Як це, жити на кордоні з Росією? Голова громади на Сумщині – про диверсантів та потребу у зброї

У селах Журавка та Веселівка Хотінської громади зафіксовані ворожі диверсійно-розвідувальні групи. Інформацію про це вчора поширили телеграмканали.

Нещодавно бачили російських військових і у Великій Писарівці, що у сусідній громаді. Ці населені пункти розташовані на кордоні із Росією, тому потерпають не тільки від частих обстрілів, а й від вилазок ворожих груп.

Непоодинокі випадки, коли окупанти вбивали місцевих мирних мешканців. Так, уранці 27 січня цього року російська ДРГ розстріляла брата та сестру з Хотінської громади. Аби убезпечити людей від небажаної зустрічі із ворожими військовими, інформацію про появу ДРГ влада громади оголошує по селах.

Про те, як виживають українські села в прикордонні, як місцеві реагують на появу російських ДРГ та чому досі лишаються у небезпечній зоні, «Главкому» розповів очільник Хотінської громади Микола Торяник.

Очільник Хотінської громади Микола Торяник

фото з відкритих джерел

На території вашої громади почастішали заходи ворожих ДРГ. Як місцеві мешканці реагують на появу такої інформації, чи бачили цих диверсантів?

Ну, як реагуємо? Для нас це буденне життя. Якщо хтось з місцевих десь побачив чужих, передає інформацію нам. Ми повідомляємо відповідальним службам у Збройних силах, прикордонникам про такий факт заходу ворожої групи, також повідомляємо громаді.

Звичайно, хотілося б, щоб у хлопців нашої громади була зброя. З початку повномасштабної війни її роздали у громаді, а потім узяли й позабирали. А так хоча би своє житло обороняли. Десь через рік після початку повномасштабної війни почали правоохоронці їздити по селах і оголошувати: «Здайте зброю! Здайте зброю!». Це просто у нас у громаді з’явилася поліція, якої з 24 лютого 2022 року не було. Це вони приїхали з евакуації і почали «робить показники», забирати у селян зброю.

Але навіщо ви забираєте на прикордонні? Це ж сіра зона, розумієте! Десь би коли ворог зайшов, хтось би постріляв у них, інші б підбігли, приєдналися. До того ж у нас мисливці є, у них є усі дозволи на зброю.

Що зазвичай тут роблять ДРГ?

Є два варіанти їхніх дій: ДРГ виконує свої поставлені задачі, наприклад, вбити енергетиків чи прикордонників, або це тренувальний захід. 

А як ви розумієте, це тренування чи ні?

Коли заходить професійний спецпідрозділ, ми, цивільні, про це дізнаємося набагато пізніше. А як заходять практиканти, то ми їх бачимо одразу, знаємо, що вони там-то і там-то зайшли.

Які існують обмеження для місцевих мешканців, аби мінімізувати небезпеку зустрічі з ворожими ДРГ?

Наприклад, заїзд до п’ятикілометрової зони біля кордону можливий тільки за пропусками для місцевих мешканців.

Наскільки часто ворог обстрілює населені пункти громади? З якої зброї?

Кожного дня чуємо і бачимо обстріли, зокрема, з мінометів. За кілька хвилин до того, як ми з вами почали розмову, я намагався вирішити питання щодо поховання загиблого від обстрілів. Не можемо поховати на кладовищі, бо кладовища всі порозбивали. Потрібно або у Суми везти, аби поховати, або ще кудись. 

Скільки мешканців у громаді залишилося? Чи люди евакуюються?

Так, була проведена евакуація. З п’ятикілометрової прикордонної зони виїхали практично 90% мешканців. Залишилися тільки ті, хто взагалі не хоче виїжджати. Це літні люди. До повномасштабного вторгнення у нас проживали 6,5 тис. мешканців. Зараз близько 3,5 тис. лишилися. У нашій громаді 14 населених пунктів, 12 з яких розташовані у п’ятикілометровій прикордонній зоні, а дев’ять узагалі на кордоні з Росією. 

Які аргументи застосовуєте до тих, хто не хоче виїжджати, вагається?

Різні. Когось просимо, когось матюкаємо, когось просто садимо в авто і веземо, бо якщо діти є, то це треба робити. 

А чи багато дітей у громаді і, чи їх вивозите обов’язково?

У громаді лишається близько 200 дітей, але ж вони не у п’ятикілометровій зоні, тож для них немає обов’язкової евакуації, за дітей відповідають батьки.

Наскільки велика транспортна проблема, наприклад, доїхати до Сум, адже не кожен перевізник погодиться працювати під обстрілами?

Проблема велика, адже місцеві перевізники відмовилися їздити по селах громади. То сільська рада своєю маршруткою возить людей двічі на день. Ризик великий потрапити під обстріл, але інших варіантів немає. 

Чи є у вас електроенергія?

У трьох населених пунктах громади вже шість місяців немає. Ми не можемо полагодити, бо ті села на самому кордоні, дуже небезпечно. А щодо іншої території громади, то ворог знищує вишки, ми відновлюємо – і так по колу. Наші енергетики – герої не менші, ніж хлопці з передової. 

В яких селах найскладніша ситуація з тих, де ще є люди?

У Степному немає світла, там 35 людей мешкають. Думаємо туди протягнути електрокабель під землею. 

А щодо Журавки, Веселівки, де було помічено ДРГ?

У селі Журавка немає вже людей. У Веселівці залишалася людина, але загинула, підірвалася на міні нещодавно. Ще у Володимирівці немає світла, там двоє людей живуть.

У вас же не створена військова адміністрація. Як відбувається співпраця з правоохоронцями, військовими, чи є проблеми якісь?

Нормально співпрацюємо. Маємо неофіційні контакти. Командири військові приходять до мене, ми спілкуємося, обмінюємося інформацією. Мешканці нашої громади допомагають військовим: і копають де що треба, і пиляють. 

Нещодавно багато критики лунало на адресу незбудованих або недобудованих фортифікацій. Ваша громада дуже близько до кордону, чи зводите фортифікації?

У цьому плані у нас усе нормальненько з того, що я бачу і розумію. 

Якісь установи працюють на території громади?

Тільки сільрада. Школи закриті, розбиті, садочки розбиті, лікарні усі розбиті. 

Як думаєте, великий наступ ворога на Сумщині наскільки реальний?

Наші військові моніторять ситуацію. Звичайно, ми не знаємо, які у росіян наміри, але на даний час немає підстав говорити про великий наступ, ситуація стабілізована. 

Михайло Глуховський, «Главком»