«Я їй платила 15 доларів…». Експродюсерка Олі Полякової – про те, як у неї «віджали» співачку
Інтерв'ю
Ірина Ковальська (Розалія Романова) відповідає на скандальне інтерв’ю чоловіка співачки Олі Полякової
Багатосерійне інтерв’ю чоловіка співачки Олі Полякової Вадима Буряковського журналісту Дмитру Гордону наробило чимало галасу. У соцмережах жартують: мовляв, Буряковському знадобилося єдине інтерв’ю, щоб за популярністю обігнати зіркову дружину. Історії та оціночні судження чоловіка Полякової торкалися не лише особисто його чи дружини. Буряковський, зокрема, сильно «проїхався» по телеведучій і подружці Полякової Маші Єфросиніній, з якою вони разом і кліпи знімають, і подкаст «Дорослі дівчата» записують, і по чоловікові Маші Тимурові Хромаєву...
Не пройшла непоміченою у цьому інтерв’ю й історія співпраці Полякової з її першою продюсеркою Іриною Ковальською, саме Буряковський на початку своїх стосунків з Олею поклав кінець цьому тандему. За версією чоловіка співачки, він просто вирвав Полякову з рук недбалої продюсерки. Розповідаючи, як це сталося, Буряковський дозволив собі надто грубі оціночні судження щодо Ковальської: мовляв, він не уявляє, як людина із такою зовнішністю, як Ковальська, взагалі потрапила у шоу-бізнес…
Ірина Ковальська, яка тепер позиціонує себе як Розалія Романова, не змовчала. У своїх соцмережах, інтерв’ю вона почала послідовно захищати себе, а також озвучувати факти, які спростовують заяви Буряковського. До прикладу, Романова-Ковальська публічно стверджує, що насправді Буряковському нині не 64, а 72 роки. Так, буцімто Оля познайомилась з ним на святкуванні його 50-річчя, що було 22 роки тому. Олі тоді було 24. Експродюсерка також наполягає, що «спілкування» Буряковського з її чоловіком Олександром Ковальським щодо завершення співпраці з Поляковою насправді було актом грубого тиску, з рукоприкладством та відриванням ґудзиків. За її словами, внаслідок того стресу і переживань Ковальський отримав серйозні проблеми зі здоров'ям, внаслідок яких помер.
Якщо погортати дописи у Treads чи Instagram, можна помітити, що коментатори – незалежно від того, чию сторону вони обрали, чоловіка Полякової чи її експродюсерки, не мають повної картини історії співпраці Полякової з Ковальською, яка почалася ще в 90-ті, а також деталей переходу співачки під опіку Буряковського. Аби заповнити пробіли в цій історії «Главком» поспілкувався з Розалією Романовою про період роботи з Поляковою, про нюанси їхнього контракту та про інші подробиці історії, яка несподівано постала з далекого минулого.
«Я не беру участі у конфлікті, я лише даю правдиві свідчення... Особливо кумедно, коли мені пишуть люди з ніками на кшталт «Альона_99»: мовляв, «я взагалі не пам’ятаю Олю на початку 2000-х». Ну так не дивно – ви тоді були немовлятами», – зауважує Розалія на початку розмови.
«Дядько Олі привів її до мене зі словами: «Ось моя племінниця… Вона хоче стати зіркою»
Ольга познайомилася з вами, коли їй було 19 років і вона була студенткою Київського Інституту культури, яка тільки приїхала до Києва з-під Вінниці. Якими шляхами вона потрапила до вас?
Розпочну з того, ким я була у той час. У 1992 році я закінчила Київський Політехнічний Інститут і отримала розподілення на Державне телебачення як інженер-відеотехнік.
Згодом почала робити власну програму «Сиди і дивись», яка три роки виходила на каналі УТ-2 у суботньому вечірньому слоті. Це була гумористична програма з анімаційними (мультяшними) вставками – на той момент такий підхід був новим, і я фактично стала першою, хто почав працювати в такому форматі.
У 1994 році ми з моїм чоловіком Олександром Ковальським створили офіційну компанію «КМ Студія». Одним із співзасновників була потужна на той час структура «Квазар Мікро». Саме завдяки цій співпраці ми змогли взяти кредит і купити техніку, яка тоді була буквально у кількох студій в Україні. На цій базі ми почали виробляти нові програми, зокрема, дитячі – «Музичний Пузогрій» і «Хочу ще», освітня: «Офіс без меж»...
