Як російська пропаганда діє в медійному просторі Глобального Півдня

Упродовж двох місяців команди «Детектора медіа» та LetsData щоденно моніторили новинні потоки більш ніж трьох десятків країн світу й виокремлювали ключові меседжі про Україну й російську агресію. В цьому дослідженні фокусуємося на медійному просторі 11 держав Глобального Півдня, зокрема на проросійських і токсичних меседжах, які можуть шкодити Україні. 

Термін «Глобальний Південь» позначає країни, які Світовий банк вважає державами з низьким або середнім доходом в Азії, Африці, Латинській Америці та Карибському басейні. Усі країни, ВВП на душу населення яких перевищило 15 000 доларів США, вважаються частиною «Глобальної Півночі», крім Болгарії й Румунії як членів Європейського Союзу. Згідно з цим визначенням, і Росія, й Україна знаходяться на Глобальному Півдні, як і Китай та Індія. Деякі географічно південні країни, такі як Чилі та Уругвай, класифікуються як частина Глобальної Півночі за цим критерієм ВВП на душу населення.

Глобальний Південь неоднорідний. Ставлення до агресії Росії значно відрізняється в Латинській Америці, Африці, Азії чи Океанії. Серед низки експертів побутує думка про те, що загалом Глобальний Південь зайняв нейтральну позицію щодо російської війни проти України. Приміром, Туреччина намагається бути медіатором у війні Росії проти України, сприяючи реалізації зернової угоди та беручи участь в обміні полоненими. Бразилія пропонує власний «мирний план» щодо врегулювання війни Росії проти України. А Китай і Південно-Африканська Республіка проводять спільні навчання військово-морських сил із Росією. Як свідчать нещодавні опитування громадської думки в Китаї, Туреччині та Індії, мешканці цих країн явно наполягають на якнайшвидшому закінченні війни, навіть якщо це означає, що Україні доведеться погодитися на територіальні поступки.

Неприязнь до НАТО, США та міжнародних кредиторів, сприйняття Росії як супердержави, що протистоїть гегемонії Заходу, створюють сприятливі умови для поширення проросійських меседжів у медіа Глобального Півдня. Місцеві журналісти некритично цитують представників російської влади, нехтують позицією України та – ненавмисно чи свідомо – вторять кремлівській позиції. Подекуди медійний образ України цілком спотворений: Україна нібито є не самостійним суб’єктом геополітики, а пішаком на шаховій дошці для великих світових гравців; війна – протистоянням США та Росії, а не російською агресією проти України. За цією логікою, будь-яка військова допомога буцімто лише дражнить Путіна й підживлює конфлікт, а не наближає мир. Окрім цього, місцеві медіа звинувачують Україну в небажанні вести переговори з Путіним та погоджуватися на його вимоги. 

Методологія

Протягом 19 грудня 2022-го – 22 лютого 2023-го аналітики й аналітикині LetsData i «Детектора медіа» готували щотижневі звіти про публікації про Україну в медіа 36 країн Європи, Азії, Африки й Південної Америки. Для кожної країни й континенту інформаційні матеріали зі згадками України за допомогою інструментів машинного навчання й комп’ютерної обробки даних розділялися за ключовими темами, настроєм повідомлень, цитуванням російських медіа тощо. «Детектор медіа» скористався даними компанії LetsData, яка поєднала декілька джерел інформації про публікації в медіа: Opoint, GoParigon, similarweb та інші. По кожній країні ми отримували всі публікації, які стосувалися України, але працювали з цими повними наборами лише в тих випадках, якщо в конкретній країні було мало повідомлень про Україну. В інших випадках ми зменшували вибірку повідомлень аж до 60% тематичних новин. Також серед аналізованих публікацій немає матеріалів з агрегаторів новин. Адже вони є вторинними джерелами й часто дублюють матеріали інших медіа, які вже були в нашій базі LetsData.

У цьому тексті узагальнено негативні повідомлення про Україну у 2,7 тисячі найпопулярніших медіа 11 країн Азії, Африки і Південної Америки. У вибірці країн Азії є такі країни: Індія, Індонезія, Казахстан і Туреччина. Серед країн Африки ми працювали з публікаціями з Гани, Єгипту, Кенії, Нігерії та Південної Африки. Із країн Південної Америки у вибірку увійшли Бразилія й Аргентина.

Характер токсичних меседжів регіону

Аргентина дотримується жорсткої антинатовської позиції, й це відображається в медіа держави. Країни Альянсу підтримують Україну, тож токсичні меседжі регіону здебільшого побудовані на антинатовській логіці: ніби Україна є маріонеткою Заходу й не хоче миру; ніби війна зближує Китай та Росію, тоді як НАТО залишається гравцем-одинаком.

Бразилія декларує нейтральну позицію, а президент Лула да Сілва запропонував власний «мирний план», що стало однією з центральних тем бразильських медіа впродовж лютого 2023 року. Бразилія входить в організацію БРІКС (групу найбільших за площею та населенням країн, що розвиваються, – Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка), через яку Росія намагається впливати на порядок денний Південноамериканського регіону. Бразилія є найбільшою країною – імпортеркою російських добрив, тож велика війна, санкції, зростання цін на пальне й ускладнення логістики боляче вплинули на економіку держави. Місцеві медіа бачать це не як наслідок російської агресії, а як наслідок «небажання України шукати шляхи миру».

У медіапростір Гани російські наративи потрапляють ситуативно. Здебільшого в тамтешніх медіа з’являються цитати російських чиновників. 

У Єгипті проросійський дискурс у медіа потужніший, аніж радше ситуативний проукраїнський. Російські позиції звучать у цитуванні російських чиновників, які просувають меседжі про стабільність підсанкційної економіки й успіхи російської армії.

