Хвилина мовчання: згадаймо скульптора та художника Святослава Пашинського

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Святослава Пашинського.

Святослав Пашинський із Полтави, входив до Національної спілки художників України, був лауреатом премії в галузі скульптури імені М. Ярошенка. Близько десяти років виготовляв керамічні вироби й викладав у школі. Брав участь у багатьох виставках. Здобув чимало грамот і нагород за високу педагогічну майстерність і підготовку учнів у всеукраїнських, обласних і міських конкурсах.

Пашинський був учасником бойових дій у 2014 році, тож і в повномасштабній війні не залишився осторонь. Вважав, що має достатньо досвіду. Чоловік загинув 26 березня під час виконанні бойового завдання: під час мінометного обстрілу чоловік отримав осколкове поранення голови. Полтавцю було 44 роки, у нього лишилися мама та троє синів. 

 
За три дні до своєї загибелі Святослав Пашинський врятував побратима Павла Посохова, який теж був поранений під час мінометного обстрілу: полтавець надав йому першу домедичну допомогу та евакуював із місця бойових дій. Про це розповіла військовослужбовиця Наталія Драч. Жінка познайомилася зі Святославом Пашинським весною 2014 року під час формування 16 окремого мотопіхотного батальйону, у складі якого обоє служили в АТО та стали друзями. У 2015 році кераміст повернувся до мирного життя й продовжив викладати у Полтавській дитячій художній школі.

З дружиною Іриною Святослав познайомився в Полтавській «політехніці». Разом вони навчалися на кафедрі образотворчого мистецтва. «Він мав бездонні сині очі й щиру вдачу. Вирізнявся з-поміж інших студентів умінням працювати з глиною на гончарному крузі. Уже тоді, будучи на першому курсі, він виконував складні роботи на рівні професіонала. Хтось каже, що це талант, але це було безмежне бажання займатися улюбленою справою помножене на працю, – каже Ірина. – Якби майстерню не замикали на ніч, він жив би там. Я ще ніколи не зустрічала людини, яка так була б закохана у свою справу: кераміка для нього була повітрям».

Дружина каже, що до Святослава завжди тягнулися студенти й однокурсники, поважали колеги й любили учні. У його майстерні було людно. Але найцінніші роботи чоловік створював наодинці. Любив працювати з глиною, використовував різні техніки, експериментував з матеріалами. «Міг зробити мініатюрний кавовий сервіз й об’ємну садово-паркову скульптуру, знав чимало технологій, секретів глини, способів її оброблення… – каже Ірина. – Його мистецтво було радше для того, щоб зробити наш світ кращим, більш гармонійним, навчити мислити й дивувати як видатних діячів культури, так людей, далеких від мистецтва. Він творив, навіть коли здавалося, що нічого не робить».

Святослав багато робіт дарував друзям, родичам, знайомим. Частина його спадку зберігається в Полтавському художньому музеї імені М. Ярошенка. Частину буде передано до Полтавського краєзнавчого музею. «Був також запит для передачі робіт за кордон, але цей момент ще не вирішено», – каже дружина Святослава Пашинського.

Протягом майже 20 років Святослав Пашинський працював у Полтавській дитячій художній школі. Ірина Конопля познайомилась із ним у 2016-му, коли стала там директоркою. «Він був перфекціоністом. Вимогливим і як митець, і як викладач. Вважав, що все потрібно зробити якнайкраще. Не любив, коли «тяп-ляп». А учні старалися, бо любили предмет і поважали Святослава Івановича. Навіть перебуваючи на війні, він спілкувався з дітьми. А ті чекали на нього, писали: «Бережіть себе й повертайтеся, бо вам ще розповідати нам про війну». Багато хто з учнів приходив прощатися з ним».
 
У школі, де викладав Святослав Пашинський, облаштували куточок пам’яті: там фото Святослава і його роботи.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.