Зґвалтували російські окупанти. Як вижити: базові правила

Одним із найбільш жахливих злочинів, який вчиняють російські окупанти в Україні, є зґвалтування. Повідомлення омбудсменки Людмили Денісової про нові випадки шокують жорстокістю. Для окупантів немає різниці, немовля це, молода жінка чи літній чоловік.

Аби допомогти тим, хто постраждав від сексуального насильства, держава і декілька громадських організацій організували гарячі лінії, що надають психологічні і правові консультації.

Про те, що не можна казати потенційному ґвалтівнику, як мінімізувати наслідки зґвалтування, якими словами і діями підтримати людину, якщо вона розповіла вам про пережите і чому обов’язково треба повідомляти про усі факти злочинів на сексуальному ґрунті у правоохоронні органи, в інтерв’ю «Главкому» розповіла директорка департаменту національних гарячих ліній та соціальної допомоги громадської організації «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк.

злочин не має терміну давності (Фото: Facebook Альони Кривуляк)" width="891" height="598" itemprop="image" class="zoomik_img" /> Директорка департаменту національних гарячих ліній «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк зазначає, що сексуальне насильство як воєнний злочин не має терміну давності (Фото: Facebook Альони Кривуляк)

Чому зґвалтовані не скаржаться у поліцію

Як переконати людину, що зазнала сексуального насильства, звертатися по допомогу, які аргументи можуть подіяти?

Ми маємо усвідомлювати, що кожен має право сам вирішувати, чи звертатися по допомогу. Сексуальне насильство – травматична подія, як у фізичному, так і у психологічному, емоційному плані. У кожної людини є свій поріг, від якого вона буде готова про це говорити.

З нашої практики випливає, що люди не завжди звертаються по допомогу до держави, чи відповідних громадських організацій. Інколи постраждалі можуть звернутися за підтримкою до близьких родичів, друзів. Якщо від зґвалтування постраждав чоловік, то йому буде надзвичайно страшно взагалі комусь про це розказати через низку ґендерних стереотипів, що досі існують у нашому суспільстві.

У нашій практиці був випадок, коли постраждала особа була готова звернутися за допомогою та підтримкою вже на наступний день після зґвалтування. Звичайно, це був тривалий процес консультації. Спочатку вона розповідала про свої переживання та побоювання щодо війни і тільки на 40-й хвилині розмови наважилася розповісти про те, що непокоїло її найбільше.

Ви кажете, що чоловіку, який зазнав сексуального насильства, може бути страшно звернутися по допомогу. Чому?

Людина, незалежно від того, чоловік це чи жінка, зі страхом чекає, як відреагує співрозмовник: чи засудить, чи буде звинувачувати або відсторониться від розмови. Постраждала особа боїться, що не зможе підібрати слова, аби пояснити те, що з нею сталося. Вона правда не знає, як про це розповісти.

Існує стереотип, як у нашій країні, так і у багатьох інших: якщо ми говоримо про зґвалтування чоловіків – йдеться саме про когось з ЛГБТКІ спільноти (ЛГБТКІ – лесбійки, геї, бісексуальні, трансгендерні, квір- та інтерсексуальні люди – «Главком»), бо типу «з гетеросексуальними чоловіками такого просто не може трапитися». Тому страх у чоловіків, які зазнали зґвалтування з боку російських окупантів, полягає ще й у тому, що їх почнуть відносити до гей-спільноти, якщо вони розкажуть, що із ними сталося.

Чимало постраждалих бояться спілкуватися з органами державної влади, бо не знають, скільки разів, як і кому їм доведеться розповідати про свій травматичний досвід. До того ж поліція у багатьох асоціюється винятково з чоловіками, хоча чимало жінок також працюють у правоохоронних органах.

Наскільки у вас багато звернень щодо сексуального насильства зараз, якщо порівнювати з періодом з 2014 року до 24 лютого цього року? Чим ці випадки відрізняються між собою?

Загалом їх не так багато. З початку повномасштабної війни було 17 таких звернень. Але це абсолютно нерепрезентативна статистика. Вона не відповідає справжній кількості випадків. Я не впевнена, що ми, як країна, колись зможемо назвати абсолютно точну кількість випадків сексуального насильства під час війни, просто тому, що інформація про це не дійде до офіційного рівня і не буде зафіксована. Якщо говорити про період з 2014 року (початок війни на Донбасі), то таких звернень було три. Але жодна з тих постраждалих не зверталася до державних структур і не дозволила нам передати їм цю інформацію.