Медіа Індії підкреслюють нейтральну позицію держави щодо війни проти України. У дискурсі бачимо і прагнення до збереження добрих відносин із Заходом, і виправдання співпраці з Росією економічною вигодою. Мовляв, Москва залишається найнадійнішим енергетичним партнером Нью-Делі, а Індії (до слова, учасниці БРІКС) вдається не долучатися до антиросійських санкцій та водночас не псувати стосунків із Заходом. 

Медійному дискурсу Індонезії притаманна нейтральна позиція щодо України, втім, помітні дискусії щодо активізації допомоги Україні. Президент Джоко Відодо став першим державним діячем із країн Глобального Півдня, який відвідав Україну в часи повномасштабної війни, а Індонезія як організаторка саміту G20 дала можливість президенту Зеленському вперше представити «українську формулу миру» – до цих подій часто апелювали місцеві медіа.

Висвітлення української тематики в медіа Казахстану можна охарактеризувати як дуже неоднозначне – суміш російських, проукраїнських і нейтральних меседжів. Спостерігаємо високий відсоток публікацій із посиланнями на російські медіа, цитування російських пропагандистів та лідерів думок, трапляється повний набір російських антинатівських й антизахідних меседжів.

У медіапросторі Кенії ми помітили відносно високий рівень цитування російських посадовців. Утім місцеві медіа в більшості випадків дотримуються балансу думок у матеріалах та спростовують російські заяви, подаючи позицію України та західних країн.

Медіа Нігеріїї поширюють повідомлення, що підтримка України з боку Заходу вища, ніж підтримка Нігерії, яка стикається із численними безпековими викликами (терористичне угруповання Боко Харам на північному сході, бойовики в дельті Нігеру, сутички між фермерами, сепаратизм ігбо).

Південно-Африканська Республіка проводить військово-морські навчання разом із Росією та Китаєм у розпал повномасштабної війни проти України. Москва намагається реалізувати свої плани в регіоні через БРІКС, членом якого є ПАР. У медійному дискурсі ПАР фіксуємо диференціацію між позицією правлячої партії та ставленням опозиції до підтримки України.

У медійному дискурсі Туреччини однаково присутні проросійські та проукраїнські меседжі. Токсичні меседжі місцевих медіа пов’язані з українськими ракетними ударами по російських військах, нібито загрозами існуванню Росії, нібито навмисною ескалацією війни Заходом і нібито успіхами Росії на полі бою.

Нижче детально розглядаємо 23 найпоширеніших меседжі в медійному просторі держав Глобального Півдня. Для зручності ми розділили їх на п’ять тематичних блоків. 

Вигідні Росії характеристики України, які поширювалися протягом аналізованого періоду, містили звинувачення в корумпованості, сповідуванні ідеології нацизму тощо. Такий образ вигідний російській пропаганді, адже створює демонізований образ України і схиляє уникати контактів із нею.

«Україна – нацистська країна»

Під час роботи з публікаціями із країн Африки, Азії й Латинської Америки ми помітили, що там набув популярності російський дезінформаційний наратив, що «владу в Україні захопили нацисти». Зокрема, у бразильських медіа траплялися повідомлення, буцімто ЦРУ організувало «нацистський переворот» у 2014 році (малася на увазі Революція гідності). Одне з індійських видань пішло хронологічно ще далі, поширюючи меседж, що «нащадки нацистів» прийшли до влади в Україні після Помаранчевої революції у 2004 році. В обох випадках чітко проглядається антиамериканська риторика та звинувачення США в підтримці «нацистів в Україні». Такі тези є частиною «класичного меседж-боксу» російської пропаганди, який поширюється в багатьох країнах світу. «Детектор медіа» фіксував їх як Україні, так і в Європі й Росії. 

Історичні конотації в меседжах про «нацизм» не набули великого поширення, проте за час нашого моніторингу в інфопросторі Індонезії та Єгипту з’являлися пропагандистські статті зі звинуваченнями Степана Бандери в колабораціонізмі з гітлерівцями. Медіа розповідали про глорифікацію Бандери українцями та негативну реакцію Польщі.

Під час дослідження траплялися повідомлення, що «Росія воює не з народом України, але з нацистами в українській владі», а «мета Росії – знищити режим нацистів». Найчастіше їх озвучували російські політики й дипломати тоді, коли виникала потреба відвести увагу від росіян і їхніх воєнних злочинів. Росіяни перекладали відповідальність за «звірства» на «українських нацистів». Такі меседжі серед 11 аналізованих країн ми зафіксували, зокрема, в медіапросторі Єгипту. Нагадаємо, що тактику звинувачення українців у злочинах росіяни застосовували для виправдання вторгнення в Україну протягом першого року повномасштабної агресії та раніше.

Маніпулятивні меседжі стосовно «утисків угорської громади» знаходимо в медіа Єгипту та Індії. На фоні цієї теми російська пропаганда просуває меседжі, що «українські нацисти» дискримінують усі національні меншини, а особливо росіян.   

«Україна – маріонетка заходу»

У медіаппросторі країн Глобального Півдня траплявся наратив, що Україна не має суб’єктності, а є тільки пішаком Заходу у війні проти Росії. Зокрема, в кенійських та єгипетських медіа найчастіше ретранслювали російські меседжі, що НАТО хоче контролювати чи захопити Росію за допомогою української армії. Також в африканських та азійських медіа траплялися твердження, що Вашингтон віддає прямі накази українській владі щодо контрнаступу. Українці фігурують у пропагандистських меседжах як жертви «проксі-війни» Північноатлантичного альянсу проти Росії. Тема жертвопринесення України Заходом фігурувала, зокрема, в кенійських і турецьких медіа. Саме в Туреччині російська пропаганда просувала меседж, що українці схожі на «піддослідних тварин, яких використовує США», тому громадянам України радять протистояти саме американцям, а не країні-агресорці. 

