72% населення Білгорода підтримало війну. Тепер ми їх впускаємо в Україну?

Вчора ранок вибухнув не російською ракетою, а новиною: через загрозу для цивільного населення Україна відкрила для бєлгородців гуманітарні коридори. Про це повідомив телеграм-канал легіону «Свобода Росії», а далі новину підхопили ЗМІ.

Цитую: «З огляду на загрозу для цивільного населення ми погодили з українським командуванням відкрити гуманітарні коридори для бєлгородців... Для евакуації необхідно підійти до представників легіону «Свобода Росії» або ж «Російського добровольчого корпусу» з проханням про притулок».

Запроваджений з 1 липня 2022 року візовий режим з країною-агресором скасовано? Тепер на українському кордоні порядкуватимуть росіяни? І це погоджено з українським командуванням? А погоджено це з рідними та друзями загиблих українських героїв? З рідними цивільних громадян України, які загинули внаслідок російської агресії? З мешканцями Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Херсона, Харкова та інших міст і сіл України, які знищували й продовжують знищувати російські окупанти? З депортованими до Росії українськими дітьми? Із засудженими російськими «судами» патріотами – кримськими татарами та українцями? З усіма громадянами України, які щовечора лягають спати, не маючи певності, що прокинуться вранці.

Мій товариш по дипломатичній службі і по життю, який у 2014-2016 роках працював у консульстві України в Ростові-на-Дону, розповідав мені, як вечорами тамтешні мешканці витягали на вулицю стільці та лавки і, лузаючи насіння, дивилися, як їхнє отєчєство обстрілює з «Градів» прилеглі населені пункти України. А що – мешканці Білгорода інакші?

За статистикою 72% мешканців Білгорода підтримало агресію. То Україна тепер буде їх рятувати, щодня ховаючи вбитих їхнім отєчєством своїх громадян? Україна буде утримувати російських «біженців»? Україна дасть притулок «русскому міру»? А скільки серед тих «біженців» проникне до нас їхніх агентів та диверсантів?

Хтось іще не зрозумів сенс розв'язаної Росією війни на знищення України?

«І вас нащадки ваші проклянуть» (Григор Новохатько «Прокляття волхва»).