Хвилина мовчання: згадаймо художника Сергія Пущенка
Митець пішов на фронт ще за часів АТО
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Пущенка.
Сергій Пущенко родом із Дніпропетровщини, жив у Харкові. Він – графік і живописець, культуролог, заслужений діяч мистецтв України. У творчому доробку митця – понад 900 картин на козацьку тематику, графіка, пейзажі, натюрморти. Чоловік був автором й ініціатором унікального видання «Фронтовий кобзар», малював портрети людей, які стали на захист України.
Сергій – ветеран АТО. Воював добровольцем у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» з 2015 по 2018 роки.
З 24 лютого мобілізувався до лав Рівненського добровольчого батальйону. Загинув у ніч з 1 на 2 березня під час боїв з росіянами у Василькові на Київщині. Чоловіку був 61 рік. Побратими кажуть: пожертвувавши своїм життям, Сергій дозволив їм зайняти позиції, щоб захистити приблизно 300 цивільних, які були в укритті адмінбудівлі, і врятуватися.
Змалку Сергій багато малював, любив читати, мріяв ілюструвати книжки. Після Володимирівської десятирічки закінчив Дніпропетровське художнє училище (відділення живопису), а згодом – Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова у Львові. Здобув фах художника-графіка, оформлювача книжкової друкованої продукції, художнього редактора, після чого працював у видавництві «Прапор» (Харків) художнім редактором, оформлював книжки.
Олеся Дьодерлайн знайома із Сергієм ще зі студентських часів: вони разом навчалися в Українській академії друкарства у Львові. Жінка пригадує, як наприкінці 1980-х Сергій захопився темою козаччини, почав цікавитися історією, тож перейшов із російської на українську мову.
«Це було в радянські часи. Такий жест патріотичності багато значив, – каже Олеся. – Сергій вивчав історію й почав малювати картини на цю тематику. Ідея, честь, любов до України, працьовитість – це все про нього. А якось він зробив повітряного змія. Ми вже були дорослі, а він повів нас на дах гуртожитка запускати того змія. Він, як собі задумував щось, то завжди реалізовував… Сергій був дуже чесний, ніколи не зрадив би. За ним – як за кам’яною стіною».
Наталія Пущенко із Сергієм, своїм майбутнім чоловіком, познайомилися у 2000-му. Подружжя прожило разом 17 років, у них народилися син і донька.
«Те, що Сергій – непересічна людина, мені було зрозуміло одразу. Його життєва енергія, патріотизм, обізнаність в історії й мистецтві, принциповість, навіть якась войовничість – це все створювало неабияке враження», – пригадує Наталія.
За місяць після одруження Сергія й Наталії почалася Помаранчева революція. Чоловік був активним її учасником, чергував на Майдані, ночував у наметах, радів, що українці «пробудилися» й відчули свою силу.
«Щиро кажучи, Сергій не дуже схожий на той образ художника, який часто уявляють, – говорить дружина. – З підліткового віку серйозно займався спортом, зокрема легкою атлетикою. Не вживав алкоголю, не курив. У Сергієві дивним чином уживалися і воїн, і митець».
Сергій був щасливий, перебуваючи у творчому процесі, згадує дружина: «Він часто мені казав: моя творчість – це моя казка, я собі придумав таку казку й живу в ній. Міг днями не виходити з дому, з ранку й до вечора малював. Інколи він міг намалювати портрет за дві години, а деякі картини писав роками. Він був дуже вимогливим і прискіпливим до себе. Передусім вважав себе художником, який малює козаків. Він кохався в цій темі – темі боротьби за волю, вільний дух; темі братерства й готовності до самопожертви заради свободи».
На війні військовий теж малював, створював портрети побратимів, написав з натури більше ста живописних і графічних портретів. Ця серія отримала назву «Портрети добровольців на війні». Улітку 2022 року ці картини вдалося привезти з Харкова до Львова, у Будинок офіцерів.
24 лютого родина Пущенків зібралася і виїхала з рідного дому у Харкові. Дружину з дітьми Сергій залишив у друзів у Тернопільській області, а сам поїхав у Рівне. Звідти рушив у складі ДУК ПС у Київську область.
«Сергій перший ввів слово «рашизм». У «Фронтовому Кобзарі» це слово скрізь проходить. Нас із Сергієм познайомила війна. Я ‒ з Рівного, Сергій ‒ з Харкова, але нам відстань не заважала у спілкуванні в цивільному житті. Разом воювали, багато розмовляли. 24 лютого Сергій подзвонив і сказав, що бачив російські танки, що виїжджає з родиною на Захід. 27 лютого ми виїхали на Київ. Ми не думали, що станеться така трагедія з художником», ‒ каже побратим загиблого Роман Коваль.
У 2022 році Сергію Пущенкові воювати довелось недовго. У ніч з 1 на 2 березня він героїчно загинув у Василькові, що під Києвом.
«Ми знайомі були недовго, з початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України. З перших днів вирушили на Київ, обороняти столицю. У Васильків відправили групу у складі 4 осіб. У місті була ворожа диверсійно- розвідувальна група. Росіяни були у будинку військової адміністрації. Десь о 22 з ними зав’язався бій. Дуже важкий і довгий. Це була тяжка ніч. Нам потрібно було зайняти свої позиції.
Сергій залишився в коридорі, дав нам змогу і час зайняти ці позиції. На жаль, ворожа куля поцілила в нього. Своїм життям він дозволив нам зайняти позиції, врятував мене і бійців тероборони, які там були. Ми зайняли позиції, щоб захистити близько 300 цивільних осіб, які були в укритті адмінбудівлі. Російська ДРГ мала багато гранат.
Ми ліквідували групу. Яка була їхня мета? Можливо, підірвати будівлю і потім вину перекинути на українських воїнів, а, може, взяти в полон людей і маніпулювати владою Василькова. Сергій загинув героїчно, я не знав, що він художник», ‒ говорить побратим Сергія Пущенка з позивним «Фартовий».
Востаннє Наталія розмовляла зі своїм чоловіком вдень 1 березня. Він повідомив, що їде в гарячу точку й сам зателефонує їй, але цього вже не сталося.
«Україна втратила свого відданого сина. Він був видатною людиною, великим українцем і безстрашним воїном, який прагнув відродження величі України. І це не пафосні слова. Він усім своїм життям, творчістю, діяльністю це підтверджував», – каже дружина Сергія. У пам’ять про нього, додає Наталія, вона хотіла б написати книгу спогадів.
Сергій був членом Національної спілки журналістів України і лауреатом журналістської Премії імені Богдана Хмельницького за найкраще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва. У його арсеналі — 900 картин: пейзажі, портрети, натюрморти. Але окрему увагу Пущенко приділяв темі українського козацтва, створив серію полотен «Козацькому роду – нема переводу».
За словами однокурсниці Сергія, Слави Лозинської, художник мав власний стиль, ближчий до парадоксу. Творив не класичні портрети, а вкладав у кожен образ свою душу.
Він знав кожного воїна, якого малював. Його цікавили передусім люди, які добровільно пішли захищати країну, покинувши родини, добрі роботи, комфорт.
Його портрети свідчать про те, що на захист держави стали дуже різні люди, але усі з сильним українським духом.
Багато воїнів, яких намалював Сергій Пущенко, загинули. І ці портрети пам’ять для рідних.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0