Проте, варто враховувати, що сексуальне насильство як воєнний злочин не має терміну давності. Тому повідомити про даний факт можна тоді, коли постраждала особа буде готова це зробити. Навіть через кілька років.

Попри страхи, до державних органів влади постраждалі все ж звертаються, бо це можливість притягнути злочинців до відповідальності. Зараз Україна активно документує випадки сексуального насильства з боку російських окупантів, щоби відкривати кримінальні впровадження.

Багато інформації про воєнні злочини надходить не тільки від осіб, які прямо постраждали, а й від свідків цих подій.

Щоби допомога була ефективною, фахівцеві потрібно довіряти. Самі психологи кажуть, що найбільша довіра виникає під час спілкування наживо. Як заручитися довірою, спілкуючись телефоном?

Звичайно, телефонне спілкування ніколи не замінить очної комунікації або очної терапії. Але буває так, що у постраждалої людини ще не має внутрішнього ресурсу звернутися по допомогу очно і телефонний дзвінок у такому випадку стає першим кроком.

З нашої практики, постраждала особа також може створити у соцмережі абсолютно нову сторінку і спілкуватися з неї, щоби зберегти анонімність. Це також є першим кроком для отримання подальших видів допомоги. Ми у процесі спілкування обов’язково пропонуємо звертатися і до очних ресурсів допомоги – медичних установ, психологів громадських організацій, психотерапевтів, поліції, юристів тощо.

Під час телефонних консультацій у нас майже не було випадків, коли людина одразу повідомляла би про те, що її зґвалтували російські окупанти. Наприклад, наше перше звернення на цю тему надійшло від жінки, яка досі перебуває на непідконтрольній Україні території. Вона розпочала свою розмову з того, наскільки відчуває зараз роз’єднання з територією, підконтрольною Україні. Вона розповідала, як переживала кожен свій день, як виходила на мітинги на підтримку України, як поводилися російські окупанти. Тобто довіра встановлювалася на етапі обговорення теми війни і віри у єдність української держави. Коли ми проговорили цей етап, жінка сама сказала, що є ситуація, якою вона хоче поділитися, але не знає як. І далі вона наважилася розповісти.

Тобто, довіра між постраждалою і консультанткою встановлювалася через геть іншу тему. Але це було потрібним і важливим, аби постраждала пізніше відкрилася, почала довіряти і отримала підтримку та допомогу безпосередньо за основним своїм запитом, з яким звернулася.

Ви, певно, маєте на увазі випадок на Херсонщині, коли окупанти зґвалтували жінку та її неповнолітню доньку. Як склалася доля цих матері і дитини, ви продовжуєте їм допомагати?

Звернення на нашу гарячу лінію надійшло від неї 4 березня. Ми не спілкуємося щоденно, але відкриті для неї, як і для інших вцілілих, 24/7.

Наскільки я знаю, вони були готові, разом із донькою, звернутися до медичних працівників у місці свого проживання. Це було логічним і дійсно правильним кроком. Загалом, ми завжди говоримо про важливість мінімізувати будь-які комунікації із окупаційною владою. Але, якщо йдеться про випадки сексуального насильства, медична допомога є дуже важливою. Навіть, якщо це тимчасово непідконтрольна Україні територія. На жаль, через брак зворотного зв’язку, ми не знаємо, чи був належним чином задокументований цей випадок.

Сексуальне насильство і зґвалтування – не одне і те саме

Зґвалтування – це не тільки фізична, а й велика психологічна травма. У людини зруйновані кордони, вона вразлива, може не контролювати емоції. Не завжди є змога звернутися до психолога очно. Чим саме може допомогти телефонна консультація з психологом?

Особи, які зазнали сексуального насильства або зґвалтування з боку окупантів, потребують комплексної допомоги, у тому числі – медичної. Як мінімум для того, аби оперативно зреагувати на фізичні ушкодження, попередити небажану вагітність або розвиток венеричних захворювань та захворювань, що передаються статевим шляхом.

У нашому суспільстві існує стереотип, що сексуальне насильство означає тільки зґвалтування. Але це не так. Може бути таке, що людині погрожували зґвалтуванням. Тобто самого факту зґвалтування не було, але і сама погроза травмує людину і є злочином сексуального насильства у період війни. Медична допомога у такому випадку не є вкрай необхідною, але допомога психолога чи психотерапевта була би важливою.

