Хвилина мовчання: згадаймо добровольця Василя Пелиша, якому окупанти відтяли руку

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Василя Пелиша.

27-річний Василь Пелиш помер 18 вересня 2022 року у лікарні Дніпра після поранення, яке отримав напередодні на Донеччині. Захисник став відомим після того, як у 2014-му у полоні бойовиків йому відрубали руку із татуюванням тризуба.

Василь народився у місті Старий Самбір Львівської області. Закінчив Львівський національний аграрний університет за спеціальністю землеупорядника. У вільний час любив рибалити. Брав участь у Революції Гідності, після чого приєднався до лав батальйону «Айдар» та поїхав на війну.

«Я поважав Василя за його на­дійність. Міг звернутися до ньо­го з будь-якого приводу. Та й навіть без такого звернення він завжди допомагав. Коли по­чалося повномасштабне втор­гнення росіян, я і мої побрати­ми, зайняті відбиттям ворожого наступу, не мали змоги подба­ти про своїх дітей під Києвом, який у той час атакували орки. А Василь, нікому з нас нічого не розповідаючи, разом з моєю мамою взяв і поїхав туди, до­правив дітей у безпечне міс­це на Львівщині. Хоча йому, лю­дині без руки, це було зробити нелегко. Зворушувало і те, що коли я лежав у госпіталях (лі­куюся там і досі), він привозив мене додому…

Познайомився я з Василем під час Революції Гідності. Йому ще не було 18-ти, як потрапив на фронт. Обманув військкома­тівців — казав їм, що він повно­літній.

Після війни він закінчив Аграрний університет, займався садівництвом, вирощував дере­ва-квіти. Я зі своїм шваґром за­мовляли у нього туї, інші деко­ративні рослини. Попри це своє заняття, постійно цікавився життям свого батальйону, спра­вами побратимів, допомагав їм», – розповів побратим захисника, Олег Облочинський.

Хлопець воював на Луганщині. 2014 року під час одного з боїв 19-річний Василь отримав важкі поранення та потрапив у полон до терористів.

У бою під Новосвітлівкою побратим військового дістав важке поранення в живіт, Василь із айдарівцями віз його УАЗом до лікарні в Хрящуватому. Поспішаючи, не взяв бронежилета. Дорогою ,на трасі, терористи влучили в авто із танка, Василь знепритомнів, зазнав поранення в ногу, було перебито барабанну перетинку. Усі хто був в УАЗі, окрім Василя: сержант Іван Лучинський та солдати Василь Білітюк, Борис Шевчук і Сергій Кононко, від вибуху загинули. УАЗ горів, Василь доповз до людей, які виявилися російськими загарбниками.

Один із них окупантів на правій руці Пелиша татуювання з тризубом і написом «Слава Україні». Це його розлютило і він сокирою відрубав хлопцеві руку майже по саме плече. Після місяця полону захисника обміняли, він повернувся додому.

Василь Пелиш був відважним і незламним бійцем

фото з відкритих джерел

Із перших своїх післяфрон­тових днів Василь Пелиш за­нурився у волонтерство. До­бре знав, що саме потрібно воїнам на передовій. Щойно зажили рани, почав возити по­братимам теплий одяг, маску­вальні халати, інші потрібні речі. Брав участь у багатьох акціях на підтримку воїнства. А ще вва­жав своїм обов’язком віддати останню шану загиблим края­нам. Не раз бачили Василя на похоронах захисників Украї­ни – їздив вклонитися їм у різні куточки країни.

Після лікування Василь працював військовим обліковцем у Старосамбірській раді. З допомогою канадсько-української програми отримав протез, на плечі якого набитий герб України. Чоловік також займався волонтерською діяльністю.

У 2016 році Пелиша нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Після повномасштабного вторгнення Василь знову пішов захищати Україну. На фронті Василь був зі сво­єю машиною. Розвозив воїнам усе, що було потрібно. Його «Пежо-308» потрапило під обстріл «іскан­дерів», було розбите вщент. Але він про це не шкодував. Казав: «Не біда, то все метал. Головне — допоміг хлопцям, багато чого їм підвіз…».

«З початком великої війни мій Василько вступив у мамообо­рону Києва, а потім потрапив у найгарячіші точки. Інвалід, але знову пішов на фронт! Моя ди­тина домоглася, щоб її знову взяли туди… Василько дуже хотів допома­гати побратимам. Він все лівою рукою робив: писав, кермував, завантажував, розвантажував. Дружина пішла разом з ним слу­жити, щоб йому допомагати», – поділилася мати військового.

17 вересня 2022 року він отримав важке поранення у голову біля Костянтинівки Донецької області, коли привозив побратимам допомогу на позицію. Наступного дня Василь помер у лікарні.

«Йому лише 27. У нього молода дружина. За своє коротке життя так багато зробив для України. Коли повернувся з полону, пригадую я з однокласницею Наталею вручала йому коровай і квіти. Хлопець на кілька років старший за нас… Усі ці роки своєю присутністю Василь нагадував усім, що у нас триває війна», – розповіла подруга захисника, Марія.

Поховали військовослужбовця у рідному місті на Львівщині.

У Василя залишилися батьки, бабуся і дружина, яка також служить і захищає Україну.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.