Аборти в Польщі: «чорний понеділок» і жіноча сила

Тамтешній Сейм ухвалив у першому читанні законопроект про повну заборону штучного переривання вагітності.

Бажаючи не допустити ухвалення закону в цілому, десятки тисяч польок вийшли на вулиці своїх міст і містечок.

Учасниці акцій були вбрані у чорне – на знак жалоби за своїми правами. Найчисельніший страйк, який пройшов по всій Польщі 3 жовтня, мав умовну назву «Чорний понеділок».

Проект, розроблений громадською організацією Ordo Iuris, передбачав тюремний строк до п’яти років для жінок, яких піймають на штучному перериванні вагітності. Кримінальна відповідальність передбачалася і для лікарів, які проводили б такі операції.

Обурення польок було тим більшим через те, що в Польщі і зараз аборти є майже повністю забороненими. Робити їх можна у трьох випадках: у разі загрози життю матері, важкого і безповоротного ушкодження плоду, а також якщо вагітність стала наслідком кримінально діяння – приміром, інцесту чи зґвалтування.

ВВС Україна поговорила з шістьома учасницями краківських протестів, аби зрозуміти, які саме причини вивели їх на вулиці, а також чи вважають вони своєю перемогою відхилення суперечливого проекту за кілька днів після їхньої маніфестації.

Беата, 53 роки, викладачка університету:

Чинний закон проти абортів – один з найсуворіших, якщо йдеться про західний світ, – діє з 1993 року. До того часу аборти були легальними.

Тоді говорили: так, цей закон є суворим, але це компроміс між владою і католицьким костьолом, який має величезний вплив на життя Польщі, за те, щоб костьол підтримав членство Польщі в Євросоюзі і НАТО.

Але і мене, і багатьох інших жінок обурює, що це називають «компромісом». Це ніякий не компроміс. Нам, суспільству, це рішення просто нав’язали!

Крім того, навіть якщо умови для легального проведення аборту виконані, жінки в Польщі мають величезні труднощі у проведенні операції в державних лікарнях. Лікарі в Польщі мають право відмовитися робити аборт, якщо це суперечить їхнім релігійним поглядам. Це, на мою думку, скандал. Адже якщо ти працюєш у державній системі охорони здоров’я, то ти повинен діяти згідно з законом, а не так, як велять тобі твої особисті погляди. Тобто можна сказати, що ситуація, яка була перед презентацією нового проекту, вже була поганою.

Дорота, 30 років, програмістка:

Якщо полька завагітніє здоровою вагітністю і захоче її перервати, то зробити вона не може нічого. Аборти тут заборонені.

Вона може виїхати на операцію до Словаччини, Німеччини, Австрії чи Голландії. Разом з проїздом та проживанням залежно від строку вагітності це коштуватиме від 1 до 2 тисяч євро.

Організовувати це вона мусить сама. Бо той, хто надає їй допомогу у виконанні аборту, – розповідає, де його можна зробити, допомагає дістати «абортивну таблетку», яку тут купити надзвичайно важко, – за польським законодавством, є злочинцем.

Мій знайомий юрист має інформацію про звинувачувальний вирок чоловікові, який відвіз свою дружину для операції до Словаччини.

Вероніка, 26 років:

Атмосфера тиску і страху навколо цієї теми є достатньою для того, щоб максимально критися з цим, і створити настільки «добре» функціонуючий чорний ринок абортів, що ці справи просто не потрапляють на світло денне.

Звичайно, є гінекологи, які після роботи у звичайних поліклініках виконують нелегальні аборти, коштує це щонайменше 2000 злотих (близько 13000 гривень). Тобто, з одного боку, це не якась недоступна для працюючої людини сума. З іншого – це більше ніж мінімальна зарплата. Для безробітної, незаможної жінки чи для багатодітної родини – це серйозна витрата.

У складних ситуаціях жінка змушена звертатися до методів, які сильно вдарять або по її гаманцеві, або по здоров’ю.

Кароліна, 31 рік, працівниця католицького видавництва:

Чимало людей, які підтримували новий закон про аборти, просто лицемірили.