В той же час нашу апаратуру орендували «1+1», «Інтер», «Таврійські Ігри», ми створювали презентаційні ролики для таких проєктів, як «Людина року», «Театральна агенція «Бенюк і Хостікоєв» та інші.
Ще одним нашим дуже успішним бізнес-проєктом став «Вернісаж» – програма, яка протягом п’яти років одночасно виходила на семи каналах. Ми купували ефірний час і висвітлювали комерційні виставки та їхніх учасників. Саме на одній із таких виставок ми познайомилися з дядьком Олі, який мав будівельну фірму. Ми зробили про них сюжет, їм сподобалась наша робота, і так почалася співпраця.
На той час ми якраз, робили ремонт у студії, і частину робіт вони допомагали нам закривати «по бартеру». Пізніше дядько Олі привів її до мене зі словами: «Ось моя племінниця… Вона хоче стати зіркою».
У неї вже була пісня «Так не бывает», зроблена з Олександром Тищенком, і постало питання зйомок кліпу. На той момент я щойно купила чотирикімнатну квартиру на Львівській площі, де теж тривав ремонт. Ми домовилися про змішаний формат співпраці: частина розрахунку була бартерною, частина – грошима.
Тоді я ще не була продюсером Олі, але вже на старті вона отримала дуже сильний продукт: якісний кліп і професійне портфоліо, бо головним романтичним героєм кліпу був реальний всесвітньо відомий фотограф – Леонід Найдюк, з яким я вже тривалий час була у ділових та дружніх стосунках. Для молодої артистки це була серйозна заявка на майбутнє.
З того моменту ви почали продюсування Олі?
Ні, на той час ми були виконавцями замовлення. Робота над кліпом тривала декілька місяців: Оля з дядьком прийшли до нас восени 1999 року, а презентували кліп уже у 2000-му. Після цього її дядько сказав: «У вас це добре виходить, а давайте ви будете займатися продюсуванням Олі?».
Ми з чоловіком порадились, і погодились. Але, треба розуміти контекст того часу: професія продюсера в українському шоу-бізнесі ще тільки формувалася. Ніхто не мав готових інструкцій чи усталених моделей. Усі діяли на власний страх і ризик, спираючись на інтуїцію, звичайний бізнес-досвід і власні фінансові можливості. Як я могла бути професійним продюсером, де я могла оцю професію набути?
Директор мистецького телеканалу «Територія А» Олександр Бригинець розповідав «Главкому», що у 90-ті часто вирішувалося щось по бартеру, та й загалом, хто що міг, той те і робив. Як ви продумували образ Олі Полякової, стратегію її просування? І взагалі чи стояло так питання на той момент?
Коли ми познайомилися, Оля була дуже молодою артисткою, яка ще шукала себе – свій образ, свою манеру, своє позиціонування. Це абсолютно нормально для 19-20 років. Більшість людей у цьому віці ще не мають чіткого уявлення, ким хочуть бути.
Перший етап був не стільки продюсерським у класичному сенсі, скільки творчо-постановчим: була пісня, була молода гарна артистка, і треба було зробити сильний сучасний продукт. Оскільки Оля висока та струнка, я одразу запропонувала їй образ моделі. Модель і фотограф – стильно і навіть по-новаторськи для початку 2000-х. Не дивно, що завдяки кліпу за Олею цей образ природньо закріпився. Тим більше, що поруч з нею на подіумі стояли справжні топові українські моделі того часу. Оскільки цей кліп був і технічно, і творчо сильним, його взяли в ротацію.
Коли ми вже домовилися про продюсування, почалася серйозна системна робота – створення репертуару. Бо, з однією піснею ніхто на концерти запрошувати не буде. Так, між нами з перших етапів виникали суперечки – це нормально. Я вірила в Олін потенціал і вкладала в неї дуже багато: професійно, творчо і по-людськи. Саме тому для мене ця історія досі болюча: я не можу говорити про неї спокійно, бо в ній було дуже багато моєї віри, праці й любові. Знаєте, я люблю Полякову. Я її досі люблю. Тому, що я в ній бачу себе, тому що я дуже багато в неї вклала – то як я можу її не любити?
