Генконсул України у Ростові: Павло Гриб готується до бою – попереду ключові судові засідання

Українського політв’язня, 20-річного Павла Гриба у Росії відвідали рідні, правозахисники і український дипломат. Представник нашої держави, в. о. керівника Генконсульства України в Ростові-на-Дону Тарас Малишевський зміг добитися зустрічі з Павлом у СІЗО вперше з листопада минулого року.

Увага до долі Павла Гриба в Україні особлива. Наприкінці січня батько ув’язненого заявив про те, що у його сина загострилися хронічні хвороби, є симптоми хвороби Альцгеймера і навіть цирозу печінки на початковій стадії. Ігор Гриб посилається на висновок лікаря Василя Притули, який лікує Павла з дитинства. Медик нещодавно також відвідав одне із судових засідань у Ростові, де повідомив про стан здоров’я хворого. І батько хлопця, і український омбудсмен Людмила Денісова наполягають на терміновій операції, адже інакше ув’язнений може померти. Але як розповідає дипломат Тарас Малишевський, лікарі наразі не схиляються до оперативного втручання.

Нині Генконсульство України у Ростові опікується загалом 21 українським політв’язнем з понад 70, які уже засуджені або перебувають під слідством у Росії. Українській стороні доводиться вибивати дозволи на зустрічі з бранцями Кремля. Слідчі не мають бажання сприяти контактам затриманих із зовнішнім світом.

В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» Тарас Малишевський розповів про двогодинне побачення з Павлом Грибом, співпрацю українських та російських правозахисників, а також про непросте спілкування із простими росіянами.

Ви відвідали Павла Гриба. Як його самопочуття?

Зустріч з Павлом відбулася у спеціально відведеній кімнаті для побачень в СІЗО-4 Ростова-на-Дону, де він перебуває з літа минулого року. Павло розповів, що як і раніше, постійно його турбують болі. Окрім того, захворів на грип його співкамерник, тож захищається як може, щоб самому не розхворітися перед судовим процесом.

Скільки тривала зустріч? Про що ще він розповів?

Ми мали майже двогодинну бесіду. Консулу надають можливість спілкуватися «вживу», сидячи власне за одним столом, а не через скло в телефонну трубку. Я б, звичайно, поступився таким привілеєм членам родин, які прибувають на судові процеси, однак так не вдасться. Тож я мав змогу двічі обійняти нашого хлопця, обговорити всі теми. Передусім його хвилює перебіг слухання справи в суді, який виходить на фінішну пряму. Обговорення цієї проблематики з консулом чи рідними не вітається будь-якою пенітенціарною системою, адже для цього є адвокат. Але все ж говорили про це. Він готується до бою – попереду ключові засідання, обмірковує та зважує свої кроки. Самостійно пише клопотання, вже надіслав звернення до українського та російського омбудсменів, в Європарламент. Хоче, аби адвокат приділяв більше уваги його думкам і ідеям щодо свого захисту в суді, адже зараз період виступу сторони захисту (адвокатом Павла є Марина Дубровіна). Це важливий сигнал і нам, Генконсульству, бо за юридичні послуги щомісяця російському адвокату сплачуються державні кошти. Вже наголосили адвокату на потребі частіше бачитися з підзахисним, враховувати його побажання до окремих деталей, які, можливо, ще не сповна відпрацьовані. Павло мотивований, зосереджений. Звертається до українських журналістів: просить прибути на засідання 13-15 березня і на ті, які будуть опісля. Досі зі ЗМІ справу в суді постійно відстежують лише регіональні представники російських видань та інтернет-ресурсу «Кавказский узел».

Дуже часто адвокати українців не приховують, що витягти політв’язнів юридичними методами не реально. Наскільки Павло вірить в обмін?

Павло вірить в обмін, я в цьому впевнений. І він, й інші в'язні під час зустрічей порушують тему обмінів однією з перших. Вони живуть думкою про це, в обмеженому інформаційному просторі. Максимум, що мають – це шість пропагандистських телеканалів. Намагаюся розповісти про міжнародні заходи, перемовини з нашими західними партнерами, конкретну діяльність МЗС та інших державних установ у цьому напрямку. Однак статистика останніх років поки не обнадійлива.

