Христо Грозєв: Путін серйозно розглядає можливість ядерного удару по Польщі

24 лютого минулого року, коли Путін віддав своїй двохсоттисячній армаді наказ наступати на Україну, він несподівано для самого себе опинився у скрутному становищі. Мало того, що його план захопити Київ за три дні з тріском провалився, а війна триває уже майже рік, на додачу до всього кремлівський диктатор нажив собі чимало ворогів. При чому, тепер обложений він ними з усіх боків. Тут вам і Пригожин з власною армією, і чимала частина невдоволеної економічної еліти. Останні особливо болісно реагують на нову воєнну реальність – через відчутний тиск західних санкцій.

Знайшлося місце в цьому колі ображених і для деяких представників ФСБ.

От лише всі ці люди бояться свого володаря, а тому не наважуються виступати і діяти проти його волі відкрито.

Своїми  міркуваннями про те, що ж відбувається зараз у Кремлі, з «Главкомом» поділився журналіст незалежної міжнародної розвідувальної спільноти Bellingcat Христо Грозєв. Широковідомий розслідувач брав тривалу паузу і не з’являвся на публіці та у ЗМІ кілька місяців. В ексклюзивному інтерв’ю Христо пояснює, як йому та команді тепер працюється в нових умовах: коли російська влада взяла курс на ізоляцію країни від цивілізованого світу.

Христо, хто, на вашу думку, став автором ідеї зміщення генерала Суровікіна з позиції командира російської армії на території України?

Я вважаю, що на наших очах зароджується нове протистояння в Кремлі. Цього разу поміж Путіним та Пригожиним (власником ПВК «Вагнер. Відомий також, як «кухар Путіна» – «Главком»). І звільнення Сергія Суровікіна лише перший його етап. Далі ми побачимо ще більше: як російський гарант під наростаючим тиском «Вагнера» діятиме. По-іншому просто не може бути, коли понад 20 тисяч озброєних головорізів за спиною у Пригожина вважають свого лідера чи не кращим за самого російського гаранта.

У цьому випадку добре проглядається бажання головного вагнерівця одержати частину реальної влади. Звичайно, щоб задовільнити свої зростаючі владні амбіції, кухар Путіна вимагатиме від свого господаря прибрати когось зі свого шляху. Кремлівському керманичу дуже складно це робити.

Путін намагався раніше задобрити свого підлеглого, запропонувавши тому політичну роль співставну з тією, яку мав свого часу Жириновський у Росії. Тобто, за путінським задумом, його кровожерливий підданий мав би зібрати довкола себе щось на зразок чергової партії, котра була б лояльною до діючої влади.

Путін загрався зі своїм шеф-кухарем Євгенієм Пригожиним?

Фото: АР

Проте, Євгєнію Пригожину цього явно мало. Тож він і почав дедалі дужче тиснути на свого патрона, який не мав іншого вибору, окрім як перейти до глухої оборони. Одночасно намагаючись при цьому відкараскатися від верховного «музиканта».

Крізь цю ж призму треба розглядати й те, що сталося нещодавно, коли раптом російське міноборони вирішило відступити від раніше заявленої перемоги в Соледарі. Хоча раніше російське військове керівництво говорило, що мовляв, ця «перемога» належить лише їм і нікому іншому. Зі свого боку Пригожин всіляко наполягав на тому, що це все ж таки здобуток виключно його приватної армії.

З цього можна зробити висновок, що російське керівництво намагається якимось чином все-таки зняти напругу у своїх взаєминах із «Вагнером». Однак, знову ж таки, Пригожин не може зробити крок назад, бо постійно перебуває під тиском своїх же послідовників з числа найманців. Отож він і надалі наступатиме на Путіна, висуваючи нові вимоги.

«Оголошення Грозєва у розшук стало каталізатором для болгарського суспільства»

На вашу думку, оголошення вас у розшук владою Росії вплине на мікроклімат болгарсько-російських відносин? Чи не станеться так, що ці взаємини буде остаточно зіпсовано?

Ви абсолютно правильно поставили питання. Несподівано для мене оголошення мене у розшук раптово стало каталізатором для болгарського суспільства, яке раніше було переважно пасивним, коли доходило до того, аби визначитися у своєму ставленні до Росії чітко. Люди були за Україну, начебто, але водночас, вони навряд чи вийшли б на вулиці, щоб привселюдно висловити свою колективну позицію. Цим самим вимагаючи від уряду рішучих кроків на підтримку України. А з іншого боку, було дуже багато проросійських елементів, котрі точно проплачені. Це стосується як ЗМІ, так і політичних кіл. Вони теж намагалися займати таку собі латентну проросійську позицію. У своїй риториці такі сили вдаються до примирливих закликів. Мовляв, давайте, не будемо давати зброю Україні, тому що це призведе тільки до зростання кількості жертв. При чому, не тільки з українського, а й з російського боку.