Ми знайшли згадки і про інші держави, що фігурували в контексті наративу «Україна – маріонетка Заходу». У грудні 2022 року турецькі медіа писали, що візит Путіна в  Мінськ неодмінно призведе до нападу Білорусі на Україну, а в січні 2023-го ті ж медіа Туреччини стверджували, що Польща має намір розділити Україну на шматки. Варто зазначити, що повідомлення, ніби Польща планує загарбати Україну, трапляються в інформаційному просторі аналізованих країн вкрай рідко. Принаймні, в порівнянні із самою Україною, де вони виникають раз на кілька місяців.

Бразильські медіа на початку лютого цього року поширили позицію, що США збираються економічно колонізувати Україну, щоб заволодіти родовищами титану. У повідомленнях ішлося, що саме для цього «Америка спонукає Україну до контрнаступу і відвоювання території». Насправді найбільші родовища титанових руд розташовані у Волинській, Дніпропетровській та Кіровоградській областях, тобто на неокупованих Росією територіях.

Найчастіше азійські, африканські та латиноамериканські медіа цитували в публікаціях президента Росії Володимира Путіна, російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, постійного представника Росії в ООН Василя Небензю й речницю МЗС Росії Марію Захарову, виносячи в заголовки статей найнегативніші ярлики щодо України. Наприклад, що «Україна – це приватна військова компанія НАТО», а «банда Зеленського продовжує впроваджувати в Україні накази ззовні». 

«Україна – корумпована держава»

Також протягом двох місяців у медіа країн Глобального Півдня з’являлися меседжі, що стосувалися корупції в Україні й намагалися переконати аудиторію не постачати Україні зброю та фінансову допомогу. 

Зокрема, медіа Єгипту писали, що українське військо отримує не більше 15% військової допомоги, а «все інше крадуть». У медіа Південно-Африканської Республіки в  січні та лютому 2023 року йшлося, що зброя з України може бути вкрадена чи продана за завищеними цінами. Після чого нею нібито можуть заволодіти терористи та кримінальні групи й дестабілізувати обстановку в африканському регіоні. Російський агітпроп просував дезінформацію методами залякування. 

Найчастіше у країнах Глобального Півдня звучить російська ідея про буцімто історичну тяглість та всеохопність корупції в Україні. Нігерійські медіа наголошували на «довгій історії хронічної корупції», бразильські  – нагадували, що Україна була одним із найбагатших регіонів СРСР, а перетворилася в «найбіднішу та найкорумпованішу країну». Казахстанські медіа писали, що «перед тим, як надавати підтримку Україні, потрібно згадати, наскільки вона корумпована». 

«Україна лише шкодить НАТО і ЄС»

Такий меседж досить рідко, але з’являвся на шпальтах медіа країн Глобального Півдня. Зокрема, індонезійські медіа транслювали меседж, що президент Хорватії відмовляє Україні у праві бути членом Європейського Союзу, оскільки Україна не є союзницею ЄС. Ще одним прикладом просування російських пропагандистських меседжів були публікації в медіа Гани, які цитували французького політика Флоріана Філліпо: Україна лише ослабить ЄС, оскільки стане новим бідним та корумпованим членом організації. Філліпо в минулому був віцепрезидентом партії «Національний фронт» Марін Ле Пен, що відзначалася чіткою проросійською риторикою. Наразі Флоріан Філліпо очолює власну політичну силу – «Патріоти», яка декларує жорсткий євроскептицизм. На виборах до Європарламенту у 2019 році «Патріоти» набрали всього 0,6 % голосів, що не дало змогу Філліпо стати депутатом. 

Загалом критика бажання України вступити в ЄС і НАТО ґрунтувалася на тому, що членство України буцімто лише зашкодить цим організаціям. Загалом російська пропаганда має більший набір меседжів про Україну, ЄС та НАТО. Серед них є такі: Україна виснажила арсенали країн НАТО і вони не мають чим оборонятися; члени НАТО категорично проти приєднання України до альянсу; у ЄС відхилили заявку України про вступ тощо.

«Біженці з України погані»

У медіа Африки, Азії та Латинської Америки про українських біженців найчастіше повідомляли, що вони є тягарем для Європи. Наприклад, ця тема кілька разів з’являлася в медіа Гани. Місцеві журналісти стверджували, що «період особливого ставлення до українських біженців закінчився». 

Також у публікаціях, використовуючи узагальнення й підміну понять, фокусувалися на окремих (і не завжди правдивих) ситуаціях, подаючи їх як характеристику всіх українців. Наприклад, індонезійські медіа писали, що в Болгарії затримали українку, яка намагалася контрабандою провезти в країну 12 кілограмів золота. Аргентинські медіа поширювали меседж, що в будинку біженця з України знайшли «нацистські символи», тому українці – загроза миру в Європі. Поширюючи такі меседжі, російський агітпроп намагається створити негативний образ українських біженців, щоби спонукати людей в інших країнах не підтримувати їх. 

Вигідні Росії меседжі про бойові дії проти України можна розділити на дві категорії. До першої відносяться повідомлення, що Росію змусили розпочати війну. А до другої ― що Росія нібито досягає успіхів на полі бою.

«Успіхи Росії на полі бою»

В одному з попередніх наших досліджень – аналізі російської пропаганди в 11 європейських державах – ми встановили, що твердження «Україна програє війну» було найпоширенішим меседжем російської пропаганди щодо подій повномасштабної війни. Схожою є ситуація на Глобальному Півдні: цей меседж у топі найбільш повторюваних. Експлуатуючи його, пропаганда намагається підживлювати міф про непереможність «другої армії світу», її успішне просування на сході України, а також нібито колосальні втрати української армії й приреченість України на поразку. 

