Хвилина мовчання: згадаймо Сергія Гундерича, який поліг під Бахмутом

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Гундерича.

Мужній воїн Гундерич Сергій поліг на Донеччині під час виконання бойового завдання. 31 травня йому виповнилося б 39 років.

Характер й амбіції бійця гартувалися у великій багатодітній сім’ї, де підростало четверо дівчаток і стільки ж хлопців. Батько працював у лісництві різноробочим, мати – у колгоспі.

Сергій Гундерич закінчив 9 класів на Волині, потім отримав середню освіту у вечірній школі села Черче. Жив так, як і більшість людей на Поліссі: їздив на сезонні заробітки, працював у полі, господарював.

Чоловік дуже любив займатися полюванням і рибальством. Із 2013 року був членом «Українського товариства мисливців і рибалок». Його доленосна картина могла заграти ще багатьма барвами. Та не судилося, війна забрала у нього цю можливість.

9 березня 2023 року Сергія, як і його брата, мобілізували до Збройних сил України. Служив стрільцем-санітаром у 24 механізованій бригаді імені короля Данила Галицького. Загинув 16 травня під час ракетного удару в Бахмутському районі на Донеччині. Унаслідок ураження отримав поранення, несумісні з життям.

У пам’яті вчителів школи, де навчався захисник, Сергій Гундерич назавжди залишиться тим веселим і життєрадісним хлопчиною за партою, працьовитим молодиком-односельчанином та героєм-захисником свого краю.

Своєї сім’ї ще не встиг створити, але був улюбленим дядьком для племінників, дуже добрим, уважним до своїх братів і сестер, безвідмовним у проханнях допомоги і своїм, і чужим. Батько кілька років як помер, тож саме Сергій став надійною опорою і підтримкою для матері. Навіть у свій останній день, ніби щось відчуваючи, коли не зміг додзвонитися до неньки, перед виходом на позиції наполегливо просив сестер, щоб допомогли йому поспілкуватися з нею.

І старша сестра Оксана, котра живе також у рідному селі, розповідає, як летіла, а не бігла, до батьківської хати, щоб мати поговорила із сином. І вона таки почула свою дитину. На жаль, востаннє… З бойового завдання він уже не повернувся…

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.