Андрій Оністрат: Ще раз буду бігти Бостонський марафон – сто відсотків

15 квітня нова трагедія сколихнула Сполучені Штати. Перший великий теракт (після страшної цифри подій 11 вересня 2001 року) - біля фінішної смуги Бостонського марафону прогриміли два потужних вибухи. Троє загиблих – серед них восьмирічний хлопчик, і півтори сотні поранених.

Про події того дня, реакцію міських служб та потребу підвищення безпеки на подібних заходах «Главкому» розповів голова правління Банку Національний кредит і відомий триатлет і марафонець Андрій Оністрат. Він разом із дружиною брав участь у трагічному марафоні і встиг залишити місце події до вибухів.

Андрію, розкажіть, як ви потрапили на цьогорічний Бостонський марафон? У вас спортивна родина, але ви не брали із собою дітей.

На всі великі марафони можна зареєструватися тільки заздалегідь – за дев’ять-десять місяців. Зареєструватися, як в Києві, за два тижні не можна. Коли минулого року я закінчив бігати серію з п’яти основних марафонів, виникло питання: де зареєструватись? З всієї серії мені більше сподобався Бостон, і я вирішив туди подаватись. Тим більше, що моя дружина (телеведуча Валентина Хамайко – також брала участь в Бостонському марафоні цього року – «Главком») рівно рік тому бігла Відень, і зробила кваліфікаційний час, і ми могли перший марафон пробігти разом. До цього Бостонський марафон я біг у 2008 році. На той час Валя ще не мала потрібної кваліфікації.

І саме завдяки тому, що Валя побігла, ми і поїхали без дітей. Старша донька мала здавати іспити в університеті, старший син – в школі, а малечу не було б на кого залишити під час забігу. Так, була думка взяти старшого сина, але дітей ми залишили дома.

Розкажіть, як саме розвивались події. Що відбувалось до вибухів і після них?

О 9.30 відбувся старт для жінок, о десятій – для чоловіків. Так було зроблено для того, щоб перша частина жінок спочатку фінішувала, а потім вже чоловіки, бо чоловіки ж швидше бігають трошки. Я фінішував о 12.49, а вибух стався о 14.09 – тобто я фінішував за годину двадцять до вибуху. А Валя фінішувала за двадцять хвилин до вибуху.

Я фінішував, віддихався, пішов забрав свій пакет, речі, перевдягнувся. Подумав, що все одно в готель сходити не встигну – піду на фініш чекати Валю. А там яка система? Фінішна пряма, ти фінішував, потім ідеш крізь натовп, тобі дають пакет від спонсорів – там яблуко, банан, булочка, пляшка води і пляшка енергетика. Дають медальку. Потім ти проходиш натовп. Там стоять вказівники – в один бік такі номери, в інший – такі. Там стоять автобуси з речами. Ти знаєш свій номер – відповідно, знаєш, де твій автобус стоїть. Підходиш до нього – забираєш речі, які ти здав на старті. І далі можеш йти, куди тобі потрібно, - на літак, додому. Так от я забрав речі і пішов назад – на головну зону. А там натовп – люди ж постійно прибувають. Ти продираєшся проти течії.

Врешті дістався зони фінішу. А там стояти не можна, сидіти не можна. Там спеціальні люди, ФБР, поліція і медичні співробітники з інвалідними колясками – для тих, хто вже без свідомості прибіг, щоб в швидку завантажити або на крапельницю. Там я сів чекати на Валю. Поки сидів, мій друг надіслав мені смс, що вона пробігла 35-й кілометр за 3.06. Я собі порахував, що максимум вона буде бігти 3.50 – тобто має бути на фініші в 13.50. Чекав-чекав, її все немає і немає. Зупинитись вона не могла. Навіть, якби вона і повзла, все одно б вже за чотири години мала б на місці бути – дійшла б просто.

Ви подумали, що ви з нею розминулись?

Поки там сидів, мене нудило, сонце, ноги болять, сісти не можна, постійно тебе ганяють. Я дочекався, поки закінчились чотири години, і пішов. Так, я подумав, що ми розминулись. Про те, що стався вибух, я дізнався вже коли після душу включив телевізор.

А Валентина чула вибух? Де вона знаходилась під час вибуху?

Валя фінішувала і намагалася піти на фініш, щоб знайти мене. Але натовп був такий, що вона не змогла дістатись. Вона мене набрала рівно в ту хвилину, коли стався вибух, але в мене не було зв’язку. І вона його не чула, хоча була на центральній вулиці Бостон-стріт. І теж пішла звідти.

Я тільки вийшов з душу – вона заходить, каже, що коли йшла, туди пожежники якісь поїхали, щось відбувається. Але там пожежники, швидка – це нормальна подія.

Ви бачили потім місце вибухів? Виходили на вулицю? Як на події реагували міські служби?

Коли ми через 40 хвилин спустились вниз, вже все було перекрито. Кругом стояли військові, спецназ. Був забезпечений громадський порядок. Ніхто нікуди не поспішав – людей було небагато. Окремі бігуни, які не фінішували, до фінішу за речами діставались іншими шляхами.

Певний час ви ще знаходились в Бостоні. Яка там була ситуація?