Ви співпрацювали тоді з легендарною «Територією А»?
Дуже щільно. Моє професійне спілкування з «Територією А» почалося задовго до співпраці з Олею. Я робила кліп для Олександра Пономарьова «Серденько», кліп для Камалії «В стиле техно», ми працювали з призабутим зараз гуртом «Аква-Віта», ще був милий кліп про школярів «Напиши мені, доле, листа» для гурту «Магія»... Це була частина загальної програми «КМ Студії» - підтримка українських виконавців. Ми не працювали повністю безкоштовно – артисти оплачували певні витрати, гонорари команди. Але багато чого ми фактично тягнули на власному ентузіазмі, на власній технічній базі, на власному бажанні розвивати українську музику. І все це транслювалося в проєкті «Територія А».
До речі, саме на нашій техніці було зроблено і перший музичний фільм у тодішньому українському шоу-бізнесі для гурту Green Grey – «Новая молодежь новой Европы». Кліп і пісня з цього фільму «Под дождем» увійшла в чарти по всьому світу. І це був фільм на пів години, в якому було загалом шість пісень, залаштунки… Тобто до початку роботи з Поляковою в нас уже був серйозний професійний бекграунд, надсучасний технічний ресурс і розуміння, як просувати артистів.
«Стосовно Олі я мала передчуття, що у майбутньому буде важко»
Які були умови вашого контракту з Ольгою? У соцмережах коментатори бачать ситуацію так: ви не хотіли відпускати Олю, а «Вадік, як мужик, як міг, так «розрулив».
Щоб відповісти на це запитання, треба трошки повернутися до співпраці з «Територією А». «Територія А» робила багато безкоштовних заходів, витрачала свої кошти на те, щоб, наприклад, найняти приміщення. Артисти могли приїхати заспівати свою нову чи стару пісню, але безоплатно. У таких заходах ми з Олею завжди брали участь.
У 2003 році, ми сидимо на ВІП-місцях під час такого концерту, чекаємо свого виходу на сцену… І раптом Оля каже: «Боже, як мені набридли ці безкоштовні заходи.
Як я хочу, щоб у мене були такі концерти щодня, і щоб я отримувала за них по $2-3 тис.». Проте навіть якщо захід був безкоштовний, я їй все рівно платила $15.
До речі, її заробіток у 15% із заходу – це був один з пунктів нашого цього контракту, як і те, що стартуємо ми з суми $100 за концерт.
Розкажіть детальніше про умови контракту.
Контракт був укладений на п’ять років. Його логіка була дуже простою: ми інвестуємо в артистку ресурси, час, техніку, продакшн, зйомки, записи, промоцію, а після виходу проєкту в плюс ці вкладення поступово повертаються.
У контракті було прописано, що Оля працює під власним ім’ям – і це був важливий момент, на який я свідомо пішла. Зі свого боку ми зобов’язувалися забезпечувати продюсерську роботу: запис пісень, зйомки кліпів, презентації, вихід в ефір, промоцію. З її боку було прописано участь у рекомендованих продюсером заходах і дотримання робочих зобов’язань.
Я писала: Олю, мені зараз дуже потрібні гроші для мами, віддай борг, будь ласка. Вона прочитала повідомлення і не відповіла
Знаєте, у мене в родині всі мали екстрасенсорний дар: і батьки, і дідусі, і бабусі. Стосовно Олі я мала передчуття, що у майбутньому буде важко. Але ж я була вперта, думала, що справлюсь, бо ж я сильна. Видно, переоцінила свої сили. Хоча, є така мудрість: «Якщо хтось тебе обманув, це не означає, що він розумніший – це означає, що йому було надано занадто багато довіри».
Якось я їй сказала: «Оля, я відчуваю, що скоро, за два-три місяці, у твоєму житті з'явиться людина, яка полюбить тебе такою, яка ти є, і яка дуже полюбить твою творчість, і яка підтримає тебе в ній. І у нас все буде добре». Знаєте, що Оля мені на те відповіла? «Не у нас, а у мене… А нащо тоді мені Ви?». Я заклякла… На неї тоді хлопці з нашого балету так подивилися, мовляв, що ти таке кажеш? Оля зрозуміла, що щось не те бовкнула і одразу спробувала перевести у жарт: «Ха-ха-ха, ну що Ви, не можна так серйозно все сприймати».
