«Волинь»: фільм, який вбиває

Художній фільм «Волинь» уперше офіційно побачив світ 23 вересня під час участі в конкурсній програмі 41-го кінофестивалю у Гдині -- найавторитетнішого мистецького заходу в польській кінематографії. Згодом, 3 жовтня, має відбутися офіційна прем'єра фільму, а 7 жовтня він потрапить у широкий прокат у Польщі. 

З упевненістю можна сказати, що він може бути своєрідною міною, закладеною, в першу чергу, під фундамент добросусідських українсько-польських відносин. І лише від спільних зусиль українців і поляків залежатиме, чи ця міна не вибухне...

БЛАГИМИ НАМІРАМИ...

Можна було очікувати, що рано чи пізно хтось візьметься за екранізацію трагічних подій на Волині у роки Другої світової. Вони довго залишалися темою табу в комуністичній Польщі, а в демократичній кіномитці намагалися оминати її десятою дорогою. Але все ж знайшлася людина, яка за неї взялася. Це режисер Войцех Смажовський – такий собі польський Квентін Тарантіно, візитівкою якого є насичення телекартин відвертими сценами насильства, що викликають цілу палітру емоцій і загострюють сприйняття сюжету. 

Смажовський наголошує, що такий фільм потрібен, аби «будувати мости», ініціювати активний діалог між українцями та поляками щодо подій на Волині. На його переконання, картина має спонукати до рефлексій, глибоких роздумів і, врешті решт, до вивчення своєї історії. Перед прем'єрою він неодноразово наголошував, що усвідомлює, які емоції може викликати цей фільм. Однак режисер припускає, що вони швидко вгамуються, і після цього історики й дослідники спокійно візьмуться за свою роботу, а необхідний клімат для цього їм гарантуватимуть політики з обох сторін. Утім, перестраховуючи себе, він усе ж додавав, що трохи побоюється і до кінця не може передбачити, в який бік виплеснуться емоції, викликані фільмом. Режисер зауважує, що почав роботу над фільмом чотири роки тому, ще до подій на Майдані й війни України з Росією. Відтоді реалії кардинально змінилися, і деякі теми, зокрема Волинського злочину, сприймаються дуже гостро і є елементом антиукраїнської пропаганди, яку веде Росія. Змінилися й реалії в самій Європі. Утім, припиняти зйомки фільму він не став.

Войцех Смажовський (у центрі). Фото: Krzysztof Wiktor/Film

Усвідомлюючи, що тема дуже складна й неоднозначна, режисер, за його словами, уважно вивчав хронологію подій кінця 30-х – початку 40-х років минулого століття, читав відповідні книги, радився з експертами. Утім, на одній із зустрічей він визнав, що черпав інформацію виключно з польських джерел, фактично залишаючи аргументацію української сторони поза увагою. І, можливо, це стало його однією з основних помилок при створенні фільму. 

Сам фільм викликав чималі застереження ще на етапі створення. У процесі ознайомлення зі сценарієм і усвідомлюючи можливі наслідки, від підтримки фільму відмовлялися деякі спонсори. Це змушувало Смажовського публічно звертатися до всіх небайдужих про підтримку коштами для завершення зйомок фільму. Хоча, дехто підозрює, що насправді з коштами на фільм було все гаразд, а це був свого роду маркетинговий хід, аби привернути до картини більшу увагу. Подейкують також, що під час зйомок через переобтяження картини сценами насильства від подальшої співпраці з режисером відмовлялися люди, які від початку з ним працювали над фільмом. Однак Смажовський усе ж довів справу до кінця, переконаний у важливості своєї місії... 

Відоме прислів'я каже: «Благими намірами вимощена дорога в пекло». Саме так хочеться схарактеризувати кінцевий результат роботи Смажовського і плоди, які він може принести. Але про це трохи згодом...

ТАРАНТІНО-СТАЙЛ: РІКИ КРОВІ ТА ЖАХИ ТОРТУР

Треба віддати режисерові належне. Фільм дійсно знято дуже професійно, увагу приділено кожній дрібниці, аби він був максимально правдоподібним і викликав довіру. Загальний фон, атмосфера волинського села першої половини минулого століття, костюми акторів були відтворені з максимальною наближеністю до реалій того часу. Навіть польські актори у фільмі змушені були навчитися говорити характерним для цього регіону польським суржиком, дещо наближеним до української вимови. Натомість українців у цьому фільмі грають актори з України, а на їхні діалоги накладаються польські субтитри.