Ввечері на вулицях було надзвичайно мало людей. Зазвичай, це ж свято – всі ходять з медалями, вітають один одного, вітаються. А в цій ситуації нічого не відбувалось. Кругом були військові. Дивишся – хтось іде із заплаканими очима, хтось засмучений просто.

Ми прийшли в ресторан, повечеряли, тут Обама звертається до нації, всі підійшли – послухали, Обама закінчив – всі поаплодували. Так щоб оце у нас хтось слухав президента, а потім, коли він закінчив говорити, ще б отак аплодував! Це було круто.

Ви розмовляли з мешканцями міста? Як вони, взагалі, сприйняли цю трагедію?

Ну трошки говорили – з офіціантами, таксистами. Всіх людей, хто біг марафон, вони сприймають як людей, які прийшли з війни. Коли ти кажеш, що ти вчора фінішував на Бостонському марафоні, вони дивляться на тебе, як на ветерана В’єтнамської або Іракської війни. І це без перебільшень.

Місцеві служби якось цікавились чи з вами все в порядку?

Коли Валя тільки заходила в готель, в неї питала: чи фінішував ваш чоловік, чи дістався готелю? Це було незвично. А потім вже, хвилин через двадцять, нам зателефонували з рецепції і спитали, чи все з нами нормально. А ввечері вже пускали тільки по ID готель, треба було ключ показувати.

Поїхали ми звідти наступного ранку.

Перелетіли в Нью-Йорк?

Переїхали потягом.

Тому, що польоти над Бостоном були заборонені?

Ні, ми планували їхати потягом – бо фактично по часу, поки там зареєструєшся, доїдеш до аеропорту, з аеропорту, літаком ще довше виходило.

Чи відчули посилення безпекового режиму в Нью-Йорку?

Ні. В Нью-Йорку нічого такого не було. Там я гуляв, тренувався. Зустрічався з товаришами. А в аеропортах у них і так дуже високі стандарти безпеки.

Після вибухів на Бостонському марафоні ще був вибух в Атланті, на вулиці. Пізніше ЗМІ написали про вибух в Масачусетському університеті Бостона. Також з’явилась інформація про підозрюваних у вибухах на марафоні – громадян Росії, що приїхали з північного Кавказу. Що ви думаєте про таку версію? І яку версію озвучували місцеві ЗМІ в день вибуху?

Знаєте, після вибухів на нас посилались багато журналістів, і багато хто з них приписував по два речення від себе. Виходило так, що десь 75% з того, що публікувалося, то була правда, а 25% - вигадка журналістів. Одна відома газета написала, що ми кинулись рятувати людей. Та нас не було там, взагалі!

Тому чутки я не коментую.

В місцевій пресі – трагедія. Багато присвячено тому загиблому хлопчику, його родині. Писали про те, що тато біг, родина чекала його на фінішу – хлопчик, його сестра, мати. Врешті, мати з сестрою в лікарні, хлопчик загинув. На всіх передовицях – фотографії хлопця. Це жахливо. Я не розумію, як би я почувався на місці цього тата, який не добіг до фінішу. У нього ж могли бути такі думки: я повільно біг, вони мене чекали, тому він загинув… Це жахливо.

21 квітня по всьому світу пройде близько восьми бігових заходів . Найпопулярніший з них - Лондонський марафон - збере біля 50 тисяч учасників. Вже заговорили про потребу підвищити заходи безпеки там. Чи це потрібно?

Я за своє життя пробіг багато марафонів. Таких високих заходів безпеки, як на американських марафонах, взагалі, ніде немає. Все, що можна тут зробити, це всіх в цілому місті пропускати постійно через рамки. Це як на Хрещатику поставити двадцять рамок і заставляти всіх, хто йде в обидва боки, через них проходити. І так – кожні 300-500 метрів. Але ж це неможливо зробити. Можна запустити на стадіон 60 тисяч людей – через рамки. Але ж це закрита територія, а ми говоримо про ціле місто.

Стосовно всіх марафонів, які будуть відбуватись. Я думаю, що в Лондоні будуть підвищені заходи безпеки, бо там (я минулого року біг Лондон) вони не такі суперові, як в штатах. Але Лондон все-таки підтримує Америку. Мабуть, якщо робити якусь «каку», то Лондон – це найкраще місце для цього.

А в Києві – на четвертому міжнародному марафоні, що відбудеться вже 28 квітня – заходи безпеки будуть підвищені? Ви, як один з організаторів, маєте про це піклуватись.

Я сподіваюсь, що наше керівництво міста буде більше звертати уваги на безпеку. Я особисто поїду до керівника міліції міста, щоб поговорити про те, як організувати ці заходи.

Тобто ви допускаєте можливість загрози – подібної ситуації і в Україні?

Повинна ж бути якась реакція на те, що відбувається в світі. Якби там не було, цей випадок у Бостоні достатньо важкий.

Та, насправді, на марафоні в Києві минулого року заходи безпеки були дуже жахливі. Тобто кожен божевільний водій, якому перешкоджала траса марафону, намагався їхати і давити бігунів, бо йому треба було перетнути вулицю.

Чи поїдете ви наступного року на бостонський марафон?

Не знаю, чи поїду, чи ні. Ще раз буду бігти Бостонський марафон – це сто відсотків, але не обіцяю, що це буде в наступному році. Події на цьому марафоні на мої плани не вплинуть.