроль над ситуацією на Донбасі. Критичним є зберегти міжнародну коаліцію і підтримку.

По-друге, корисним було б запровадження практики професійних брифінгів з перших вуст за результатами важливих міжнародних подій.

По-третє, зробити все можливе для того, щоб унеможливити негативний для України сценарій у Парламентській асамблеї Ради Європи. А також готувати адекватну системну відповідь на випадок несприятливого розвитку подій. Перегляд ставлення України до Асамблеї - не варіант.

По-четверте, слід невідкладно розпочати підготовку до Саміту Україна-ЄС 8 липня в Україні, визначити наші ключові позиції, формулювати спільну заяву лідерів за підсумками зустрічі.

По-п’яте, слід більш ефективно використовувати сучасні можливості для справді активного спілкування з іноземними лідерами. Те, що президенти Сполучених Штатів і Франції зустрілись в Нормандії і говорили про Україну, це дуже важливо. Але не менш важливим було б і те, щоб цій розмові передував телефонний контакт президента Зеленського з президентом Макроном, з яким, як ми знаємо, нібито склалися гарні особисті відносини. 

Наступний виклик - зустріч світових лідерів на Саміті Великої Двадцятки в Японії та очікувана зустріч між Трампом та Путіним. Вже зараз варто доручити закордонним дипломатичним установам України у столицях партнерів, які є членами Двадцятки, провести інтенсивну роботу для забезпечення інтересів України. Важливим було б проведення інтенсивних телефонних консультацій Президента з лідерами партнерських держав, які братимуть участь у Саміті в Осаці. Це багато часу не забере, а користь безперечно принесе. Нас захищатимуть партнери настільки, наскільки Україна буде здатна сама себе захищати. Потужний голос України мають чути в світі!

По-шосте, на початку липня анонсована зустріч Папи Римського Франциска з президентом Росії Путіним. Варто скористатися цією нагодою, аби поставити питання про звільнення українських заручників та українців, які незаконно утримуються у російських в'язницях. Авторитет Папи Франциска є незаперечним, і його слово на підтримку звільнення українських заручників було б дуже вчасним.

І останнє: незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!

За тиждень – вже місяць. Уважно спостерігаємо за тижнем 4.