На початку фільму режисер розслаблює глядача, який відразу налаштовує себе на серйозні візуальні випробування. Творці фільму ніби заворожують: почекай, розслабся! І глядач на це «ведеться»! Перші півгодини – це сцени радісних забав, весільних сцен з елементами еротики і безтурботних пиятик, що викликають посмішку і налаштовують на позитив. Глядач подумки сподівається, що так буде весь фільм, або принаймні не буде зовсім страшно. Однак його чекатиме глибоке розчарування. Після першого, «медового», етапу фільму починається справжня «м'ясорубка», яка триває до кінця фільму і змушує глядача постійно внутрішньо запитувати себе: коли це вже врешті завершиться? Відверті сцени насилля (виколювання очей, відрубування голів і кінцівок, розпорювання животів, зняття шкіри з живої людини, розривання людей кіньми, спалювання живцем тощо) викликають у глядача прискорене серцебиття, потіння рук і мимоволі, в кульмінаційні моменти, змушують відвертати голову чи закривати очі. Утім, природа людини робить своє, і цікавість «а що далі?» бере гору.

ЗАЗДРІСНІ УКРАЇНЦІ, ЗАМОЖНІ ПОЛЯКИ ТА ГІТЛЕРІВЦІ-«ЗАХИСНИКИ»

Головною героїнею фільму є 17-річна польська дівчина Зося Гловацька, яка любить односельчанина-українця, але батько силоміць віддає, а фактично продає її заміж за кілька моргів поля, двох корів і коня, за набагато старшого вдівця Мацєя Скібу, якому потрібні робочі руки вже до початку жнив. Цілком мирне життя селян переривають початок Другої світової війни та радянська окупація цих територій, яка згодом змінюється німецькою, й на цьому тлі згодом відбуваються події, які увійшли в історію під назвою Волинської трагедії. 

Попри широкий калейдоскоп людей та подій, які швидко змінюються, кілька сценічних образів, навіть епізодичних, яскраво виділяються, і про них варто згадати окремо. Утім, вони у сукупності склали збірний образ представника кожної зі сторін. Українець у фільмі – це такий собі підступний, заздрісний сусід заможнішого поляка, який краде в нього все, що потрапляє під руки, війт-колаборант, який, як Нечипор у «Весіллі в Малинівці» з фразою «влада знову змінилася!» готовий хлібом-сіллю зустріти будь-якого окупанта. Або ж це безкомпромісний і підступний націоналіст, який від жорстокого вбивства відчуває задоволення, чи то священик, який з церковного амвону кропить вила й коси українських націоналістів і закликає їх очистити землю від «ляхів». Для балансу режисер намагається показати й добрих українців, як то іншого священика, який закликав зберігати людське обличчя в жорстокі часи, чи українців, які рятували поляків. Але повз людське око не тікає той факт, що навіть позитивні герої мають якісь свої меркантильні інтереси: один любить польку, яку рятує від вивезення «совєтами» на Сибір, а в іншому випадку полька є дружиною українця.

Натомість, поляки у фільмі – це або заможні селяни з почуттям власної гідності, або офіцери, які будь-якої миті готові віддати життя за батьківщину. Для чесності слід зазначити, що для балансу «добрих» і «поганих» наприкінці фільму Смажовський показав також і поляків, які вирізують українське село.

На фоні відносин українців і поляків, радянська й гітлерівська окупація у фільмі є лише тлом, де радянську окупацію з вічно п'яними червоноармійцями й акціями вивезення на Сибір показано більш-менш правдиво. А от образ гітлерівця у фільмі не до кінця зрозумілий. Подекуди з фільму складалося враження, що німці на Волині були не окупантами з усіма наслідками від цього, а такими собі миротворцями ООН, функцією яких був захист поляків від українців.

СУБ'ЄКТИВІЗМ ЯК СПРОЩЕНА І НЕБЕЗПЕЧНА ВІДПОВІДЬ НА ІСТОРИЧНЕ ПИТАННЯ

Пишучи сценарій, Смажовський намагався вкласти у 120 хвилин свого «фільму жахів» найбільш кричущі факти трагічних подій на Волині. Однак майже всі з них він «втиснув» у життя одного села, і у пересічного глядача могло скластися враження, що такий жахливий мікс був у кожному селі на Волині. Режисер, на жаль, не згадав у фільмі про утиски польської держави українців до 1939 року, показуючи на початку фільму безтурботну багатонаціональну ідилію, а не очевидну соціальну напругу й гноблення українців, що внаслідок війни і кількох окупацій вилилося у жахіття падіння людської гідності.