Так от, зараз, коли мене оголошено у розшук, всі таємно проросійські сили стали явними. Їх усіх зараз сприймають вже як своєрідних «антиболгарів». Передовсім, через озвучені ними заяви, в яких ідеться про те, що треба передати Грозєва Росії, та нехай вони там собі з ним розбираються. Тоді, як для більшості болгарських громадян така позиція зовсім не зрозуміла і навіть зрадницька.

Саме тому, я гадаю, зараз у Болгарії почали набагато жорсткіше висловлюватися проти агресії. Та й узагалі в стосунках між державами розпочався період явної конфронтації. Чудовим доказом цього став нещодавній виклик російського посла для пояснень. Жодних роз’яснень так досі й не надали. І це лише поглиблює кризу у міждержавних дипломатичних стосунках.

І це, мені здається, дуже добре, зважаючи на ситуацію.

Як може позначитися репатріація росіян-утікачів від мобілізації назад із Європи до Росії? Днями з такою ідеєю виступив уряд Нідерландів.

Тут є два вектори, які я бачу. Один з них є позитивним для всіх, окрім Росії. У тому сенсі, що для Путіна було б дуже добре, якщо б антивоєнне лобі залишалося поза межами країни. Ми бачимо, що у Кремлі особливо не заважали виїзду неохочих воювати. З цієї причини довго був відкритий кордон у бік виїзду.

Звичайно ж, потім починали поливати брудом тих, хто полишив країну. Посипалися обіцянки з боку влади забрати у втікачів банківські рахунки і взагалі всі права. На додачу ще й заговорили про податкові покарання. І ось зараз, якщо буде проведено репатріацію, то це підвищить ризик виникнення в Росії соціального конфлікту. У дію вступить ефект «труби, в якій понад норму підвищився тиск». Це точно буде. І, звичайно, це означає, що взагалі зникне відчуття безпеки в соціумі. Навіть аполітичні росіяни все частіше й частіше бачитимуть наростання градусу напруги, спостерігатимуть невпинне наближення соціального конфлікту до точки кипіння.

Дещо іншим буде другий сценарій, за якого серед російської ліберальної опозиції зростатиме зневіра у колективному заході. Такий розвиток подій однозначно виграшний для Путіна. Тоді сьогоднішні опозиціонери, що ще учора сподівалися на західні країни, вважатимуть їхні дії зрадою.

«Над російською елітою тяжіє «дилема в’язня»

А чи готові у Кремлі до потенційного зростання невдоволення в масах через репатріацію?

З того, що я бачу, російська еліта, не лише олігархи, але й люди, що мають владу у силових структурах, аж ніяк не підтримують війну. Всі вони пошепки висловлюються проти неї. Але от робити щось в цьому напрямку бояться. Все тому, що їх сковує страх перед репресивним режимом, який Путін сьогодні створив.

Однак, вони ж втратили 90% від попередньої якості свого життя. Найгірше для них, що нічого з втраченого раніше відновити неможливо у цих обставинах. Тому, мені здається, що єдине, чого їм не вистачає, щоби відкрито виступити проти путінської влади, – це сигналу до спільних дій. Я називаю це «дилемою в’язня». Всі чогось хочуть, але ніхто не бере на себе ініціативу. А от, якщо раптом частина суспільства вийде на вулицю, при чому саме та, котра не злякається, бо альтернатива буде ще страшнішою,  тоді можливо все.

Такими першопроходцями можуть стати матері нещодавно мобілізованих вбитих солдатів. Або й ті, котрі не хочуть стати мобілізованими, але однак вимушені будуть повернутися через рішення про репатріацію.

Між кремлівськими вежами загострюється боротьба

зображення з відкритих джерел

Що нині відбувається у контексті боротьби між вежами Кремля?

Зараз я спостерігаю за тим, як з’являються додаткові вежі. Тобто їх стає більше. Раніше спостерігалася хоч якась консолідація довкола Путіна. Однак, коли після початку великої війни стало зрозуміло, що все йде зовсім не за планом, почали вигулькувати нові вежі. Серед них найпомітнішою можна назвати «вежу Пригожина». От справді. Останні два-три роки кухар Путіна постійно був ображений, бо не зміг втримати суб’єктність у структурі «Вагнера», йому заборонили заробляти з допомогою своєї приватної армії в Африці. Не кажучи вже про те, що його не запросили взяти участь у війні з самого її початку. Тому він змушений був запрошувати себе сам. І врешті довів свою перевагу у порівнянні з міністерством оборони. Саме він створює сьогодні центр тяжіння для утворення нової вежі.