Якими є побутові умови перебування Павла у СІЗО?

Умови Павла в цьому пенітенціарному закладі кращі за інші, в яких доводилося бувати. Невдячна справа порівнювати умови в місцях несвободи: людина чи в СІЗО, чи в колонії перебуває у вкрай скрутному становищі, однак дотримання пенітенціарним закладом норм законодавства та відсутність порушень з боку персоналу, скарг від ув’язнених, мабуть, і є тим «мірилом», яке дає мені право на такі судження. У звіті авторитетної в Ростовській області Громадської наглядової комісії (ГНК) зазначається, що на прикладі СІЗО-4 можна побачити «як повинні дотримуватися права людини у слідчих ізоляторах».

Чому зустріч Павла з українським дипломатом стала можлива лише зараз, майже через півроку після попередньої?

Передусім варто зазначити: особливо важко дістатися до підозрюваних на етапі досудового слідства, коли дозвіл на зустрічі рідних чи консула дає слідчий, який вкрай не зацікавлений у контактах затриманого із зовнішнім світом. Тут йдеться не лише про українських громадян – так працює репресивна машина в цій країні. Так було, коли Павло перебував в Краснодарі, зразу після викрадення росіянами в Білорусі. На сьогодні ми є свідками постійних відмов пускати рідних до затриманих громадян України з боку так званих «силових структур» окупаційної адміністрації у Криму, передусім мова про кримських татар.

Російська сторона, у випадку Павла це Північно-Кавказький окружний військовий суд, не пояснила своїх дій. Однак суд формально не відмовив, він дав дозвіл на відвідання консула «після оголошення вироку». Такий неправомірний підхід викликав гостру реакцію МЗС України, була спеціальна заява з цього приводу. Врешті-решт нам вдалося переконати суд переглянути рішення та надати дозвіл. Проте від запиту 6 грудня до власне зустрічі пройшло три місяці. На наступному тижні ми знову звернемося до суду щодо чергової зустрічі. Сподіваюся, цього разу ускладнень вдасться уникнути.

Бранець Кремля Павло Гриб (фото: Ігор Гриб/Facebook)

Раніше батько Павла заявляв, що син потребує термінового лікування, медики виявили цироз печінки і ознаки хвороби Альцгеймера. Що у цій ситуації можливо зробити?

Детальні запитання щодо стану здоров’я Павла раджу поставити фахівцям, власне, їхня думка на підставі діагностики є визначальною. Звичайно, краще мати два, а то й три висновки лікарів. Зокрема, МЗС та Генконсульство сприяло участі у судовому процесі українського професора Василя Притули, який спостерігав за станом здоров’я Павла з дитинства. Сподіваємося, що заклик, з яким до суду звернувся пан Притула (а йшлося про невтішні перспективи розвитку основної хвороби пацієнта), був почутий. Крім того, була організована його окрема зустріч з головним лікарем СІЗО-4, де перебуває Павло. Тож можу лише послатися на думку кожної зі сторін, яка тотожна в тому, що для операційного втручання зараз немає підстав, про це свідчать результати кількох комплексних обстежень, зроблених у медустановах Ростова-на-Дону. На показники останнього з них, здійсненого в медуніверситеті цього міста, ще очікують. Окрім того, Павло за власним бажанням дав згоду членам згаданої ГНК, які неодноразово його відвідували, на доступ до своєї медичної справи. Їхній висновок розміщений в мережі 7 березня, цитую: «хірургічної допомоги та стаціонарного лікування не потребує. Всі медичні препарати, необхідні для профілактичного лікування, отримує вчасно».

Днями у Сімферополі був затриманий, а потім відпущений архієпископ Православної церкви України Климент. Він повинен був виїхати на зустріч із Павлом Грибом до Ростова. Чи спілкувалися ви напередодні з владикою, були підстави говорити про можливе затримання?