Далі була низка кліпів: і «Мальви», і «Даром дам», і «Цілуй мене» тощо. Розумієте, на першому етапі всі пісні їй дуже подобались, а от на етапі створення вони вже починали її дратувати, бо у неї не все виходило. На запис пісні «Цілуй мене» пішло 29 змін! Одна зміна – це шість годин. Кожний година роботи в студії коштувала $20. Було дуже багато зйомок. Це не тільки Київ: Вінниця, Крим, Одеса, Іспанія…
Виходить, ви на Олі навіть не заробили?
Ну а як можна було заробити? Ми зробили 11 пісень – це концертна програма. Випустили альбом. Просто записати одну пісню – це як мінімум $1-2 тис. за тими розцінками. Тобто у створення 11 пісень ми вклали близько $20 тис. А виступаємо ми по $100. Тобто ми просто заходили в мінус, мінус, мінус, мінус… Тільки у наприкінці 2002-го року ми почали виходити в плюс. Було три концерти, за який ми отримали по $1000 – Оля тоді отримала по $150. Ну, тобто 15%, про які у нас була домовленість. Нам лишалося по $850, при цьому кліпи вже зняті, концертна програма вже є. Тобто вже можна не так сильно вкладатися, просто виступати з тим, що ми зробили, і повертати потроху гроші.
Знаєте, я люблю Полякову. Я її досі люблю. Тому, що я в ній бачу себе
Як виглядала ваша співпраця з Олею Поляковою?
На старті було дуже важко. І є ще такий, особистий, момент...
У Олі за ці три роки нашої співпраці були тривалі стосунки з чоловіками: спочатку це був хлопець, який жив в Москві, і це були стосунки на відстані; потім були цивільні шлюби. Але всі ці чоловіки не сприймали її як співачку. Тобто думали, що це все – тимчасова дурня. Водночас для них було престижно мати за дівчину тоді вже відому співачку. Бо ж коли вони кудись разом йшли, на них люди звертали увагу і казали: «Ой, дивіться, це Полякова».
До речі, Вадік про це говорить в інтерв'ю – в епізоді, як от він прийшов на корабель, і один з його друзів запитав: «Хто у тебе співає?». Буряковський відповів: «Не знаю, але зараз зʼясуємо – Полякова». І друг зреагував: «О, Полякова, це круто».
Отже, на початку ми виступали за $100, з яких Оля отримувала 15% (тобто, $15) – це було прописано в домовленостях. Відповідно, ми постійно заходили в мінус. Лише наприкінці 2002 року почалися перші сигнали, що проєкт поступово виходить у плюс: з’явилися концерти вже по $1000, і стало зрозуміло, що вкладені кошти з часом можуть повернутися.
«Від Буряковського ми отримали $25 тис. Але це не покривало всіх реальних витрат на проєкт «Полякова»
У соцмережах багато хто пише, що ви нібито не хотіли відпускати Олю, це типовий сюжет для тендему «продюсер – артист», а Вадим Буряковський «вчинив як мужик» і вивів її на новий етап творчості. Як ви це бачите?
Давайте подивимося на факти. До моменту появи Буряковського вже була зроблена дуже велика база: репертуар, кліпи, ефірна історія, альбом, команда (балет), сценічний образ, концертний досвід. Тобто це не була історія про артистку «з нуля».
Якщо є контракт, документи, інвестиції і реальна багаторічна робота, то це не можна просто обнулити заднім числом фразою «все почалося з Вадіка». Це не відповідає дійсності.
Щомісяця я складала акти виконаних робіт, які Оля підписувала. Це були звіти про конкретно зроблену роботу і витрати на неї. Саме ці акти фіксували, скільки вкладалося в проєкт та як надалі мали повертатися ці інвестиції.
Коли у цій історії з’явився Вадим Буряковський?
З Вадимом ми познайомилися влітку 2003 року. Сьогодні він розповідає цю історію так, ніби під час домовленостей мене там не було. Насправді це не так. Саме зі мною узгоджувався виступ Олі, і саме я прийшла з нею на той виступ (йдеться на виступ на приватній вечірці Буряковського до його дня народження – «Главком»).
