«За чотири роки я купив вісім «литовців» - репортаж із вільнюського авторинку

Цікавить машинка? - питає російською на вільнюському авторинку «Гарюнай» лисий чоловік у кепці, старих джинсах і вітрозахисній куртці. Підходить до мене, коли розглядаю Suzuki. Я - Мар'ян, продавець.

Дивуюсь, що такий малий пробіг за майже 20 років. 
- Мало використовували, тому добре збереглась, - каже. - А ви собі, чи друзям шукаєте?
Придумую легенду: я - з Києва, шукаю автівку для себе й переживаю, чи не куплю «кота в мішку».
- Гарантії тут ніхто не дає. Нам же теж не дають, коли ми їх у німців беремо. Так, машина не нова. Дивись під капот, вивчай. Цікаво - бери ключа, накрутиш пару кіл довкола ринку й вирішиш.
- Мене ще питання з документами цікавить, - підбираюсь до суті переваг їзди на литовських номерах. - Як у Києві їздити, щоб проблем не було?

Покупців на авторинку важко назвати заможними. Є й кілька підозрілих груп чоловіків у чорних шкірянках. Часто чути російську мову - очевидно, що це не литовці.

Заповнене автомобілями поле сіткою розділено на сектори. За кожен відповідає певна компанія. Якась везе автомобілі з Франції, якась - із Німеччини, що видно по номерах. Хтось займається дорожчими автомобілями, хтось - продає дешеві. Однак усіх під лобовим склом прикріпляють листок формату А4 з однотипною інформацією: марка та модель машини, рік випуску, пробіг, технічні особливості, ціна і номер телефону продавця.

Більшості автівок на «Гарюнаї» - від 10 до 15 років, усі легкові. Різні - від Volkswagen Passat до Lexus CT, від Opel Astra до Mercedes-Benz GLK. Коштують більшість «блях» від 3 до 7 тисяч євро. Найдорожче з побачених авто - дворічний Mini Countryman за 14900 євро, найдешевший - Suzuki Wagon R 1998 року випуску з пробігом 130 тисяч кілометрів. За нього просили 1190 євро.

- Є тут одна фірма надійна, вже двох українців сьогодні туди відправив. Півгодини - і вирішиш усі питання. Працювали і з киянами, і з Одесою, й зі Львовом, і з Кривим Рогом. - Мар'ян бере в мене папірець і, поклавши його на капот виставленої на продаж Audi, записує литовський номер телефону.

- Зареєструємо автомобіль на литовсько-українську фірму. Випишемо довіреність на твоє ім'я на 10 років - і їзди собі, де хочеш і як хочеш. Казатимеш що ти - позаштатний працівник нашої компанії, рекламний агент. Цього ніхто не перевірятиме. І все, ніякого розмитнення.
Почувши діалог російською, до нас підходить чоловік у потертій сірій куртці. На обличчі кількаденна щетина.
- Чую, ви з Києва. Я також, - втручається в розмову. - Учора намагався через Білорусь із машиною проїхати - нуль. Митники зупинили…
- Як зупинили? - Мар'ян, який досі говорив тихо й спокійно, раптово вибухає. - Та пішли на*** їх! Їм-то яка справа?
- Сказали, тільки литовець може проїхати.
- Де це записане? На основі чого? Ти їм що, довіреність показав? А не треба показувати нічого! - Ділок зривається на крик. - Кажи завжди: мені людина, яка живе в Києві, або у Вільнюсі, дала машину. Довіреність у Білорусі не треба. У мене було чимало таких конфліктів і з білорусами, і з литовцями. Придумають х**ню якусь - і хочуть грошей здерти. Знаю я їхні такси: 10 євро в литовців, 10 баксів - у білорусів.