Медіа Глобального Півдня уважно стежили за просуванням російських військ. Приміром, у січні 2023 року увага була прикута до подій довкола Соледара, і коли українські сили врешті покинули місто, це подавалося так, ніби Україна зазнала нищівної поразки. Окрім цього, низка медіа Нігерії повідомляли, що Росія нібито окупувала селище Миколаївка Донецької області. Але це був цілковитий фейк і населений пункт перебуває під контролем України. Наголошувалося, що українські шпиталі переповнені, тож величезна кількість солдатів помирає без належної медичної допомоги. 

Багато уваги було зосереджено на ролі «вагнерівців» на Бахмутському напрямку. Незважаючи на їхнє сумнівне минуле, індонезійські, бразильські та кенійські медіа підкреслювали ефективність найманців «Вагнера» та возвеличували їхні «здобутки». Мовляв, ті палили танки НАТО (партнери вели перемовини щодо надання танків, але на той час вони ще не були доставлені в Україну) та вправно захоплювали нові території. 

Медіа цього регіону часто ретранслювали заяви російських офіційних осіб – президента Путіна, глави Чечні Кадирова, власника групи «Вагнер» Пригожина, очільника МЗС Лаврова, голови Служби зовнішньої розвідки Наришкіна, які висловлювали ультиматуми Зеленському, закликали здаватися та запевняли, що Росії потрібен рік, щоби повністю окупувати Україну.

«Це не війна Росії проти України, а конфлікт НАТО і РФ»

Цей меседж траплявся в інфопросторі усіх одинадцяти країн, які вдалося дослідити. Приміром, у повідомленнях ішлося, що перемовини варто вести не з Києвом, а з Вашингтоном, адже це Сполучені Штати реально впливають на ситуацію. Також траплялися пропагандистські заяви, що українці помирають за ефемерні інтереси НАТО, тоді як росіяни – «за родіну». Окрім цього, Росія використала медіа країн Глобального Півдня як рупор для звинувачення США у веденні «проксі-війни» в Україні, адже члени Альянсу надають їй зброю. Окремі медіа писали, що НАТО вже застосувало майже весь військовий потенціал проти російських сил. Також серед меседжів траплялися припущення, що Зеленський втягує НАТО у прямий конфлікт із Росією. І це неодмінно призведе до краху Альянсу.

Заяви, що це не російська агресія проти України, а протистояння Росії із Заходом, підвищує геополітичну вагу Росії (біполярний світ) та применшує роль України як суверенної держави, незалежного міжнародного гравця й потужної сили, яка стримує російську агресію. Цей меседж не є унікальним для Глобального Півдня, він проник у медійні середовища великої частини інших держав. І зодно виправдовує поразки Росії – мовляв, вона воює проти багатьох сильних держав, тому і програє. 

Деякі держави Глобального Півдня вважають, що через військове втручання Північноатлантичний Альянс та Сполучені Штати нав’язують свою волю решті світу. Тож «антинатовські» та «антиамериканські» меседжі російської пропаганди вдало накладаються на вже наявні та резонують у місцевому медіасередовищі.

«НАТО прямо та опосередковано бере участь у війні»

Крім меседжу, що російсько-українська війна – конфлікт НАТО й Росії, агітпроп поширює групу схожих тез. Наприклад, що НАТО проводить регулярні військові тренування, в тому числі й кібертренінги, щоби згодом атакувати Росію. У єгипетських медіа траплялися тези, що США вивели війська з Афганістану, щоб нібито взяти участь у війні на боці України, а в кенійських – що регулярні підрозділи з держав ЄС давно воюють на боці України. Проте участь військових із закордону у воєнному конфлікті з росіянами на сьогодні є особистим рішенням окремих військових, а частини збройних сил інших держав участі у воєнних діях не беруть. Окрім цього, серед токсичних меседжів регіону траплялися міркування, що участь НАТО тільки роздмухує вогнище війни й може призвести до небаченої ескалації.

«Захід хоче використати російську агресію, щоб напасти на територію Росії, нехай навіть і руками України», – ще один «антинатовський» меседж, який траплявся в медіа регіону, зокрема бразильських. Мовляв, НАТО веде гібридну війну проти Росії, адже приймає до організації нових членів і цим нібито провокує Кремль на пряму військову відповідь.

Подібна риторика широко використовується російською пропагандою, щоб перекласти провину за початок війни проти України на НАТО: буцімто Росія була змушена реагувати на «експансіоністську» політику цієї організації. 

«Заходу вигідна війна»

Індійські медіа протягом двох місяців моніторингу поширювали меседж, що Заходу вигідна війна, адже вона виснажує Росію. Мовляв, після цього її буде легко знищити і встановити однополярну політичну систему світу, з одним гегемоном у вигляді США/НАТО. Окрім цього, єгипетські медіа називали США ключовим вигодонабувачем війни. В індонезійських медіа йшлося, що Заходу випала нагода позбутися старих видів озброєння й оновити свій військовий потенціал. У казахському медіасередовищі побутувала думка, що війна дала шанс переділити ринок енергоносіїв (через санкції проти Росії), тож Захід усіляко намагатиметься підживлювати війну, щоб урізати ринки збуту для російського газу та нафти. Такими звинуваченнями росіяни намагаються відволікти увагу від своєї агресії й перекласти провину на тих, хто їй протистоїть. 

Також цей меседж вписується в парадигму антизахідних настроїв у регіоні. Та аж ніяк не заохочує держави Глобального Півдня активніше долучатися до допомоги Україні, адже подає війну як справу двох наддержав (Штатів й Росії), а не боротьбу українців за свободу та власні цінності. 

«Захід провокує Путіна розпочати ядерну війну»

Цей меседж дещо перегукується з меседжем щодо ризику виходу війни за межі України. Мовляв, Захід переходить «червоні лінії» і всіляко дратує Путіна, чим провокує його застосувати ядерну зброю. Активна військова допомога й підтримка України з боку Заходу нібито дають Росії підстави для ядерного удару. 