Добре пам’ятаю той вечір. Наприкінці Оля запитала мене: «Ірино Ігорівно, а у вас є в бардачку мій диск? Іменинник хоче мій диск». Тобто я була повністю всередині процесу. І якщо сьогодні звучить інша версія подій, то вона просто не збігається з тим, що відбувалося реально.
Якими були умови розірвання контракту?
У контракті було чітко прописано: якщо він припиняється достроково, артистка має повернути ті кошти, які були в неї вкладені. Саме для цього і велися акти. Це була нормальна, зрозуміла для продюсерської діяльності логіка.
У результаті ми отримали $25 тис. Але це не покривало всіх реальних витрат. На той момент ми вже були в складній фінансовій ситуації: квартира на Львівській площі була закладена, і бізнес постійно потребував обігових коштів. Тобто історія закінчилася не перемогою однієї зі сторін, а дуже болючим і важким для нас виходом із проєкту.
Що було після вашого розриву з Поляковою?
Коли контракт розривали, було сказано, що Оля не буде більше співати. Логіка Буряковського полягала в тому, що якщо матеріал – тобто пісні – більше не потрібен, то нібито й повертати за нього кошти не обов’язково. Я з таким підходом не погоджуюся, тому що витрати вже були зроблені, робота вже була зроблена, час і ресурси вже були вкладені.
Тим більше, що директор «КМ Студії», Олександр Ковальський, був фізично вимушений підписати документи про передачу авторських та майнових прав на деякі кліпи і аудіозаписи Буряковському, а також на сайт… До речі, це був перший сайт у виконавця в Україні.
Тобто Буряковський, грубо кажучи, просто «віджав» у вас артиста: Олю забрав, а гроші повністю не повернув – окрім тих $25 тис.?
На той момент наша чотирикімнатна квартира на Львівській площі, як я вже сказала, вже була закладена. Тобто коли Оля прийшла, я якраз купила цю квартиру.
Коли Оля пішла, ми сплатили кредит за це житло, але оскільки ми були в глибокому мінусі, і нам треба було якось далі рухатися, то ми знову її заклали. Для бізнесу потрібні якісь гроші для того, щоб рухатися вперед.
Після того дня, коли Бураковський штовхав вашого чоловіка тиснув на нього, що було на ранок наступного дня? Чи зв'язується з вами Оля? Чи розуміли ви, куди рухатись далі?
Наступний раз вона зв’язалась зі мною чи то в 2014-у, чи то в 2015-у. Сказала, що канал «Україна» робить про неї фільм і попросила відеоматеріали часів нашої співпраці. Ми домовилися, що я надам їй 30 касет за вартістю пустих таких касет – по $30. Вона мені віддала $300, сказавши, що більше грошей у неї на той момент було. Я віддала їй ці касети, а от ті $600 Оля мені винна досі. Навіть був такий момент: моїй мамі робили операцію на серці. І я їй писала, мовляв, Олю, мені зараз дуже потрібні гроші для мами, віддай борг, будь ласка.
Вона прочитала повідомлення і не відповіла.
У соцмережах коментатори пишуть, що вони дізналися про Олю Полякову після того, як нею почав опікуватися Буряковський. Що б ви їм відповіли?
А я б їм відповіла, що вони розумні люди і вміють рахувати. Наша співпраця з Олею припинилась у 2004-у році. А далі… взагалі нічого не відбувається. Це моя провина?
Загляніть у «Вікіпедію», подивіться дискографію Олі Полякової. Перший альбом – 2001 рік. Тобто через рік після початку нашої роботи – при тому, що ми починали зовсім з нуля. Її наступний альбом вийшов у 2017-му році. 2017 мінус 2004 – це 13 років.
Як ви пояснюєте стрімкий злет Полякової у 2017 році? Напевно, ви відстежували її творчість.
На початку Оля транслювала образ тендітної вишуканої замріяної моделі. І це не дуже заходило людям, тому що ця картинка була дуже поверхневою, нещирою. Так, були хороші пісні, яскраві кадри, і людям вони подобалися, але щирості під цим не відчувалося. Тому її творчість і не заходила. Це було гарно, але награно. Коли вона зійшлася з Вадіком, то робила те ж саме.