Фільм в очах пересічного польського глядача, не обізнаного в історичних деталях, однозначно зміцнить негативний стереотип сучасного українця. На жаль. І що б там не говорили, про необхідність «сказати правду», а потім про «будівництво мостів», фільм є суб'єктивним сприйняттям автором тодішньої картини світу на базі спогадів людей, а не якимось цілісним історичним документом з архівних джерел. Але більшість людей у Польщі не «заморочуються» складними причинно-наслідковими зв'язками тих історичних подій, а хочуть побачити прості відповіді на складні питання. І фактично їх отримують. 

Очевидно, що вони сприймуть цей фільм як історичний документ, як правду в останній інстанції. І за це лячно. У Польщі проживає кількасот тисяч українців, а в Європі антиіммігрантські і ксенофобські настрої зашкалюють. Саме цього боїться Смажовський. Саме цього вже починає боятися польська влада і вже, можливо, готується до гіршого. У Польщі за останні два роки знищено багато українських пам'ятників, вчинялися наруги над українськими церквами, влітку в Перемишлі агресивні молодики побили українську релігійну процесію. Польська влада поки що все списувала на хуліганські вибрики, а не на ксенофобію і ненависть на національному ґрунті. Зараз фільм може стати оливою у праві розпалювання саме вогню ксенофобії й нетерпимості. 

ПОДАРУНОК МОСКВІ ВІД ПОЛЬСЬКОГО «ДОСТОЄВСЬКОГО»

Утім, польські рецензії на фільм є позитивними, навіть дуже позитивними. Творці фільму завбачливо організували закриті покази для журналістів різних видань, які відразу після кінопрем'єри не шкодували для нього позитивних епітетів та метафор.

«Цей фільм є правдивим, як правдивим може бути завершене творіння зрілого майстра», – із захопленням наголошує один із авторів, додаючи, що це, мабуть, найкращий фільм про історію, який коли-небудь знято в Польщі.

Інший підхоплює цю хвилю: «Великий, правдивий і зворушливий фільм. Цей фільм – це дослідження зла, а Смажовський для мене є сучасним Достоєвським у кіно».

Автори розмірковують, як відреагують українці на цей фільм. Один пише, що українці сприймуть його боляче. Але якщо вони хочуть бути чесними перед собою і пройти свій «волинський катарсис», то повинні його сприйняти нормально. Інший автор зазначає, що фільм чесно розкладає провини між поляками, українцями, німцями та «cовєтами». Утім, більшість усе ж припускає, що «Волинь» навряд чи візьмуть у прокат в Україні.

Цікавими є також розмірковування, як фільм сприймуть у Росії. Один із публіцистів зазначає, що фільм створено у винятково несприятливий час, коли його вміло спробує використати російська пропаганда у боротьбі з Україною. Інший припускає, що у Росії також, напевно, не покажуть фільм у кінотеатрах, оскільки у ньому в негативному світлі для росіян відображено період радянської окупації Волині. Так і хочеться автору відповісти: а їм цього і не треба! Для цього й існує пропаганда, аби вміло маніпулювати фактами, підсовувати одні картинки, приховуючи інші. Можна навіть не ворожити: кремлівські телеканали зроблять відповідну нарізку з фільму і в режимі нон-стоп лякатимуть своїх громадян, а також й іноземців українськими «необандерівцями» і «фашистами». Напевно, крім сцен насилля вони особливо смакуватимуть епізод, де українські націоналісти під червоно-чорними і синьо-жовтими прапорами і під вигуки «Cлава Україні! Героям слава!» ідеологічно налаштовуються на винищення польських сіл.

Як описує інший публіцист, один із радників президента Польщі після закритого показу фільму припустив можливість розвитку «чорного сценарію»: фільм призводить до того, що за допомогою російської агентури і польських фанатиків-націоналістів ситуація виходить з-під контролю... «Я уявляю собі ефекти, коли фільм, який мав бути описом правди, завдяки якій маємо подолати дуже складну фазу наших історичних відносин, у чиїхось руках стає загрозою для нашої безпеки», – наголосив радник президента. Важко не погодитися з цими твердженнями.