Надягнув обручку коханій у труні: наречений загиблої на фронті Юлії Шевченко поділився спогадами

31 липня в одній із гарячих точок на сході України загинула співробітниця Національного агентства з питань запобігання корупції Юлія Шевченко, яка долучилася до війська ще у перші місяці повномасштабного вторгнення. Вона була заступницею командира з морально-психологічного забезпечення. У червні військовослужбовиці виповнилося 24 роки. Про життя загиблої «Главкому» розповів її наречений Тарас Сухенюк та хрещена мама Олена Остафійчук.

Захисниця Юлія Шевченко загинула внаслідок ворожого авіаудару по позиціях українських захисників у місті Оріхів Запорізької області. Поки серед руїн рятувальники шукали Юлію, поруч перебував її наречений Тарас, який до останнього вірив у диво, у те, що його кохана, з якою вони так мріяли про тихе сімейне життя, жива.

«О 5 ранку приїхав із госпіталю в Оріхів. Побачив жахливу картину. Ми з рятувальниками та військовими намагались дістати людей, які кричали з-під завалів. Я питав у них, чи бачили вони двох дівчат. Вони казали, що так. І я жив цією надією до кінця. Але 31 липня після обіду ми знайшли Елеонору Мальцеву (була начальницею Юлії), яка лежала на ліжку мертвою. Тоді мою Юлю… Туди вже неодноразово прилітали керовані авіаційні бомби, долітала артилерія, але все одно чомусь бійців з тієї будівлі не переміщали. Чому – я не можу збагнути. І це нестерпно боляче», – поділився військовий.

Тарас із мамою Юлі Тамарою купили дівчині весільну сукню на похорон. Наречений одягав ту саму омріяну обручку на маленький холодний палець, цілував його, прощаючись назавжди. І в храмі, у якому вони мали вінчатись, коханню всього його життя співали «Вічну пам'ять»…

Юлія народилася в Києві. Навчалась у ліцеї №241. «Я просто її обожнювала, відправляла її фото у журнали на різні конкурси, бо Юля була найкрасивішою дівчинкою на землі», – розповіла «Главкому» хрещена мати дівчини.

У 2022-му дівчина закінчила Харківський національний юридичний університет імені Ярослав Мудрого. Того ж року стала аспіранткою кафедри кримінального права у рідному університеті. 2021-го, коли навчалася на 5-му курсі, перемогла в проєкті «Антикорупційний десант» та приєдналася до Національного агентства з питань запобігання корупції. Юлія працювала в управлінні проведення обов’язкових повних перевірок.

«Мою кохану багато хто хотів бачити в себе на роботі, адже вона дійсно була фахівцем своєї справи. Як вона раділа, коли її справи вигравали у судах. Колеги розповідали, що тоді вона з усмішкою вривалась до кабінету і кричала: «Ура!» Кохана була справжньою борчинею за справедливість», – наголосив Тарас.

Юлія писала вірші, любила прогулянки й походи. У дівчини було багато захоплень та талантів.

«Вона дуже сильно любила мандрувати, організовувати походи, любила сильно гори та красиві краєвиди, грала на гітарі, вишивала бісером  малювала картини, вчилась грати на губній гармошці, дуже сильно любила тваринок всіх і завжди їм всім допомагала. Грала у великий теніс, займалась бойовим самбо і гімнасткою», – поділився коханий загиблої.

Також Юлія брала участь у Євромайдані 2014 року, а на початку повномасштабного вторгнення постійно волонтерила.

Згодом дівчина вирішила захищати свою країну. Юлія стала військовослужбовицею 47-ої окремої механізованої бригади «Магура». Була заступником командира з морально-психологічного забезпечення.

«На початку війни вона не вагаючись пішла в ЗСУ, але продовжувала працювати у НАЗК. А восени 2022 року поступила в аспірантуру, бувши у ЗСУ», – зауважила Олена Остафійчук.

«У момент вторгнення Юля була у Києві і її дідусь був у Чернігові, коли його майже оточили. Майже всі її друзі пішли на фронт, багато хто загинув або отримав поранення. Вона була справжнім патріотом і не змогла сидіти вдома, коли всі решта воюють, тож вирішила піти у військкомат, потайки від її мами. З першого разу її не взяли й вона шукала шляхи як можна потрапити в ЗСУ. Коли почалась формуватись 47 бригада, вона пройшла співбесіду і їй допомогли. Мамі вона сказала «йду в похід», – пригадав наречений.

Попри те, що дівчина була на фронті, її було неможливо відволікти від роботи. Крім того, вона допомагала побратимам, підтримувала їх рідних і близьких, щоб вони не хвилювались. Також Юлія допомагала в управлінні боєм і плануванні, з організацією вивозу поранених і заміни підрозділів. Паралельно з цим займалась зборами для хлопців, які отримали поранення.