Свою популярність Оля ж здобула не піснями, а завдяки шоу «Суперблондинка». От там вона показала себе «на повну». Реготала гучніше за всіх, говорила різні дурниці, – і от це людям зайшло! Вона показала себе справжньою. І багато людей впізнали себе в ній – у гарному сенсі: що можна бути простою, можна там щось ляпнути, потім вибачитися, можна гиржати, якщо тобі смішно. Потім був кокошник, різні «люлі-люлі». Але це не заходило ні Москві, ні Києву… І далі вже на цьому ґрунті злетіла пісня «Шльопки». У «Шльопках» Оля протранслювала цю свою простоту, щирість.
«Для них лишався єдиний вихід: знищити мене, знищити цей проєкт, щоб я ні на чому не злетіла»
Психологиня Наталія Холоденко у соцмережах опублікувала коментар щодо вас, Олі та Вадима Буряковського. Ви знайомі з Холоденко?
Ні, з Холоденко я не знайома.
Наталія Холоденко добре знайома з Олею Поляковою. Так, Холоденко знялась у кліпі Полякової «Номер один» у 2017 році.
На її закид про те, чому ви мовчали всі ці роки, ви вже відповідали, що просто вам було по-людськи страшно. З моменту того інтерв'ю Буряковського і вашої реакції на нього, чи ви отримували якісь погрози, чи помічали якісь тривожні моменти?
З моменту того інтерв’ю Буряковського вже стільки всього сталося, що воно в голову не вкладається. Прямих погроз не було. Прямих контактів – теж.
Оля пише різні коментарі в соцмережах зі свого акаунта. Ні я, ні мій син не могли повірити своїм очам, коли побачили її коментарі. Ми спершу подумали: може, то якась найнята людина? Бо не могла Оля таке написати! Ще й з помилками.
Мужчина Буряковський дає свої оцінки, наприклад, вашій зовнішності, історія з розірванням контракту також звучить сумнівно. Чи не думали ви подавати позов до суду – принаймні, щодо захисту честі і гідності?
Ой, я так не люблю ці суди… У мене є дуже сумні спогади…
Паралельно з Олею я почала новий проєкт – це Олег Шулявський (Олег Петрович), виконавець шансону. Йому хтось прислав вірш, він написав до неї музику і заспівав її – як демо. І каже мені: «Слухай, допоможи мені комусь її продати. Ти ж там всіх знаєш». А я кажу: «Олеже, так ти сам класно співаєш. Давай будемо займатися цим». І буквально наступного дня я йому принесла пісню «Четки». Через пів року вона вже звучала на фестивалі шансону у Палаці спорту і навіть отримала там нагороду.
Впродовж шести місяців я вела два проєкти паралельно: Олю і Олега. Навіть були концерти, де якраз він у неї на розігріві виступав. Але гонорари у них були вже однакові – 1000 доларів. А потім він розірвав зі мною контракт. Причому не просто розриває, а починає зі мною судитися! І знаєте, хто його адвокат? Юрист дядька Олі…
Той самий дядько, який привів її до вас?
Так, той, хто привів Олю до мене. Поляков Сергій Іванович. Той, хто за свідченнями Вадіка, був присутній при насильстві над моїм чоловіком. Я думаю, це вони разом вмовили Олега, щоб розірвати зі мною контракт.
Я довго не розуміла, чому так сталося – пазл склався зовсім нещодавно. Оля бачила, як стрімко злітає кар'єра Шулявського. Через дев'ять місяців після початку нашої співпраці вже мав вийти його перший альбом. Виходить так: Оля від мене йде, і в цей час у мене вибухає інший проєкт. Тобто, не від поганого продюсера вона пішла? Для них лишався єдиний вихід: знищити мене, знищити цей проєкт, щоб я ні на чому не злетіла. Суд тривав більше року. І це було страшне, я так не люблю судів. Суд закінчився тим, що моєму чоловіку стало зовсім зле. Бо головна атака йшла на нього, як на директора КМ студії. І в якийсь момент він сказав: «Підпиши йому все – віддай права на всі свої вірші, які він хоче». Ми підписали мирову угоду.