Ще в березні 2022 року Росія розкручувала тему про балістичні ядерні ракети, згодом – про застосування тактичної ядерної зброї, далі були погрози щодо Чорнобильської й Запорізької АЕС. Усе це – шантаж, покликаний змусити Україну до переговорів на непаритетних умовах, а світ – відмовитися від підтримки України.

Медіа 11 досліджуваних країн поширюють слова представників Росії як варті уваги позиції в новинах. Так, в інформаційні простори держав Азії, Африки й Південної Америки просочуються повідомлення про те, що начебто злочини росіян сфабриковані, а підтримувати санкції проти Росії – неправильно.

«Західні медіа брешуть»

Російська пропаганда час від часу звинувачує Україну та її партнерів у брехні. Відкриті звинувачення західних медіа у брехні поширювалися в Туреччині та Єгипті, зокрема США закидали нібито поширення фейкових новин про Росію. Нігерійські медіа розповсюджували меседж, що компанія Facebook заблокувала найбільший російськомовний медіаакаунт пропагандистського ресурсу Russia Today, буцімто без пояснення причин. Медіа з Казахстану, своєю чергою, стверджували, що заборона російських медіа призведе до того, що європейці не зможуть «дізнатися правду про змучену війною Україну». 

Ще одним генератором меседжів про брехню, співзвучних із російською пропагандою, була зернова ініціатива. Так, турецькі медіа, цитуючи Реджепа Ердогана, стверджували, що половина імпортованого з України зерна, яке повинно було надійти до найбідніших країн, потрапила в Європу. 

Казахстанські медіа натякали, нібито західні медіа постійно брешуть, тоді як російські розповідають лише правду і враховують інтереси найбідніших і тих, кого хочуть колонізувати. Насправді, навіть якщо повідомлення російських медіа співзвучні з поглядами деяких споживачів за межами Росією, це не означає, що самі росіяни не проводять колоніальну політику.

«Українці вчиняють воєнні злочини» 

Емоційно забарвлені меседжі, що українці вчиняють воєнні злочини, траплялися в азійських, африканських і латиноамериканських медіа. Так країна-агресорка намагається вплинути на громадську думку місцевих жителів і переконати їх, що це не армія Росії вчиняє звірства, а українські військові.

Велика кількість дезінформаційних меседжів стосувалася нібито атак України на цивільні об’єкти Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. У заголовках статей часто подавалося нібито число вбитих осіб. Щодо жертв, то риторика пропагандистів фокусувалася переважно на слові «цивільні». Індонезійське медіа додало ще й слово «діти», стверджуючи, нібито українські війська вбили десятимісячну дитину під час бомбардування. Окремою темою стали буцімто вбивства російських полонених українською армією. Ці меседжі часто поширювалися в медіа Індонезії і збіглись у часі зі звинуваченнями Росії в депортації українців. Нагадаємо, що з кінця березня Володимир Путін та уповноважена президента Росії з прав дитини Марія Львова-Бєлова перебувають у міжнародному розшуку за звинуваченнями у сприянні воєнному злочину депортації цивільних.

Серед меседжів про жертв «українських воєнних злочинів» ми знайшли «атаки на російських журналістів», спробу замаху на військового командувача армії Росії та намагання вбити голову Роскосмосу під час українського бомбардування. 

Практично в усіх проаналізованих нами пропагандистських меседжах із країн Азії, Африки та Латинської Америки західні союзники виступають у ролі «ляльководів України». У статтях постійно наголошують на словах «ракети НАТО», «американська зброя», «натовські боєприпаси» тощо. Також Україну звинувачували у прагненні ядерної катастрофи, оскільки вона нібито обстрілює ракетами «Хаймарс» Запорізьку АЕС. 

«Вороги фабрикують злочини росіян»

«Детектор медіа» вже писав, які тактики російська пропагандистська машина використовувала під час українських контрнаступів. Один із найголовніших – це заяви про нібито «фабрикування злочинів російської армії», про що країна-агресорка заявляє переважно після або перед тим, як Україна здобуває воєнний успіх. Такі меседжі ми знайшли і в медіа країн Глобального Півдня. 

У єгипетських, індійських та бразильських медіа ретранслювався меседж, що Росія непричетна до ракетної атаки на житловий будинок у Дніпрі 14 січня 2023 року. У медіа аналізованих країн стверджували, з посиланнями на російських політиків, що країна-агресорка взагалі не атакує цивільні будинки, а в дніпровську багатоповерхівку влучила українська ракета ППО.

У Казахстані та Єгипті тиражували фейк, нібито працівники СБУ на Святвечір розкопали могили, понівечили ексгумовані тіла і скинули їх у наперед приготовані траншеї. Все це нібито для того, щоби сфабрикувати злочини росіян, створити інфопривід та попросити в західних союзників ракети великої дальності. Одне з єгипетських медіа навіть дало назву цим «діям СБУ» – «операція “Фантом”». Окрім того, в турецьких та єгипетських медіа ширився дезінформаційний меседж, що Україна підпалила склади із зерном у Херсоні, щоби звинуватити Росію.

У медіа країн Глобального Півдня знову виринула тема збитого росіянами літака МН17 у 2014 році. Тоді Росія звинувачувала Україну, але згодом Європейський суд із прав людини визнав, що це двоє громадян Росії й один громадянин України застосували ракетно-зенітний комплекс «Бук» проти цивільного літака і саме Росія контролювала ту частину Донеччини, з якої «Бук» стріляв. У бразильських медіа вказувалося, що Кремль заперечує свою причетність до цього теракту. Тоді як у медіа Південно-Африканської Республіки у заголовках статей просували меседж про непричетність cамого Путіна. 

