Хвилина мовчання: згадаймо 15-річного Івана Іванова, який загинув від ворожого обстрілу

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Івана Іванова.

15-річного Івана Іванова російські військові вбили вранці 4 березня 2022 року біля села Блиставиця на Київщині. Юнак з родиною намагався покинути захоплене окупантами рідне село, тож рухалися у напрямку сусіднього села Мироцького. Автівку, в якій евакуйовувався хлопець, обстріляли.

Сусідка родини Тамара пригадує, як разом із матір'ю хлопця Іриною намагалися забрати тіло Івана. «Ми підійшли до авто, Ірочка впала на коліна біля сина, але він був вже мертвий. Іра смикнула з-під колеса рюкзачок Вані, його підручники за 9-й клас були розкидані. Вона схопила ці книжки, його кросівок, почала збирати. «Я кажу: Ірочка навіщо ти це береш?» А вона у стані шоку кричить: «Це ж Ванічки, мені потрібно їх зібрати», – сказала Тамара.

Тамара розповіла, що Іван виріс на її очах, був добрим хлопцем. Дуже любив молодшу сестричку й майже не розлучався з нею.

Тіло Івана з розбитої машини відвезли на тачці й закопали у дворі. Після ексгумації 15-річного хлопця поховали на Бучанському цвинтарі.

Пара Іванових з Київщини розписалась у 2003 році, а у 2007-му – у них народився малюк. Ваня був жаданим сином, подружжя в дитину вкладало всю любов.

Іван з татом та сестрою

фото з відкритих джерел

Хлопчик ріс дуже активним та трохи безтурботним, легковажив небезпекою. Мама Ірина згадує – у 4-річному віці Ваня раптово вибіг на дорогу в Києві. «Так було дивно, бо за кілька хвилин, поки я вискочила на проїжджу частину та протягувала до себе сина, не проїхало жодної автівки», – зауважила мама загиблого юнака.

«Ваня мав гарне почуття гумору, був дуже цікавою людиною. Ми завжди мали теми, на які могли поспілкуватись», – зазначив товариш хлопця.

Ваня ріс добрим, допомагав мамі по господарству, а коли у родині народилась молодша донька Даша, охоче проводив час із нею. «Якось Даша загубилась, він так сильно плакав. Син ріс дуже сімейним, про всіх турбувався», – розповіла Ірина.

За місяць до повномасштабного вторгнення – 23 січня 2022 року – відсвяткували 15-річчя Вані. Мамі не вдалось знайти свічки з цифрами «1» та «5», тому купила «8» та «7». «Побажали йому 87 років життя. Ми всі так сміялись. Але так вийшло, що все його життя – лише 15 років», –  сказала мама хлопця.

Війна застала Іванових на дачі у селі Блиставиця на Київщині. Батько 25 лютого 2022-го пішов у військо, а Ірина з сином та донькою залишилась у приватному будинку. Блиставиця розташована неподалік Гостомеля, Ворзеля та Бучі. У селі було небезпечно та страшно. Ваня відчував себе відповідальним за маму та сестру. Часто виходив на вулицю, вирізав собі спис, який заховав на подвір’ї.

За десять днів повномасштабної війни в Іванових закінчились їжа та вода. 4 березня зранку Ірині подзвонила свекруха, яка вже була за кордоном, і сказала, що 5 березня з Києва їхатиме автобус за кордон. Ірина Іванова вирішила вибиратись з Ванею та Дашею із Блиставиці.

Даша сіла на передньому сидінні, Ваня на задньому, Ірина – за кермом. Сім’я поїхала. Побачили порожній ворожий танк на дорозі, в якийсь момент автівка загрузла у бруді. Вані довелось штовхати її. «Ваня тоді казав: «Мамо, нас усіх вб’ють». Дивом ми виїхали з тої грязюки», – розповіла Ірина.

Жінка міцно тримала кермо та стежила та дорогою. У якийсь момент додався невідомий звук – наче метал на метал. «Мамо, ти в курсі, що в нас стріляють?» – запитав Ваня.

Салоном літали кулі, у цей час Даша скрутилась під сидінням, а Ваня сидів прямо, не сховався. Він наче відчував себе зобов’язаним захистити своїх рідних. Одна з куль влучила в ділянку серця хлопця. Вийшла там, де рука з’єднується із плечем. Автівка заглохла – Ірина разом із дітьми вискочила із неї.

«Він вийшов та одразу впав. Піднявся і знову впав. Хотів йти і падав. Мене тоді поранило у долоню та сідницю. Я була в щоці, думала, що нас вб’ють просто зараз на дорозі», – пригадала мама хлопця.

Весь цей час батько, Олексій Іванов, який пішов воювати, був за 30 кілометрів від рідних – у Бучі. Він все чув, бо висів на слухавці Ірини. Дружина йому подзвонила, але трубку не поклала.

Жінка спонукала сина та доньку бігти додому, у бік Блиставиці. «Кажу: «Біжимо швидко». Деякий час не вірила, що Ваня не може йти. Думала, що в нього теж шок. Син сказав, що полежить та прийде. А ми із Дашею вирушили у село. Ваня залишився у полі», – пригадала жінка.

Вже діставшись дому, Ірина чекала, що син стукатиме у двері. Вона шукала в селі тих, хто міг би допомогти їй забрати Івана з дороги, але всі боялись. Під ранок жінка заснула, крізь сон здавалось, що хлопець зайшов до хати. Прокинулась – нікого немає.

Чотири дні тіло Вані Іванова лежало у полі – забирати його було страшно. Як і виходити на подвір’я. Вдалось це зробити лише 8 березня. Поховати теж вийшло не одразу – вулицями села стріляли. Рідні це зробили 17 березня, коли сусід допоміг змайструвати ящик та викопати яму на подвір’ї.

Пізніше Ірина разом із Дашею все ж виїхала із Блиставиці. Як ворог втік з Київщини, батько Вані перепоховав сина на Бучанському кладовищі.

Нині Ірина з Дашею за кордоном, Олексій – воює. Даша важко перенесла втрату брата. Почала копіювати його. Коротко підстриглась та ходить на бокс.

Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 9444 і поранили 16940 мирних українців. Серед загиблих – 545 дітей, поранених неповнолітніх – 1156. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.

За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 503 дитини. Ще понад 1100 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.