Так, у нас тісне спілкування з отцем Климентом. Ви, напевне, знаєте про його місію, покладену рішенням Священного синоду Православної церкви? Владика вперше прибув на одне із судових засідань ще у лютому, зупинявся у мене, відвідав Генконсульство. Вже в суді мав тісний приватний контакт з Павлом (той, однак залишався у металевій клітці). Щодо дозволу суду на його зустріч з Павлом цього разу, владика мав його отримати вже в день розгляду справи. Та сталося не так як гадалося. Владику брутальним чином затримали представники окупаційної влади у Сімферополі за надуманими звинуваченнями. Він мені дзвонив у ті хвилини, ми зразу не були певні до чого це може призвести. Я просив зберігати спокій, покластися на допомогу правозахисників і громадськості. Перша заява МЗС пролунала менше, ніж за три години, в наступні дні був міжнародний розголос. Треба подякувати і кримськотатарській громадськості за миттєву реакцію та особистій участі у визволенні владики адвокатам Емілю Курбедінову і Миколі Полозову. Провокація не спрацювала.

Окрім Павла ви напередодні зустрілися із двома фігурантами так званої «справи українських диверсантів» Володимиром Присичем і Геннадієм Лимешком, які перебувають у російських колоніях. Наскільки часто вдається їх відвідувати?

Наші громадяни, які є фігурантами «кримських справ» перебувають у Ростові-на-Дону на етапі судового розгляду. Бачимося досить часто як з ними, так і з членами їхніх родин, адвокатами. 11 березня буду на черговому засіданні у так званій «Сімферопольській справі». Дружин завжди чекаємо в Генконсульстві, адвокати теж нас не обходять. Процитую співробітника СІЗО: «Знову і знову до ваших приходять! Ми вже не дивуємося». Так що увага постійна, візити не припиняються.

А от ті з наших політв’язнів, які вже засуджені, перебувають в колоніях. Їх намагаємося відвідувати 3-4 рази на рік. Володимир і Геннадій – у віддалених колоніях на території Північно-Кавказького федерального округу, потрапити до них і назад – це два-три робочих дні і понад 1500 км. Цього року були вперше, минулої осені відвідали їх двічі. Передусім, це спілкування з ними, з адміністрацією, вирішення питань, які потребують нашої участі. Надання матеріальної допомоги в незначних обсягах.

На вашій консульській території перебуває 21 український в’язень. Як відрізняються умови їх утримання, від чого вони залежать?

Ви маєте на увазі політичних в’язнів? Бо якщо брати усіх українських в’язнів на території РФ чи консульського округу (а це 13 суб’єктів федерації) – то це тисячі... У нас бували випадки, наприклад у Волгоградській області, де на зустріч з консулами виводили по 20-30 українських громадян, в кожній з колоній десятки і більше наших земляків. Звичайно, намагаємося допомогти кожному, але насамперед – саме політичним в’язням.

Умови в усіх різні, але, як згадував раніше, кричущі порушення йдуть саме на етапі слідства, особливо у тимчасово окупованому Криму. Ми ж у більшості випадків відвідуємо людину вже під час судових засідань чи як засудженого в колонії, коли людина вже більше на видноті і її можна захистити, спираючись на міжнародні конвенції і російське законодавство. Інша тема – скарги від засуджених з колонії. Тричі подумаєш, чи оприлюднювати той чи інший сигнал, перепитуєш у рідних. Бо ми поїхали, а в’язень залишився наодинці зі системою, яка не напряму, а через «керованих в’язнів» запитає: що ти там наговорив консулу/адвокату/дружині? Наша задача – своєю увагою, присутністю показати системі, що ми моніторимо справу кожного нашого громадянина, водночас намагаємося не зашкодити йому чи їй.

До останнього часу Володимир Балух перебував у СІЗО в Краснодарі, але наприкінці лютого його етапували до Твері. Для вас це було несподівано?

Володимир Балух був у СІЗО-1 у Краснодарі, потім у місті Армавір, начебто зараз у Воронежі. Знаємо, що він етапований у підпорядкування Федеральної служби виконання покарань в Тверській області. Цю інформацію вдалося отримати від Громадської наглядової комісії Краснодарського краю, члени якої, на наше прохання, відвідали Володимира у Краснодарі. Під час етапування ні рідні, ні адвокати, а у випадку іноземних громадян – консули теж, не мають доступу до етапованого. Лише після прибуття в’язня до кінцевого місця призначення та проходження ним карантину, ми будемо поінформовані. Ось відтоді, після надання формального дозволу з боку ФСВП (це ще 2-3 тижні), відкривається «вікно» до відвідання ув’язненого. Нещодавно таку довгу епопею з гідністю пройшов Євген Панов, якого, на жаль, ми не встигли перехопити в тому ж «транзитному» СІЗО-1 міста Краснодар.