«Русофоби бажають Росії зла»

Під час аналізу інфопростору країн Азії, Африки та Латинської Америки ми помітили російські пропагандистські меседжі про «русофобію». Росія використовує їх для обґрунтування власних ненависницьких дезінформаційних кампаній проти українців, «колективного заходу», грузинів, японців та багатьох інших.

Одними з найпоширеніших були повідомлення про нібито репресії проти Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Зокрема, єгипетські медіа стверджували, що українська влада націлена на «знищення православної церкви», а рішення президента Зеленського про позбавлення громадянства 13 священників УПЦ МП називали «диявольським». Нігерійські медіа писали про представників Православної церкви України, що вони «невисвячені роскольники», а їхнє служіння  «у святій Києво-Печерській Лаврі було б великою ганьбою для всієї України». Медіа Казахстану переймалися долею УПЦ МП в Україні настільки, що констатували численні обшуки, рейди, арешти та конфіскацію майна представників цієї релігійної організації і зробили висновок про «знищення Україною всієї православної церкви у державі».

Також у ході дослідження траплялися звинувачення в русофобії на адресу США, Японії й «колективного Заходу». Проросійські експерти в цих статтях обіцяли жорстоке покарання для всіх, хто «ненавидить та намагається знищити Росію».

Медіа Нігерії, Бразилії й Індії публікували меседжі щодо нібито дискримінації Україною російськомовних громадян. У турецьких медіа були повідомлення, що російсько-українська війна – це «конфлікт двох братів, представники одного народу вбивають один одного в уніформах різних армій». Схожий пропагандистський меседж, що «росіяни та українці мають спільне історичне коріння, оскільки обидві країни були частиною Радянського Союзу», з’явився в індонезійських медіа. Це спрощене розуміння історії України, співзвучне з позицією російських еліт, нібито українці, росіяни і білоруси – один народ. Цю тезу Володимир Путін повторив, зокрема, і перед вторгненням в Україну. Насправді, обидві держави були «частиною СРСР», бо Росія на початку двадцятого сторіччя окупувала Україну. 

«Санкції проти Росії зміцнюють її суверенітет», «Росія гнучко уникає санкцій», «у 2022 році Росія стала економічно найстабільнішою державою G20», – це типові повідомлення про невразливість Росії до санкцій, накладених після вторгнення в Україну. Схожими фразами й цифрами офіційної статистики Росії, дані якої складно верифікувати, пропагандисти намагаються перебити наочні докази того, що санкції відчутно впливають на Росію. Її покидають міжнародні корпорації, російські товари й енергоресурси перестають купувати колишні ключові партнери – країни Європи. 

Для просування меседжу, що Росія нібито залишається привабливою для іноземного бізнесу, росіяни використовують свої внутрішні дані, мовляв, країну покинули лише 8,5 % міжнародних підприємств. Аргументи про втрату європейського ринку росіяни перебивають гаслами, що європейці страждають від цього більше, ніж росіяни. Цей же меседж неодноразово повторювався і в регіоні, який ми досліджували раніше, – Центрально-Східній Європі.

Кремлівські пропагандистські меседжі проникають у медіапростори країн Азії, Африки й Південної Америки в повідомленнях про те, що економіка Європи страждає від санкцій більше, ніж сама Росія. Там наводять дані зі статистики європейських країн. Наприклад, що Німеччина за рік санкцій проти Росії втратила вже 100 мільярдів євро. У повідомленнях також ішлося, що Німеччина без російського газу переживає енергетичну кризу й таємно звертається до російської «Транснефти» із проханнями продати нафту. 

Контекст того, що країни Європи вирішили відмовитися від російських товарів і послуг після вторгнення в Україну й численних порушень росіянами міжнародного права, зазвичай ігнорують. 

«Росія повинна брати участь у спортивних змаганнях»

Російські пропагандисти інструменталізують спортивні теми задля виправдання агресивної війни, яку Росія веде проти України. Намагання росіян повернутися у великий спорт агітпроп висвітлює як «спробу подолання русофобії та дискримінації», хоча насправді це – легітимізація агресора. 

Пропаганда, пов’язана зі спортивною тематикою, також з’являлася в африканських, азійських та латиноамериканських медіа. Більшість меседжів були пов’язані з потенційною участю Росії в Олімпіаді 2024 року та містили цитати з виступів функціонерів Міжнародного олімпійського комітету. Південноафриканські медіа писали, що «будь-які спроби витіснити Росію зі світового спорту будуть присікатися», а також, що російські спортсмени страждають від того, що не можуть брати участь у всесвітніх змаганнях. 

«Не потрібно давати зброю Україні»

Постачання зброї Україні – одна з тем, якій медіа Глобального Півдня присвятили найбільше уваги. Наше дослідження припало на період, коли активно формувалася «танкова коаліція»: у січні 2023 року Німеччина оголосила про надання Україні танків Leopard-2 і дозвіл іншим країнам експортувати німецькі танки. Також відбувалися часті зустрічі контактної групи з воєнної допомоги Україні у форматі «Рамштайн», західні партнери вели активні дискусії щодо надання Україні авіації. 

Щоби хоч якось собі зарадити, російська пропаганда намагалася будь-якими способами завадити Заходу нарешті надати Україні важке озброєння у великих кількостях. Для цього агітпроп запустив низку дискредитаційних меседжів, які знаходили відображення і в медіапросторі Глобального Півдня. 

Наприклад, що танки й винищувачі лише продовжать війну, тож західні партнери не зважаться на цей крок. А навіть якщо і зважаться, то новітнє озброєння принесе мало користі Києву, бо російські війська його одразу винищать. Траплялися меседжі, що ті танки, які союзники мають намір передати Україні, не здатні кардинально змінити ситуацію на фронті, адже кількість зброї в Росії в рази перевищує показники України. Окрім цього лунали тези, що якщо Захід і далі накачуватиме Україну зброєю, то сам залишиться з голими руками, що зробить його слабким та вразливим. Ці меседжі траплялися в усіх країнах регіону.