Також людина могла бути примусово оголеною. Тобто, і у цьому випадку самого процесу зґвалтування не було, натомість мав місце факт сексуального насильства.

Яка категорія людей найбільше зазнала сексуального насильства?

Портрет особи, яка постраждала від насильства за час повномасштабної війни, намалювати неможливо. Акти сексуального насильства можуть застосовуватися до будь-кого – від найменших дітей до літніх чоловіків. Найчастіше від сексуального насильства страждають жінки та діти. Але це не означає, що чоловіки не можуть стикнутися з таким злочином. Серед відомих нам 17 випадків один постраждалий – чоловік, решта – жінки.

Психологічна допомога постраждалим чоловікові і жінці відрізняється?

Базова потреба у них одна – безпека. Люди, які зазнали сексуального насильства, не почуваються у безпеці. Хтось із них робить кроки для того, аби захистити себе – звертається до державних інституцій, психологів, хтось досі не наважився на це. Постраждалі жінки інколи виїжджають за кордон саме тому, що бояться повернення окупантів у їхні населені пункти.

З жінками, які постраждали від сексуального насильства, у нас на гарячій лінії працюють психологині. З чоловіками – як психологині, так і психологи, залежно від того, з ким простіше говорити постраждалому.

Якої саме допомоги більше потребують постраждалі, юридичної чи психологічної?

Звертаються до нас здебільшого за психологічною і психотерапевтичною допомогою. Ця допомога, у процесі спілкування, може доповнюватися і правовою. У нас також є чотири випадки, які ми супроводжуємо і надаємо комплексну допомогу – у тому числі гуманітарну та фінансову, для забезпечення базових потреб, паралельно з наданням правової і психологічної допомоги.

Головне завдання – вижити

Чи варто пробувати боротися з насильником або спробувати його заговорити?

Не варто вчиняти жодних дій агресивного характеру, як би сильно цього не хотілося. Йдеться як про спроби фізично протистояти насильнику, так і про агресивні відповіді йому чи агресивну поведінку у його бік. Головне у цій ситуації – збереження життя. Ви маєте завжди пам’ятати, що це людина зі зброєю. Тому навіть не думайте схопити кухонний ніж, що лежить неподалік. Адже російські окупанти доволі швидко зможуть вас зупинити за допомогою своєї зброї.

Звичайно, ви можете говорити: «будь ласка, не чіпайте мене». Це нормально. Загалом будь-яка адекватна людина має розуміти значення цих слів. Варто пам’ятати, що в окупантів завжди є вибір – вчиняти злочин або ні. На відміну від його жертви. Що точно не варто робити у жодному разі, то це заявляти, що ви вагітні, хворієте на СНІД чи венеричні хвороби. Особливо якщо це неправда. Бо це може викликати ще більшу агресію в окупанта і за це він може вас одразу вбити. Збоку може здатися, що це дуже логічний спосіб уникнути насильства, але досвід каже про протилежне.

Аби мінімізувати ймовірність насильницьких дій, не залишайтеся наодинці. Добре, якщо у будинку чи укритті перебуватимуть поряд декілька сімей. Це допомагатиме вам у в психологічному плані також. Чим більше людей буде у домі чи укритті, тим нижчою може бути вірогідність вчинення злочинів сексуального характеру з боку окупантів. Наступна порада – намагайтеся якомога менше виходити зі свого укриття.

Також не варто цивільній людині самій починати розмову з окупантами чи приймати від них гуманітарну допомогу.

Якщо зрозуміло, що зґвалтування не уникнути, як мінімізувати фізичні травми і знизити агресивну поведінку ґвалтівника?

У випадку зґвалтування постраждала особа не може розслабитися. Ми говоримо про злочин, який вчиняється стосовно людини – силоміць, проти її волі. Це травмуюча подія, як фізично, так і емоційно.

Якщо зґвалтування неможливо уникнути, найбільш безпечним варіантом буде, якщо людина «заморозить» себе. Так, окупант, у тому числі завдяки зброї, тимчасово забирає контроль над тілом того, кого ґвалтує. Це дуже боляче. Але жоден російський військовий не зможе оволодіти духом цієї людини і зломити його. У подальшому з тілом та емоційним станом можна буде працювати, отримати допомогу медиків, психологів, правоохоронців. Головне – зберегти життя.

