Хвилина мовчання: згадаймо Олександра Костюка, який ціною власного життя намагався врятувати сина
Батькові був 41 рік, а його дитині – 20
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра та Дмитра Костюків.
Олександр та Дмитро Костюки, батько та син, загинули в одному бою, захищаючи позиції під Білогорівкою на Луганщині. Їх накрило гранатами у момент чергового обстрілу під час виконання бойового завдання.
Солдат Олександр Костюк народився 12 червня 1981 року у Чернігові. Тут закінчив місцеву школу №31, а після неї навчався у Дегтярівському професійно-технічному училищі. Працював водієм на станції технічного обслуговування.
Його син Дмитро народився 11 травня 2002 року. Навчався у Чернігівській школі №21. Після неї вступив до транспортної Академії. Протягом 2020-2021 років хлопець проходив строкову військову службу, після чого планував відкрити власний бізнес з ремонту мобільних телефонів і комп’ютерної техніки.
«Онук, як і його тато, мав золоте серце, спокійну вдачу, дуже самостійний. Жодного разу не відмовив мені у допомозі. Діма зустрічався із дівчиною, попри бойові дії, встигав і для неї влаштовувати романтичні сюрпризи. Хлопці жартували, що він ходив полем у камуфляжі та збирав ромашки коханій. Як радів, коли вручав букети, як світились його очі, адже це перша любов… Мріяв після перемоги стати на ноги, створити родину. Та клята Росія відібрала у нас найдорожче», – розповіла бабуся Дмитра.
Після початку повномасштабної війни Олександр та Дмитро долучилися до 119 бригади тероборони. Спочатку у складі одного з підрозділів військової частини А7333 служили в мікрорайоні Масани, а потім біля Киїнки.
Вже після того, як противник вийшов із Чернігівської області, виявили бажання пройти курси інструкторів.
Після навчання чоловікам надійшов наказ про переміщення на Східний напрямок, командування запропонувало одному з сім’ї залишитись у Чернігові, але батько з сином вирішили не розлучатися.
«Коли окупанти відійшли з Чернігівщини, Олександр та Дмитро вирішили залишатись в армії до перемоги. У Гончарівському пройшли перепідготовку і стали інструкторами, навчали інших на практиці, читали лекції. Син та батько ніколи не розлучались, куди один, туди й інший. Їх відправили на позицію на Луганщину, де було вкрай гаряче. Але вони до останнього в цьому не зізнавались, щоб не травмувати нас», – поділилася мама та бабуся загиблих.
На Луганщині захисники воювали три місяці. У середині березня батько з сином мали повернутися додому на ротацію.
20 березня чоловіки обороняли позицію поблизу Білогорівки, що на Луганщині. Зрештою її було відбито, ворог був частково знищений і змушений відступити, але самі Костюки у тому бою через інтенсивний артилерійський обстріл ворога загинули. Спершу батько переніс свого пораненого сина в окоп, проте врятуватися їм не вдалося.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0