Цікаво, що мені купа людей написали, мовляв, чи ти чула інтерв'ю Вадіка? Я думаю, нащо мені це чути? Мені це не цікаво. У мене і думки не було, що він щось сказав про мене. Посилання на інтерв’ю мені скинув навіть мій колишній чоловік, з яким ми п'ять років не спілкувалися.
«Вадік – дуже розумна людина... І ми ще побачимо цю «многоходовку»
На вашу думку, для чого Буряковський це розповідав? Є теорія, що прихильникам дуже не сподобались останні напівлесбійські експерименти Полякової з Єфросініною. Її популярність різко впала. Вона минулого року не провела традиційний концерт на свій день народження у Палаці спорту. Можливо, це інтерв’ю Буряковського потрібно було для того, аби за рахунок скандалів підняти популярність Полякової і відмежуватися від Єфросиніної?
Я все хочу зробити розклад Таро щодо себе і боюся, тому що Таро мені завжди показують правду. Боюся на все подивитися з точки зору підказок Всесвіту. Я точно знаю, що Вадим дуже розумний.
Водночас в цьому інтерв’ю він трошки проговорився. В його інтерв’ю коротенько прозвучала історія про те, як він познайомив Олю з «одною людиною», з яким у Олі виникли «високі стосунки». Насправді, це ключовий епізод в їх відносинах. І я в цьому, можна сказати, навіть брала участь. Але це надзвичайно інтимно. Я досі не знаю, чи Оля знає, що і як там було насправді...
Йдеться про епізод, коли Вадік нібито підшукував Олі чоловіка?
Так, про цей момент. Це не «нібито», це була конкретна історія, конкретна людина, конкретні події. І якщо Оля знає, як все було насправді, то я не знаю, як вона це Вадіку пробачила. Це настільки важка і гидотна маніпуляція, що мені дуже шкода Олю.
Розкажіть, будь ласка – хоча б у загальних рисах.
Не можу, бо це дуже гидко і зачіпає не тільки Ольгу і Вадима.
Я хочу сказати, що Вадік – дуже розумна людина, яка може робити дуже складні комбінації. І ми ще побачимо цю «многоходовку». Зараз неочевидно, нащо він це зробив. Те, що це не випадковість, – я впевнена дуже. Але ще я хочу сказати, що він мене не недооцінив. Я і тоді – в момент «переходу» Полякової під крило Вадіка – була не така вже проста. Тому він і маніпулював Сашком, моїм чоловіком, тому він саме з Сашком «вирішив» ці проблеми, бо зі мною він би так не вирішив.
Тоді я просто заради чоловіка не стала за це боротися. Мій перший чоловік помер, з другим чоловіком я розійшлася. Знову ж таки, ми всі у війні, і я вже багато разів була готова вмерти. І тому я зараз не боюся. Він думає, що він найхитріша людина на світі… Але й інші люди мають розум.
Зараз я живу у Швейцарії, подорожую світом, буваю в Україні…
Як і чим ви живете зараз? Чи плануєте повернутися у шоубізнес?
Щодо продюсування – одразу ні, я не хочу цим займатися. Мені 58 років, я вже не дівчинка для таких розваг.
Це вже інший етап мого життя. Зараз я живу у Швейцарії, подорожую світом, буваю в Україні… Я працюю як коуч, викладаю власні практики, маю свою професійну аудиторію і свою школу: «Просвітлення Свідомості, Енергетичного Очищення, Кармічної Корекції та Благоденствія».
Я маю технічну, психологічну і медичну освіту. Уже багато років працюю з людьми, веду курси, консультую, допомагаю їм краще розуміти себе, віднаходити внутрішню опору і бути в гармонії з собою. Це моя теперішня професійна реальність.
Мені часто пишуть: «О, у вас зараз хайп на Поляковій». Але якщо дивитися чесно, то це дуже перебільшене уявлення. До цієї історії в мене було більше 25 тис. підписників в Instagram, зараз стало на дві тисячі більше. Це не якийсь карколомний зліт і точно не те, заради чого варто було б проходити через такий болючий публічний сюжет.
Для мене важливо, щоб ми всі рухалися до миру і перемоги, а оці всі сюжети з буремних 90-х тягнуть нас назад – в орківське болото. А це для мене неприпустимо. Я хочу, щоб люди почули голос розуму і фактів і свідомо обрали правду, світло і нашу рідну, вільну Україну.
Наталія Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0