Загалом, якщо коротко відповісти на ваше питання, то слід сказати: є нове відгалуження у системі веж. І це тільки гірше для Путіна, бо ставить під ще більший сумнів стабільність його влади.

І, до речі, одного дня угрупування «яструбів», згуртоване довкола Пригожина, таки може врешті змістити Путіна. Щоправда, насолоджуватися владою їм випаде не надто довго, адже відхід від неї попереднього керманича автоматично стане сигналом для пригніченої досі російської еліти. Остання зробить все, щоб організувати «вільну Росію», в якій краще житиметься передовсім власникам великого капіталу.

А які зараз стосунки у Путіна з силовим блоком?

Оскільки у нього все більше домінує параноїдальне сприйняття дійсності, то він боїться всіх силовиків. Найбільше, звісно ж, «Вагнера». Взагалі, на мій погляд, прокидаючись щопонеділка, російський диктатор нажаханий. Тому, що він повинен вигадати собі, як зробити так, аби весь наступний тиждень видаватися людиною, що володіє реальною владою.

Тому-то кожного понеділка він боїться того, що трапиться до п’ятниці.

До чого може призвести конфлікт Пригожина та Шойгу?

Частково я вже дав відповідь на це питання раніше. Можу додати лише, що враховуючи темпи посилення Пригожина, щораз складніше заперечувати невідворотність його перемоги у протистоянні з міністром оборони. Зрештою у Шойгу немає вірної йому приватної армії, а у його суперника вона навпаки є.

Яку роль Путін відводить Кадирову? І чи може статися так, що той стане претендентом на роль наступника?

На відміну від згаданого мною вже Пригожина, Кадиров значно більше виступає інструментом у путінських руках. У нього немає належного рівня суб’єктності. Він її позбувся щойно був посаджений у крісло голови Чечні. Неспроможність навіть місяць протриматися самостійно в конфлікті з Кремлем робить Кадирова вкрай зручним.

З іншого боку, можу сказати, що якщо головний чеченець побачить невідворотність поразки і розділу Росії, то у нього на такий випадок є запасний план. Серед іншого він передбачає потрапляння у значно безпечнішу залежність васального типу від близькосхідних своїх спонсорів. Не дарма ж у Рамзана Кадирова є доступ до арабських активів.

Протягом останнього часу ми декілька разів бачили, що чеченський ставленик Путіна перевозив у східному напрямку літаки, напхом напхані своїми родичами. А це вже свідчить про дуже тісний характер відносин арабських шейхів із Кадировим.

Куди зник Сурков? Чи є у вас інформація про це?

Востаннє Владислава Суркова вдалося відстежити за сигналом з мобільного телефона на території Південної Осетії. З цього можна зробити висновок, що в минулому один з найвідданіших послідовників Путіна зачаївся і чекає нагоди знову стати корисним. Цього разу вже для нового господаря Кремля, якщо пощастить.

Скільки у російської верхівки існує планів військово-політичних дій на цей рік? І чи є серед них той, який передбачає розпад РФ?

Велика частина політичної та силової еліти вже станом на вересень минулого року розуміла, що будь-який військовий план закінчити війну перемогою в цьому році вже можна вважати проваленим. А відтак відбувалася підготовка до тривалої війни. Не знаючи при цьому, який саме вигляд матиме виграшний сценарій. Тобто, єдиний план полягав у відсутності плану як такого. Одночасно з цим потрібно за будь-яку ціну витримати від двох до чотирьох років. Чому саме так, а не інакше? Тому, що будь-який інший варіант закінчення війни тягне за собою одразу ж розпад Росії.

Таке розуміння у Кремлі сформувалося вже ближче до вересня. І це точно.

Можу додати, що наші друзі, білоруські кіберпартизани, змогли хакнути сайт Роскомнадзору. Зокрема, викрили дані особливого департаменту цього відомства, який співпрацює напряму із ФСБ та відстежує соціальні загрози.

Першою у списку найнебезпечніших зазначена загроза розпаду Росії. Відштовхуючись від цього, можна зробити висновок, що сепаратистські настрої моніторять навіть уважніше, ніж антивоєнні у суспільстві.

«Путін здатен завдати ядерний удар»

Якщо вже зайшла мова про плани. Яка ваша думка стосовно чотирьох сценаріїв конфлікту Росії та НАТО, оприлюднених експертами Rand Corporation?

