«Срачі в соцмережах». Для чого вони потрібні українцям
Вражаюча більшість срачів є результатом випадкового збігу настрою і запиту
Мабуть треба нагадати очевидне з побутової срачології:
- Срач у соцмережах в 9 з 10 випадків працює як інструмент спуску пару у котлі. Не накопичення пару, а саме його каналізації. Тому «як можна сратися коли в країні війна» це доволі дивне питання. Срачі іноді і потрібні, бо травматичний досвід у всього суспільства. А пару не завжди можна (і треба) спускати в конструктив.
- Срач не є формою дискусії, а є формою виверження емоцій. Тому позитивного результату та порозуміння він не може нести апріорі.
- Вражаюча більшість срачів є результатом випадкового збігу настрою і запиту. Їх ніхто не інспірує. Тому питання «чому срач про це, а не про це» – ідіотське. Це як питати «чому тобі подобається синій, а не круглий?». Природа таких явищ це не про раціо.
- Наявність срачів не свідчить про розкол суспільства по базовим питанням. Бо про базові питання срачів майже нема. Наявність срачів свідчить про наявність непроговорених тем та невстановлених правил.
- У срачі у соцмережах (де не працює формула «бити в табло відразу» і де все ще існує ілюзія «анонімності») є велике спокуса перейти на персоніфіковані образи в умовах відсутності аргументів. Це – зайве.
- Не брати участь у справах чи брати участь тільки у конкретних срачах чи не брати участь у конкретних срачах – це питання смаку чи вашої форми існування психіки.
Дякую за увагу.
Коментарі — 0