Мій керівник - ревний католик і бізнесмен – сказав мені: «Навіщо ти йдеш протестувати? Адже насправді жінки можуть робити аборти. 100 євро, рейс Ryanair – в чому проблема?»

Авжеж, я могла б це зробити, бо знаю іноземну мову, у мене є на це гроші, я знаю, де шукати допомоги. Але є величезна кількість жінок, які такої можливості не мають.

Символом акції «Рятуймо жінок», спрямованої на лібералізацію законодавства про аборти у Польщі, була металева вішалка, бо для того, щоб перервати вагітність так званими «домашніми методами», використовують будь-які придатні знаряддя.

Так, це дуже жорстоко, дуже радикально, але на практиці - дуже просто. Зрештою, раніше, особливо на селі, вигадували найрізноманітніші методи, щоб викликати викидень – від кислоти до фізичних навантажень.

Про це ніхто не говорить, але всі знають. Це – щось, що легше замести під килим, ніж ініціювати про це серйозну дискусію.

Дорота:

Насправді 3 жовтня ми вийшли на протест у Кракові вже вшосте. Просто попередні демонстрації були меншими.

Подібні законопроекти проти абортів з’являються, але вони одразу зникають, бо ніхто не хоче порушувати «компроміс».

А в цьому випадку явно на підтримку нового закону висловився Ярослав Качинський – керівник правлячої партії «Право і справедливість» (яка контролює більшість у польському Сеймі. – Ред.). Більше того, тоді ж з’явився лист від костьолу, між якого читалася підтримка цього проекту.

Тоді нас струсонуло від усвідомлення, що ухвалення цього проекту є настільки реальним.

А коли цей проект ухвалили у першому читанні, інформація про нього почала розповсюджуватися за принципом снігової кулі.

Дуже багато людей у ЗМІ та соцмережах порушили табу і почали ділитися своїми приватними історіями – про те, як вони мали аборти з медичних причин, або як вони не мали таких абортів, або про те, як лікарі приховали перед ними хворобу майбутньої дитини, щоб не мати справу з абортом. Це була своєрідна солідарність жінок. Знову ж таки, свою роль мали соцмережі.

Так, спочатку в якомусь сенсі до протесту було досить легковажне ставлення. Люди почали фотографуватися в чорному і завантажувати знімки у соцмережі, і це був такий псевдоактивізм, «кліктивізм», про який говорили, що нічого не дасть.

Але, з іншого боку, це допомогло виробити у майбутніх учасниць почуття спільноти. Від акції до акції нас ставало дедалі більше. Зрештою, листівки до цієї акції ми робили наче в підпіллі за комунізму: кожен друкував скільки міг за свої кошти, робив ксерокопії, розвішував по місту, давав продавщиці у магазині біля дому чи вахтерші в під’їзді.

Власне, через це наш протест і вийшов з інтернету. Багато моїх подруг розповідало, що на вулиці 3 жовтня вийшли навіть їхні мами.

Вероніка:

Символом наших перших заходів було зображення жіночої матки, яка «показує» середній палець. На тих демонстраціях було багато рожевих речей.

Потім кольором протесту обрали чорний. Певною мірою, йшлося про траур за правами жінок, але, з іншого боку, практично кожна з нас має щось чорне у своєму гардеробі.

Йшлося про загальнодоступну форму протесту, і це теж спрацювало.

Агата, 24 роки, студентка:

Мене дуже дратує, коли організації, які виступають за заборону абортів називають себе pro-life.

Таке враження, що їхні опоненти це pro-death, що вони виступають за легалізацію абортів для всіх і по бажанню – просто як засобу контрацепції. Але це неправда.

Я пішла на протест 3 жовтня, бо відчуваю, що ця тема зачіпає мене дуже безпосередньо. Я в такому віці, що вже потроху уявляю себе майбутньою матір’ю – це, мабуть, характерно для моєї вікової групи.

