Соціологи з'ясували, яким родинам найважче у карантині

Під час карантину напруженість у родинних відносинах відносно частіше спостерігається у віковій групі 30-39 років,  в яких зазвичай є діти дошкільного або молодшого шкільного віку, що створює додаткову напругу та навантаження – як саме організувати життя сімей з дітьми на карантині – їм вдається це важче. Натомість найбільш спокійними є представники старшого віку.

Про це свідчать результати опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» на тему «Психоемоційний стан українців на карантині: загальні оцінки та динаміка»  упродовж 10-12 квітня, було опитано  1627 респондентів віком від 18 років і старше.

Згідно з результатами дослідження, серед тих, хто характеризував сімейні відносини як спокійні, рівень негативних емоцій та станів значно нижчий, ніж у інших. Сім’я у цьому випадку виступає ресурсом підтримки у ситуації карантину і допомагає знизити напругу та стрес. Психоемоційний стан тих, хто вважає, що його взаємовідносини у сім’ї мають різний характер, схожий до тих, хто не має взагалі відносин. Винятком є рівень тривоги, який у сімейних є вищим.

Психоемоційний стан українців на карантині. Опитування

Серед тих, хто не перебуває у відносинах, тривожність на такому ж рівні, як у тих, хто вважає свої відносини спокійними.

Соціологи наголошують, що серед тих, хто перебуває у напружених стосунках, рівень негативних психоемоційних станів дуже високий. У їхньому випадку сім’я навпаки є додатковим подразником та стресором, не створює підтримки, відчуття захищеності. До того ж на карантині, мало можливостей проводити менше часу в родині із напруженими стосунками – перебування всіх разом тривалий час є додатковим фактором погіршення і без того конфліктної атмосфери. Можна припустити, що саме ця група у посткарантинні часи є групою ризику щодо зростання кількості розлучень.

Зазначимо, опитування свідчить, що через пандемію коронавірусу люди на карантині переживають депресію, тривожність, паніку, втому і розлади сну. Серед причин підвищення рівня депресії називають фізичні обмеження (малорухливість, меншу активність) та відсутність достатньої кількості зовнішніх подразників: нових вражень, подій, інтенсивності взаємодії з іншими.