«Я готовий іти на війну, щоб донька не жила в совку»: згадаймо журналіста Максима Мединського
Чоловік воював з 2014 року, пройшов бої за Донецький аеропорт
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Максима Мединського.
Журналіст та лейтенант ЗСУ Максим Мединський загинув 29 квітня 2022 року у боях на Харківщині. У березні захиснику виповнилося 33 роки.
Максим народився у родині військових у місті Болград Одеської області. Батько – військовий журналіст. Мати, вчителька за освітою, теж служила.
Хлопець з дитинства мріяв бути десантником, однак закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю видавнича справа й редагування. Працював у пресслужбі Міністерства інфраструктури України.
2014 року Максим пішов добровольцем на війну. Виконував бойові завдання у зоні АТО, зокрема, перебував біля Донецького аеропорту. За рік повернувся до цивільного життя, планував створити сім’ю.
«Мені ніколи не було страшно втратити своє життя, лише боявся втратити його якось по-дурному. Тому не стояло питання: йти на війну чи ні. У моїй країні війна, отже я маю її захищати», – писав Максим у 2016 році.
«Якщо знову почнуться активні бойові дії, я, звісно ж, повернуся на війну. Абсолютно готовий зробити це в будь-який момент», – написав він уже у лютому 2022 року. Тож після початку повномасштабного вторгнення Росії чоловік без вагань пішов у військо. Точніше, повернувся. Після початку російської агресії 2014 року він прийшов у військкомат добровольцем, не чекаючи повістки.
На строковій службі не був – проходив військову кафедру під час навчання в університеті. Але виріс у військовій сім’ї (до речі, його батько Сергій Мединський – також військовий журналіст), серед інших дітей військовослужбовців, які змалку мріяли стати десантниками.
«Я давно для себе вирішив, що буду служити, коли почнеться війна. І батько, й мама служили у ВДВ. Звідти й моя любов до парашутного спорту. Тож здійснилась мрія дитинства», – розповідав Мединський в інтерв’ю ще під час тієї, першої служби, у травні 2015 року.
Мобілізували його 2 серпня 2014 року. Напередодні Дня незалежності Максим прибув у 79-ту окрему аеромобільну бригаду, що базується в Миколаєві. Там став заступником командира мінометної батареї 1-го батальйону.
«До війни я найменшого уявлення не мав, як працює артилерія, бачив міномет тільки в дитинстві в музеї. А тут через збіг обставин став мінометником», – зізнавався боєць. Його батарея провела загалом чотири місяці біля Донецького аеропорту, у самому центрі подій. Як мінометник, Максим був на території, яка прилягає до злітної смуги.
У грудні 2021 року в інтерв’ю Максим розповідав, чому свого часу не залишився в ЗСУ: «Я повернувся з війни у 2015 році з чітким розумінням, що хочу створити сім’ю. Мій сенс життя зараз у доньці, вона – головне. Вона росте, і в майбутньому, сподіваюся, сама вільно обиратиме ким бути і де жити далі. Але зараз я готовий іти на війну, щоб донька не жила в совку».
Завжди є що втрачати. Але важливо не лише боятися втрат, а й захищати своє.
Уже під час повномасштабної війни чоловік у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади служив заступником командира мінометної батареї. 22 березня 2022 року Максимові Мединському виповнилося 33 роки. А 29 квітня позиції під Харковом накрила ворожа артилерія.
«Він дуже любив життя! І жив його активно, намагався брати максимум, наскільки це виходило. Макс був особливою людиною і не тільки для мене. Він був не по рокам мудрим, мав чітку позицію у всьому та відповіді на всі питання. В нього була шалена самовіддача до своїх людей. Донька – це сенс його життя. Він був нашим Героєм і залишиться назавжди!» – зазначила дружина Тетяна.
Поховали військовослужбовця у селі Ксаверівка на Київщині. У Максима залишилися батьки, сестра, дружина та донька Аліса.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0