Якби я потрапила у важку ситуацію, якби йшлося про загрозу моєму життю чи про важкі ушкодження плоду, це я повинна була б ухвалити рішення, що робити далі, а не хтось інший мав би нав’язати його мені. Мене вражають жінки, які в таких ситуаціях народжують. Я не знаю, як би вчинила. Але, у будь-якому разі, хотіла б, щоб це було саме моє рішення.

Загальніша причина, чому я вийшла на протест, – я думаю, коли в Сеймі розглядаються закони, які настільки сильно обмежують свободу людини, суспільство повинно давати чіткий сигнал: ми на таке не погоджуємося.

Вероніка:

Після того, як я послухала парламентську дискусію під час першого читання цього проекту наприкінці вересня, то зрозуміла, що я радикалізуюсь.

Раніше я вважала, що надзвичайно важливим є враховувати думку іншої сторони, вести якнайширшу дискусію.

Але коли я почула, як промовці з трибуни Сейму сипали формулюваннями на кшталт «живіт жінки в момент, коли вона вагітніє, перестає їй належати», коли там говорилося, що політики мають право керувати чужими тілами, бо вони носять в собі потенційного майбутнього громадянина, мені просто розхотілося думати про хороше самопочуття іншої сторони дискусії.

Беата:

Закон, який передбачав би повну заборону абортів – згідно з яким жінкам потрібно було б обов’язково народжувати дитину після зґвалтування, у разі загрози своєму життю чи здоров’ю, або народжувати дитину з важкими вадами, – суперечить всім правилам цивілізації.

Не реагувати на це було б актом боягузтва. Якби я не пішла на цей протест, мені було б потім соромно перед самою собою. Я прийшла туди зі своїми дорослими доньками і чоловіком.

Була жахлива погода, дощ, але людей зібралося багато. Серед учасників протесту було значно більше жінок, хоча чоловіки були теж. Мене дуже зворушили молоді мами, які прийшли на протест проти заборони абортів з дітьми в колясках чи слінгах.

Агата:

Певне враження – через погоду і всю цю чорноту – маніфестація створювала, але загальний настрій насправді був дуже позитивний.

Сенсом більшості гасел, які там скандували, полягав у тому, що ми хочемо зберегти нашу свободу вибору. Йшлося про гасла на кшталт «Моє тіло – моє діло» чи його інші, сильніші форми типу «Відчепіться від наших маток».

Були там і гасла, спрямовані проти влади і католицького єпископату, який з незрозумілих для мене причин має настільки сильний вплив на державу, що навіть закони тут приймаються згідно з його переконаннями.

Агнєшка, 30 років, журналістка:

Підозрюю, що чимало жінок охоче приєдналися б до страйку, але з якоїсь причини не могли. Наприклад, якщо їхній роботодавець не підтримував цю ініціативу.

Мало яка жінка приєднається до страйку, якщо це означатиме для неї втрату роботи. Тому думаю, що на демонстрацію не вийшли багато людей, які підтримували її в глибині душі.

Дорота:

Ті, хто з якихось причин не могли цього дня вийти на демонстрацію, виходили у чорному на роботу.

Наприклад, я на роботі ні з ким особливо не розмовляю, але майже весь мій відділ того понеділка був у чорному. Це для нас означало щось на кшталт «Тримаймося разом».

Кароліна:

На початку краківської акції 3 жовтня був «відкритий мікрофон»: жінки могли вийти до нього і розповісти, що саме вивело їх на вулицю.

Багато з них відчували потребу розповісти, як вони втратили вагітність, не отримали лікарської допомоги, чи як сильно вони бояться, що їхні доньки чи подруги муситимуть вдаватися до нелегальних методів переривання вагітності.

Те, що жінки ділилися своїми історіями, в тому числі дуже трагічними, було своєрідною терапією.

Мені здається, що це було найважливішим у всій цій маніфестації: відчуття спільноти, відчуття, що всі ці жінки зі своїми історіями – не самі, і якби дійшло до якоїсь ситуації, яка б загрожувала їхньому життю і здоров’ю, то їм є до кого звернутися.

Важливо, що цей протест якщо і не об’єднав, то вивів на вулиці жінок з дуже різними поглядами і світоглядами.

