«Коли ракета влучила в кафе, нашій групі пощастило… крім Вікторії Амеліної», – фіксер-перекладач Дмитро Ковальчук
Кілька місяців Дмитро лікувався – відновлював свій фізичний та емоційний стан
Влучання російської ракети «Іскандер» у краматорське кафе 27 червня 2023 року, коли загинула відома українська письменниця Вікторія Амеліна, стало центральною подією в житті досвідченого українського фіксера Дмитра Ковальчука. Відновлення після того жахливої дня потребувало доволі тривалого часу, проте залишати улюблену професію Дмитро не планує. Про це він розповів інформаційній службі НСЖУ.
Працювати з іноземними медіа соціолог за фахом Дмитро Ковальчук почав під час повномасштабної війни. Знаючи англійську мову, маючи автомобіль і бажання працювати в журналістиці, він швидко опанував професію локального продюсера (фіксера) й почав допомагати міжнародним медійникам – французьким, чеським, англійським, італійським, литовським, канадським, австралійським.
– Разів десять побував у Бахмуті. Декілька разів у Торецьку, Нью-Йорку, Авдіївці, Куп’янську, Дворічній, Херсоні. Побував у Гуляйполі, Оріхові, Малій Токмачці, Покровську, Кураховому… Багато де був, – згадує свої маршрути фіксер. – Робили репортажі, знімали документальні фільми.
У червні до Дмитра звернулася група колумбійських культурних та громадських діячів, журналістів, які приїхали в Київ на фестиваль «Книжковий арсенал». В них було три вільні дні, й колумбійці вирішили побувати в Харкові, Ізюмі й на Донбасі, в прифронтовій зоні.
– Це мала бути цілком безпечна поїздка, – розповідає Дмитро. – Ми навіть бронежилети з собою не брали. У нашій групі були засновник громадської організації «Aguanta Ucrania» «Тримайся, Україно», колумбійський політик Серхіо Харамільйо, відомий письменник Ектор Абад Фасіолінсе (у моєму розумінні він – другий за значенням після Габріеля Гарсіа Маркеса колумбійський літератор) і журналістка Каталіна Анхель Гомес, яка працює на France 24. Оскільки маршрут поїздки включав Ізюм, до нас приєдналася колега Ектора Абада – письменниця Вікторія Амеліна, котра незадовго перед цим знайшла щоденник убитого на Ізюмщині прозаїка і поета Володимира Вакуленка. Вона була дуже відомою особистістю, її доробком цікавилися не лише в Україні, а й за кордоном. Останнім часом розслідувала і документувала воєнні злочини.
Під вечір у вівторок 27 червня, вже по дорозі додому, група мала зупинитися у Краматорську, оскільки наближалася комендантська година. Повечеряти заїхали в популярний краматорський ресторан «Ріа Піца».
– Сіли за стіл на терасі. О 19.30 був приліт… Всі попадали, згори посипалися уламки стіни. Від неминучої смерті нас урятувало те, що ми сиділи не всередині ресторану, а на терасі… Врятувало всіх, крім Вікторії, якій на голову впала балка, яка тримала каркас тераси, – розповідає фіксер.
… Зрозумівши, що живий, Дмитро підняв голову. Всі довкола лежали на підлозі. В самого Дмитра й Каталіни на тілі були садна і подряпини. Ектор намагався зосередитися, але через контузію не міг. Чув погано, говорив насилу. Серхіо також переніс кантузію, і в нього було поранення в ногу… Лише Вікторія далі сиділа на своєму місці. Вона нічого не бачила і ні на що не реагувала, хоча її очі були розплющені. Незабаром швидка допомога відвезла її у краматорську лікарню, відтак у Дніпро, але врятувати письменницю не вдалося – 1 липня вона померла.
Машина Дмитра, яка стояла навпроти входу до ресторану, суттєво постраждала – вибуховою хвилею вибило всі вікна, погнуло дах, пошкодило внутрішнє обладнання.
Тож він попросив, щоб колумбійців доправили до лікарні на іншій автівці. Сам трохи згодом також дістався лікарні.
– Колумбійці потроху приходили до тями. Всі насамперед вболівали за стан Вікторії. Їй робили операцію. Але наступного дня колумбійці мали їхати з України, тож я знайшов спосіб відправити їх у Київ. Каталіна вирішила залишитися з Вікторією, аж поки не приїдуть її родичі та друзі… Потім Вікторії не стало, потім було прощання з нею… Весь цей час я тримався, мабуть, «на адреналіні». І лише коли через тиждень ці всі події завершилися, і я зміг розслабитися, відчув наслідки контузії – слабкість, сонливість, неможливість зосередитися на роботі.
Кілька місяців Дмитро лікувався – відновлював свій фізичний та емоційний стан.
Лише у вересні відчув, що може повернутися до роботи.
– Удалося відремонтувати і мій автомобіль. Тож знов допомагатиму іноземним журналістам робити матеріали з України. Це мені подобається, я відчуваю, що це приносить користь, – каже Дмитро. – Адже в світі мають знати про нашу війну, наш біль і нашу славу. Славу України!
Максим Степанов, інформаційна служба НСЖУ
Коментарі — 0