Нагадаємо, країни Латинської Америки, до яких у січні 2023 року й Україна, й низка союзників зверталися із проханням про військову допомогу, навідріз відмовилися надати Києву колись закуплену в Росії зброю. Навіть в обмін на сучасне озброєння американського зразка. 

«Україна не хоче миру»

Це один із найбільш повторюваних токсичних меседжів, безвідносно до конкретної країни Глобального Півдня. Візит Зеленського до США та Європи, постійні прохання надати озброєння, відкидання «мирних планів» Китаю та Бразилії – всі ці кроки подавалися в медіа як небажання України шукати мирний спосіб закінчення війни. Окрім цього, медіа Глобального Півдня часто підкреслювали нібито відкритість Путіна до діалогу та навіть його перший нібито примирливий крок – оголошення режиму тиші під час різдвяних свят. Мовляв, у православний Святвечір російські війська перестануть стріляти, а українські – ні. 

Просувалися навіть меседжі, що Україна могла б і поступитися своїми територіями, які буцімто історично належать Росії. Зокрема, у бразильських медіа, що відтворювали офіційну позицію президента Луїса Інасіу Лули да Сілви, пропонували відмову від Криму на користь Росії – це начебто мало би заспокоїти агресора.

Озвучуючи подібні заяви, медіа Глобального Півдня не розглядають ситуацію з іншого кута: відмова від території насправді не закінчить війну, а лише підсилить її. Росія не відмовиться від своєї основної мети – знищити Україну, будь-які поступки будуть сприйняті нею як винагорода та доказ успішності стратегії Кремля. Погодитися на мир на умовах Путіна означає лише додати йому впевненості. 

«Ризик виходу конфлікту за межі України»

Окрім меседжу, що НАТО вже бере безпосередню чи опосередковану участь у війні,  популярною була теза про можливі бойові дії в сусідніх з Україною державах. Відтак турецькі медіа звинувачували Київ у тому, що він буцімто втягує у війну Тбілісі. Єгипетські медіа стверджували, що Україна втягує у війну Молдову, а Росія, мовляв, не готувала там жодного перевороту. Казахські медіа заявляли, що Польща вже готується до війни і проводить мобілізацію (цей фейк ми спростовували раніше). Також траплявся аргумент, що надання Україні зброї лише підсилює ризик розширення географії воєнних дій. 

Росія використовує подібну риторику, щоби змушувати Захід вести довгі дебати щодо військової допомоги Україні та зволікати з її надсиланням.

«Захід відчуває втому від України»

У медіа Кенії, Індії та Індонезії частіше, ніж у решті країн дослідження, побутував меседж про сильне відчуття втоми та розчарування серед тих, хто стежить за війною з 2014 року. Цю тезу російський агітпроп використовує вже впродовж дев’яти років, щоби посіяти сумнів у необхідності та доцільності продовження підтримки України у протистоянні збройній агресії. 

Серед ключових тверджень – підтримка Заходу потроху знижується, адже уряди воліють витрачати бюджетні кошти на добробут власних громадян, а не чужу війну; прості люди мітингують проти збільшення військової допомоги Україні; війна сіє ворожнечу між США та ЄС, адже в них різне бачення обсягів допомоги Україні. Наприклада, повідомлення про мітинг тринадцяти тисяч «пацифістів» у Берліні у відповідь на Мюнхенську безпекову конференцію в лютому 2023 року ми спостерігали у всіх аналізованих країнах. 

Цими меседжами дуже легко маніпулювати й використовувати їх проти України. Адже, навіть якщо читач і не відчуває особистої неприязні до України, заяви, що уряду краще концентруватися на внутрішніх проблемах (бідність, безробіття, інфляція), аніж «грати в геополітику», можуть легко зрезонувати й викликати «втому від України».

Окрім цього, новини про певні преференції для України також викликають невдоволення в медіа Глобального Півдня. Приміром, новина, що група кредиторів України погодилася на відстрочення боргових виплат програми Міжнародного валютного фонду до 2027 року, викликала критику, бо Аргентина та Єгипет зараз є найбільшими боржниками МВФ. 

«Не все так однозначно». Теорії змови на службі в пропаганди

У проаналізованих матеріалах ми знайшли приклади теорій змови, які використовуються, щоби підсилити недовіру до України й реальних подій російсько-української війни. 

Зокрема, в медіа Індії траплявся меседж, що Путін нібито пообіцяв не вбивати Володимира Зеленського, тому президент України й залишився у столиці на початку повномасштабної війни та записував «зухвалі відео». Індійські та казахстанські медіа писали про цю теорію змови, посилаючись на слова колишнього прем’єр-міністра Ізраїлю Нафталі Беннета. Подібні меседжі лунали й у казахстанських медіа, які писали, що Володимир Зеленський боїться власної армії, а тому створює для себе спеціальну гвардію охорони. 

У медіа Індії, Туреччини, Індонезії та Єгипту ширилася дезінформація стосовно біологічних лабораторій США на території України. Меседжі містили інформацію, що Сполучені Штати нібито навчають українців виготовляти біологічну зброю, яка невдовзі буде використана проти Росії. Водночас у деяких повідомленнях були твердження, що США вже перенесли свої біологічні дослідницькі лабораторії з України в країни Центральної та Східної Європи. Також індійські, турецькі та єгипетські медіа поширювали фейк про використання Україною хімічної зброї проти російської армії. Її українці нібито розпилюють із дронів. Нагадаємо, що теза про американські біолабораторії в Україні набула найбільшого поширення в перші місяці після широкомасштабного вторгнення Росії, однак і зараз час від часу виникає в медіа. 