Це – і ті, хто вимагають пом’якшення чинного закону про аборти, і ті, хто виступають за збереження нинішніх досить суворих положень, але точно проти жорсткішого закону. Тому не виключаю, що дехто з учасниць великої маніфестації 3 жовтня цілком міг за кілька днів вийти на «білий марш» «захисників життя».

Звичайно, ця солідарність може виявитися ілюзорною. Підтримувати емоційний підйом, громадську і політичну активність на тому самому рівні – неможливо. Якби хоч 1% учасниць протесту вирішив діяти – це вже було б дуже багато.

Часом говорять, що Польща – країна, яка мобілізується і виражає свою солідарність тільки у кризових моментах. І справді, у нашій історії є багато сторінок, які це доводять.

У всякому разі, я знаю, що жінки - учасниці протестів тримають між собою контакт, думають про нові маніфестації у цій та інших справах. Не знаю, до чого це може призвести – навряд чи до створення нової партії, йдеться радше про спосіб «каналізувати» енергію суспільства, яку ми побачили 3 жовтня.

Агата:

Про створення партії на базі учасників протестів проти закону про аборти, думаю, не йдеться. Ці демонстрації вивели на вулиці людей з надто різними політичними поглядами. Об’єднати їх навколо якоїсь спільної програми буде надто важко.

А якщо ми говоримо про якийсь громадський рух, то, мені здається, такий рух був завжди. Ми як жінки, як суспільство усвідомлюємо свої фундаментальні права, яких не віддамо без боротьби.

Протести 3 жовтня були виразом того, що влада порушила табу. Це викликало суспільний спротив. І я сподіваюся, такого спротиву в подібних випадках надалі буде тільки більше.

Дорота:

Те, що проект про заборону абортів відхилили, ми в жодному разі не повинні вважати своєю перемогою.

Влада уже встигла заявити, що проект Ordo Iuris був занадто жорстким, тож вона розробить власний проект - м’якший. На практиці це може означати, що з переліку випадків, які дозволяють виконати аборт, викреслять ушкодження плоду або загрозу життю матері.

Тобто вони скажуть: «Ми добрі і милосердні, не такі погані як Ordo Iuris. Ми прийдемо до нового компромісу», а насправді їхня пропозиція лише погіршуватиме ситуацію.

Агнєшка:

Мені здається, що це не кінець. Цей проект відхилили, бо влада злякалася того, яку силу у цій країні мають жінки.

Вони просто не сподівалися, що аж стільки людей не підтримають їхню політику, і то серед жінок, яких вони нібито підкупили урядовою програмою «500+» (ініційована чинною владою соціальна допомога у 500 злотих на місяць, яка виплачується на кожну дитину в родині, починаючи з другої, до досягнення нею повноліття. – Ред.).

Власне, у цьому й полягає сила цього протесту. Ми не дамо себе підкупити, і це усвідомлює дедалі більше жінок.

Але те, що «Право і справедливість» обіцяє подати подібний проект, може означати, що зараз вони запровадять якісь нові соціальні програми – наприклад, для самотніх матерів чи жінок з неповносправними дітьми – щоб потім мати менше проблем при просуванні нового подібного закону про аборти.

Але якщо на права жінок і далі наступатимуть – про аборти йтиметься чи інші подібні речі – то будуть нові протести.

Вероніка:

Якщо з’являться новини на тему цього чи наступних проектів про заборону абортів, і потрібно буде знову вийти на вулиці, то у нас вже є перевірені методи комунікації і мобілізації.

Тепер у людей менше почуття пасивності і зневіри. Це виглядає так: минулого разу нам вдалося добитися своєї мети, отже ми – сильні.

Наступну велику акцію противниці заборони абортів запланували на 24 жовтня.

Проти чого буде ця маніфестація? Протягом останнього часу дуже багато людей усвідомили, що і нинішній закон про аборти значно обмежує права жінок, а крім того, він часто не виконується. Проти цього теж потрібно протестувати.

Зрештою, хтозна, що може статися до того часу.