Адвокат Володимира Балуха Ольга Дінзе заявляла, що у тій колонії, куди його етапували, тюремники застосовують насильство. Наскільки це відповідає дійсності? Як з цим боротися?

Треба боротися з випадками насильства, підтвердженими фактами. Арсенал наших спільних дій досить широкий. Необхідно розбирати «кейс» кожного, бо супутні обставини різні: місце ув’язнення, його оточення, поведінка, ставлення керівництва установи. Наприклад, в’язень мені скаржиться на умови, які не дозволяють сповідувати іслам. Водночас, його дружина передає мені від нього прохання цю справу офіційно не порушувати. Знаходимо інші важелі нашого тиску, не публічні.

Чи є допомога від російських правозахисників?

Вище я вже згадував про співпрацю Генконсульства з місцевими правозахисниками. Наприклад, у справі Павла Гриба російський правозахисник виступив у суді з інформацією про хворобу (таку ж, на яку страждає і Павло) в одного з російських в’язнів, якого не вдалося врятувати внаслідок її загострення. Сподіваємося, суд візьме до уваги цей трагічний факт під час ухвалення рішення у справі Павла. На цьому тижні, наприклад, делегація ГНК Ростовської області в одному СІЗО, на моє прохання, відвідала усіх українців. Потім ми обмінялися думками: хто як, кому що потрібно, передали нам клопотання від наших громадян. Нещодавно я мав робочу зустріч з Омбудсменом Краснодарського краю. Молодці – «Меморіал» та загальноросійська організація «За права людини». Вони співпрацюють з колегами з України. Наприклад, нещодавно російський правозахисник була у Геннадія Лимешка – готує його папери до ЄСПЛ.

Ви говорили, що на рахунках Володимира Присича і Геннадія Лимешка достатньо грошей, за які вони можуть купити ліки, продукти. Хто поповнює картки ув’язнених, чи достатньо цієї допомоги?

Це персональні рахунки в колоніях, внутрішні, не банківські, в’язні користуються ними, якщо матимуть кошти. Рідні кладуть на рахунки. Вони і речі привозять, продукти харчування. Допомога МЗС в цьому незначна, в рамках нашого законодавства. Ще є можливість рідним зробити замовлення через інтернет, є установа, яка виконує послуги доставки харчів, речей першої необхідності, книг.

Чи відвідують наших ув’язнених їхні родичі з України?

Так, якщо приїздять родичі, вони орендують житло. Пишуть заяви на зустрічі, отримують згоду на короткочасне чи довготривале побачення (надається вже засудженим, лише для найближчих родичів). Їх кількість в місяць чи рік залежить від вироку та умов тримання за ґратами. Питання тут дещо в іншому. Засуджених серед кримських татар, як бачимо з перших справ, які вже слухалися в згаданому суді Ростова-на-Дону, засилають якнайдалі від рідного дому – за Урал, в Сибір. Диявольська мета – розірвати родинний зв’язок. Ціль – ізолювати, духовно спустошити. Хлопці з «Бахчисарайської четвірки» (кримські татари, яких вважають винними в участі у забороненій в Росії організації «Хізб ут-Тахрір»), наприклад, просять нас, аби ми допомогли їхнім родинам. Мовляв, у них самих усе гаразд. Їх «гаразд» – це 17 років «ватажку» та по дев’ять іншим трьом. Справа на розгляді у Верховному суді РФ. А 17 дітей у чотирьох родинах залишаються без батьків.

Чи спілкуєтеся з простими громадянами Росії? Яким є їхнє ставлення до українців, антиукраїнська пропаганда досі має значний вплив?

Спілкуються росіяни зі мною до моменту, коли дізнаються, що їхній співбесідник – український консул. Потім бесіда припиняється. Краще б не питали (про пропаганду). Щоденна телепорція ненависті до України дається взнаки. Сам російське телебачення не дивлюся, є інтернет.

Михайло Глуховський, «Главком»