У цьому випадку не так важливі варіанти дій Путіна. Значно важливіше, як на це реагуватиме колективний захід. Чи готові західні держави у певний момент вступити у війну і що для них є червоною лінією.

Бо, судячи з тієї інформації, яку я отримував ще навіть до початку великомасштабної війни, російський зверхник готовий піти на ядерний крок в меншому або більшому масштабі. Хоча, в ідеальних умовах не хотів би використовувати цього останнього аргументу у війні з Україною. У такому разі зникне будь-який сенс шукати соціальне виправдання для росіян. Наратив про допомогу «братньому народові» тоді просто повністю самознищиться.

Крім того, російський лідер цілком серйозно розглядає можливість завдання ядерного удару по Польщі. І він таки врешті це зробить, якщо жодного іншого виходу у нього не залишиться. Адже здатен на таке.

Ми неодноразово чули, з різних джерел, що російські еліти вже потроху готуються до майбутнього без Путіна. Чи знайшли вони когось йому на заміну?

Так, це гарне питання. На самому початку ми бачили, що у Кремлі всіляко намагалися тримати руки окремих представників еліти чистими задля того, аби за якийсь час використати їх про всяк випадок, якщо на те буде потреба.

Таким чином, на місце Путіна в разі несприятливого розвитку ситуації, розглядали зокрема Михайла Мішустіна. Одначе, і його руки врешті-решт були забруднені дотичністю до війни. У тому випадку, якщо потайливим бунтівникам, яких абсолютна більшість у президентському оточенні, випаде можливість зцементувати результати соціальної революції, до влади після виборів цілком може прийти Олексій Навальний. До речі, він вже оголосив, що якщо стане біля керма, то вимагатиме у олігархату 30% їхніх статків на користь державного бюджету. У будь-якому разі, втратити 30% при Навальному для них набагато краще, ніж 90% під час правління Путіна.

«Вагнергейт»: розслідування триває

Минулого року було анонсоване розслідування обставин зриву спецоперації із затримання вагнерівців, які мали вилітати із Білорусі із «незапланованою» посадкою у Києві. Чи готове воно і чи буде коли-небудь оприлюднене?

Що стосується конкретно білоруського кейсу, то це розслідування опубліковане у нас на сайті в текстовому вигляді. А от документальний  фільм за матеріалами відповідного розслідування все ще в процесі виробництва. Зараз ми продовжуємо роботу над розслідуванням. Дуже цікаво, що ж трапилося з тими ж «героями», яких перехопили білоруси тоді. Нам хочеться дізнатися, наскільки багато людей з числа тодішніх фігурантів беруть участь у відкритій війні сьогодні.

Тож, оскільки робота триває, я поки не готовий говорити що-небудь, бо просто заважатиму подальшим напрацюванням.

Наскільки важче стало отримувати інформацію від ваших інформаторів у Росії? Чи є відчуття, що країна-агресорка тотально закривається?

Одержувати інформацію стандартними каналами стало важче з початком війни приблизно на 30%. Першопричиною цього є більш ретельне ставлення російських спецслужб до захисту даних.

З іншого боку, через це стало простіше визначати, хто співробітник секретних служб, а хто ні. Якщо інформація прихована, отже, людина, яка нею володіє, належить до співробітників відповідних служб. Тоді ми запускаємо пошук старіших даних із того, що на сьогодні є у відкритому доступі.

Поряд з цим усім, з’явилося набагато більше добровольців готових зливати потрібні дані. Перш за все, до них треба зараховувати людей, які не згодні з війною і у яких є доступ до великих баз даних російських корпорацій. Такі особи охоче з нами діляться тим, що є у них під руками.

Стежачи за ресурсами, на яких викладають незаконно злиту інформацію, ми зробили висновки, що після початку відкритої війни з’явилося в 50 разів більше нелегальних джерел.

Стосовно закриття Росії скажу так. Вона повністю замкнеться на собі, щойно Іран та Китай перестануть надавати Кремлю необхідні для функціонування і ведення війни технології. А статися це може тільки в результаті потужного тиску, у тому числі й західних країн. Як компенсацію за втрату російського ринку збуту певних товарів заходу є сенс запропонувати Тегерану і Пекіну відповідно щось вагоме натомість. Тільки вдале поєднання пряника й батога принесе бажаний результат у переговорах із китайською й іранською сторонами на тему припинення постачань до Росії.

План зробити з Росії закриту країну був складений ще за рік до війни. Існування такого алгоритму дій на папері спричинило паніку частини співробітників ФСБ. При чому настільки сильну, що ті готові були за потреби зливати отримані у Кремлі дані західним емісарам.

Богдан Боднарук, для «Главкома»