Також, за можливості, треба зафіксувати злочин. Зрозуміло, що робити аудіо-фото- або відео-фіксацію під час самого зґвалтування – дуже небезпечно. Проте, за можливості, можна зафіксувати ушкодження (за допомогою фото або відео), зберегти одяг чи описати злочин вже після того, як окупанти пішли.

Зберігати такі докази на ґаджеті у зонах, які контролюються російськими окупантами, дуже ризиковано. Тому краще одразу надіслати цю інформацію до Офісу Генеральної прокуратури України, а потім видалити.

Також дуже важливо, якщо є така можливість, звернутися по допомогу до медичних установ, щоби пройти медогляд, отримати препарати для запобігання небажаній вагітності, венеричним захворюванням тощо.

Як підтримати жертву сексуального насильства

Інколи жертви сексуального насильства починають винуватити себе, або навпаки їх звинувачує хтось оточення.

Цивільне населення жодним чином не може себе захистити від окупантів зі зброєю, тому у жодному разі не можна засуджувати, звинувачувати чи цькувати людину, яка постраждала від сексуального насильства. Відповідальність за скоєний злочин не лежить на ній жодною мірою, вона не мала вибору і змушена була робити те, що їй наказували російські окупанти, аби просто вижити.

У разі, якщо людина, постраждала від сексуального насильства, наважилася про це розповісти, ми можемо надати їй звичайну людську підтримку.

Випадки сексуального насильства і зґвалтування, скоєні у воєнний і мирний час, якось відрізняються?

У період до повномасштабного вторгнення, сексуальне насильство вчиняли здебільшого люди, яких постраждала особа добре знала. Це міг бути партнер, або колега по роботі, або ж сусід, або хтось із друзів. Постраждала особа могла надати більше інформації про нападника. Під час війни жертва зазвичай нічого не знає про насильника. І оскільки російські окупанти дуже сильно залякують вцілілу людину, вона подекуди не може потім згадати багато важливих деталей: шеврони, звання, позивні.

Чи часто потерпілі питають про те, чи буде насильник покараний? Що ви відповідаєте на такі питання?

Майже ніхто з нашої практики про таке не запитує. Ми говоримо з постраждалими про важливість звернень до державних структур, аби надалі були порушені кримінальні справи проти злочинців. Проговорюємо, що окупанти, які вчиняють злочини, мають бути покарані, відповісти, оскільки безкарність означатиме, що російські військові та їхнє керівництво сприйматимуть вчинення таких злочинів як норму.

Можна пригадати дії Червоної Армії, солдати якої під час Другої світової війни зґвалтували величезну кількість німкень, але так і не були за це покарані. Зараз ситуація повторюється, тільки тепер стосовно мирного населення України. Але сьогодні ми, як держава, можемо і повинні документувати такі злочини, аби не тільки Україна, а і весь світ знав, що кожен російський солдат, кожен керівник такого солдата і сам президент Росії зобов’язані відповісти.

Проте, у той же час, самі постраждалі поки що не готові активно про це говорити. І ми не маємо права на них тиснути. Зараз постраждалі більше зосереджуються на своїх базових потребах – зокрема, безпеці. І насправді, це також правильно, тому що, у першу чергу, важливо подбати про себе, про безпеку, про базові речі, наскільки це можливо.

З яких регіонів, населених пунктів люди здебільшого звертаються по допомогу, якщо йдеться про злочини на сексуальному ґрунті?

З районів Київської області, які були в окупації. Також з Донеччини та Херсонщини.

Аналізуючи нашу практику, можна сказати, що характер злочинів російських військових доволі однотипний у будь-якому регіоні, де у нас були зафіксовані такі випадки. Всі злочинці перебували у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Всі вони вчиняли зґвалтування, паралельно вдаючись до фізичного насильства, катувань, психологічно знущалися, відбувалася жорстока дискримінація за національною ознакою. Майже у всіх випадках були зафіксовані групові зґвалтування. Особливістю також є і те, що російські військові вчиняли злочини сексуального характеру при свідках – це бачили, як діти, так і дорослі особи.

Якою інформацією про ці випадки ділитеся з державою?

Передаємо інформацію про будь-який випадок звернення до нас, навіть якщо особа не надає свої персональні дані. Якщо немає персональної інформації про постраждалу особу, то передаємо загальні відомості – вік, стать, регіон, якщо його вдалося з’ясувати, чи були діти свідками цього злочину тощо.

Михайло Глуховський, «Главком»