Окрім того, незвичним фейком, що підпадає під категорію теорій змови, було повідомлення кенійських медіа, що Володимир Зеленський після візиту до США залишиться там, оскільки володіє будинком у штаті Флорида. 

Глобальний Південь за Росію?

В інформаційних просторах аналізованих країн періодично поширюються гасла, що ті, хто не підтримує санкції проти Росії, становлять більшість населення планети. Згідно з моделлю світу від російських пропагандистів, ті, хто підтримує Росію, живуть у країнах Африки, Азії і Південної Америки. Ці держави «Глобального Півдня» протиставляються державам Європи і Північної Америки. Такі позиції поширюють не лише російські громадяни, а й частина місцевих експертів та політиків.

Концепція Глобального Півдня і «світової більшості», як стверджує Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії Сергій Корсунський, є більше риторичним, ніж реальним концептом. Адже серед країн, які входять до двадцятки найбагатших та мають великий вплив на світову економіку й політику, є «південні» Японія, Китай, Індія, Індонезія, Південна Корея, Саудівська Аравія і Південна Африка.

«Китаю, Індії та іншим країнам, що їх у Росії приписують до “більшості”, порядок дуже потрібен, і вони беруть участь у його створенні. Неможливо оскаржувати той факт, що глобалізація відкрила державам Східної та Південно-Східної Азії безпрецедентні можливості для зростання. За темпами зростання ВВП навіть ковідного 2022 року перші дев’ять місць у світі посідають держави “Глобального Півдня”», – наголошує Сергій Корсунський.

Попри це, країнам Азії, Африки і Південної Америки подекуди вигідно співпрацювати з Росією й відтягувати запровадження санкцій проти неї. В інформаційному просторі Туреччини вигоду співпраці з Росією для Індії та Китаю в середині січня описували, наприклад, як щабель плану витіснення впливу США на Азію і світову економіку загалом.

Аргументи на користь підтримки Росії можуть відрізнятися в різних країнах, які відносять до Глобального Півдня. У Гані, наприклад, російські дипломати розповідають, що Росія розуміє проблеми континенту, на відміну від європейців чи американців, які бачать в Африці лише екзотичну природу. Також в африканських країнах розповідають про вигоди для тих держав, які продовжили купувати російську зброю, як Еритрея; зерно й нафту, як Малі; проводити спільні військові навчання, як Південна Африка; або продовжувати спільні інвестиції, як Єгипет.

Жителів Азії й Латинської Америки російські і проросійські спікери схиляють не вводити санкції аргументами про економічні вигоди від продовження торгівлі. Усупереч міжнародним санкціям та осуду агресії Росії проти України Генеральною Асамблеєю ООН.

Подекуди неготовністю України поступитися Росії обґрунтовують проблеми в інших країнах. Наприклад, у середині січня в Аргентині повідомляли, що протести в Перу та падіння курсу перуанського соля сталися через війну в Україні, обмеження експорту зерна й російських енергоресурсів. Насправді причиною протестів у Перу став конфлікт між президентом Педром Кастільйо і парламентом країни.

Орієнтовані на азійські, африканські і південноамериканські країни гасла російської пропаганди наразі співзвучні офіційним позиціям Індії, Південної Африки і Бразилії, які утримуються від підтримки резолюцій Генеральної Асамблеї ООН на підтримку територіальної цілісності України чи осуду Росії. А це означає, що українському сектору стратегічних комунікацій і дипломатам іще довго доведеться працювати над тим, щоби змінити ставлення до України.

Висновки

Небезпідставно Росію вважають лідеркою в застосуванні дезінформації та маніпулятивних кампаній. Як свідчать дослідження Принстонського універститету, Кремль відповідає за 62 % втручань у внутрішні справи інших держав. Російська система дезінформації та маніпуляцій проникла в інфопростір різних континентів та діяла впродовж багатьох років. Повномасштабна війна проти України лише продемонструвала вкоріненість пропагандистських меседжів у медіа різноманітних країн. 

Мета цієї дезінформаційної кампанії – підрив легітимності української державності та довіри до українських політичних інститутів, знецінення українського спротиву та євроатлантичних прагнень, а також плекання довіри до російських версій подій. Російська дезінформація вміло резонує з місцевим контекстом того чи іншого регіону, тому й допомагає формувати його проросійську геополітичну орієнтацію.

Як свідчать результати нашого дослідження, в медійному просторі 11 держав переважає бачення, що кожен, хто протистоїть Заходу, є другом Глобального Півдня.  Зокрема, і Росія. Кремль уміло використав цю постколоніальну перспективу та представила вторгнення в Україну як реакцію на «експансіоністське втручання Заходу». 

У медіа Глобального Півдня часто спостерігаємо дискусії про російське вторгнення, які парадоксально майже не торкаються України. Натомість у центрі уваги часто перебувають західний колоніалізм, торговельні війни, санкції, глобалізація та інші широкі геополітичні дискусії. Москва лише адаптує ці «розмиті» теми під цілі своєї пропаганди й додає до них кліше, що в Україні відбувається не російська агресія, а протистояння Росії та НАТО. Це загрожує тим, що знижує значущість України у власному захисті та нівелює її роль як суб’єкта геополітики й міжнародних відносин. 

У більшості країн Глобального Півдня Україні поки що не вдалося підважити перевагу Росії у війні наративів. Хоча, якщо вже говорити про колоніалізм, то наша держава має з країнами Глобального Півдня значно більше спільного, ніж Росія. І могла би комунікувати російську агресію як те, чим вона є насправді, – намаганням знищити всі здобутки міжнародного права за останні сто років та відродити колоніалізм у XXI сторіччі. 

Леся Бідочко, Олексій Півторак, Павло Худіш, Детектор медіа