Мати з хрещеною дуже переживали за дівчину й не знаходили собі місця, тож дуже хотіли побачити Юлію. Тож напередодні загибелі військової до неї на передову приїхали рідні. Про це мама дівчини Тамара Мажуга написала у себе на сторінці:

«За день до загибелі ми приїхали до тебе зустрітися.. привезли товари від волонтерів, необхідні речі… ми трималися за ручки, як у дитинстві, і гуляли разом.. так не хотілося їхати назад у Київ, неначе щось погане вже підкрадалося у нашу свідомість.. але треба було їхати і відпустити тебе виконувати свою роботу... того ж вечора був авіаналіт, і ти загинула від керованої авіабомби.. Якби ж я тільки знала, що це остання наша зустріч.. якби ж я знала, що більше тебе не побачу, я б не відпустила тоді твою руку... і пішла б туди замість тебе, бо ти мала жити... Твоє життя тільки почалося і так швидко обірвалося.. це несправедливо...

Ти була найкращою донечкою на Землі! З принципами й іделами. За такими, як ти, ідуть люди. Бо ти – це світло. Ти назавжди залишишся не тільки в моєму серці, а в серцях багатьох людей, до яких ти змогла доторкнутися промінчиками своєї доброти. Ти – справжній Герой своєї країни! І ти будеш вічно жити у нашій пам’яті, наша маленька комашка».

На війні Юлія зустріла своє кохання – військового Тараса. Вони планували весілля та мріяли про родину і дітей. Але не встигли.

«31 липня перестало битися серденько цієї прекрасної дівчини, нареченої, моєї майбутньої дружини. Не стало людини, яка своєю хоробрістю, працьовитістю, наполегливістю обійшла будь-кого. Вона – янгол серед людей. Допомагала всім. Завжди була за справедливість в цьому світі. Вона мені завжди казала: «Тарас, ми папуги-нерозлучники, ми завжди будемо разом», я їй завжди відповідав: «Так завжди і буде, моя маленька комашка», але, на жаль, цього не сталось... Історія нашого кохання назавжди буде у наших серцях... Ти завжди будеш для мене «маленькою комашкою Люля». А я для тебе – «твоїм коханим ховрашком». Я тебе дуже сильно кохаю і буду кохати завжди... Вона загинула як Герой, борючись за нашу Україну», – написав наречений захисниці Тарас Сухенюк.

Юлія разом із хлопцем служила в одній бригаді. Тарас – теж військовий, кадровий офіцер, закінчив НАВС у 2020 році й після цього брав участь в ООС. Він воював разом із Юлією на запорізькому напрямку.

«Ми зустрілися з нею у червні 2022 року, коли я вернувся з бойових дій для відновлення і розширення, я побачив її маленьку, з довгим красивим волоссям і очима, у які просто неможливо було не закохатися, продовж декількох місяців ми говорили й дізнавалися один про одного все більше. Майже всі наші цілі й інтереси збігалися, і характери в нас були поєднані, як одне ціле...» – розповів коханий Юлії.

«Ми виростили тебе дуже сильною і вольовою людиною, ти б могла звернути гори, якби це було потрібно.. маленька комашка з неймовірною силою волі, яка була в змозі сказати правду в очі і виступити за справедливість. Ти досягла неймовірних висот і злетіла б ще вище, якби не клята війна… Росіяни вбили тебе... І не дали здійснитися твоїм мріям… Ти навіть не встигла толком пожити... після закінчення університету зразу вступила до лав ЗСУ. Зустріла неймовірне кохання, яке буває раз у житті. Людину, яка для тебе була усім... а ти – для нього…» – зазначила мама Юлії.

«Я весь час просив Юлю перевестись на свою улюблену роботу в Київ, але вона не хотіла лишати мене та побратимів, хотіла бути корисною. І я дуже шкодую, що не зміг ніяк вирішити це питання, хоча з усіх сил старався. Спочатку кохану перевели в один батальйон, потім в оперативний штаб, де власне вона і загинула разом зі своєю начальницею Елеонорою Мальцевою, з якою вони мали дуже теплі стосунки», – додав Тарас.

«Юля мріяла тільки, щоб скоріше закінчилась війна, щоб не гинули люди, і найбільше вона хотіла створити сім'ю – велику і щасливу. Вона дуже сильно мріяла про своїх дітей і про власну квартиру або будинок», – поділився Тарас.

Наречений просить підписати петицію про присвоєння Героя України (посмертно) лейтенанту Шевченко Юлії.

Раніше повідомлялося, що на фронті загинула співробітниця НАЗК Юлія Шевченко, яка мріяла про велику і дружну родину.