Порадівши поверненню наших з полону, все ж таки варто вимкнути емоції і увімкнути мозок

Читаю надмірно емоційну реакцію на чи не кожну спробу аналізу того, що відбулося. Тобто виявлення мінусів і підводних течій натикається на емоційне: «А ви можете це сказати матерям і дітям тих, хто повернувся?» Ви готові, щоб ваші діти або ви самі сиділи в російській тюрмі?».

На це можна відповісти: «А ви готові сказати це тим матерям, діти яких загинули за Україну?». «А ви готові це сказати матері того розвідника, який загинув, коли викрадали Цемаха?». «А ви готові самі іти у складі розвідувальної групи, коли треба буде захопити цінного кадра?».

На емоційну реакцію може бути інша емоційна реакція.

Отож, порадівши поверненню наших, все ж таки варто вимкнути емоції і увімкнути мозок.

І поставити питання: яка ціна всього цього?

Ціна не, власне, повернення, а всього процесу, який почався?