Ольга Айвазовська: Ці вибори відносно чесні і вільні

За два дні до парламентських виборів громадянська мережа «Опора» презентувала своє дослідження щодо перебігу виборчого процесу. Найбільші порушення під час кампанії, які зафіксували аналітики мережі: незаконне використання брендів партій, від чого найбільше страждає «Слуга народу», «клонування» кандидатів, традиційний прямий та непрямий підкуп, незаконна агітація, розповсюдженням неправдивої інформації про кандидатів тощо. Це не рахуючи відвертого криміналу.

Голова правління «Опори» Ольга Айвазовська пояснює, чим ці дострокові вибори кардинально відрізняються від минулих дострокових, як боротися з «липовими» партійними звітами та чому технологія агітаційних наметів та листівок досі працює в комп’ютеризованому світі.

Минула парламентська кампанія у 2014 році проходила у дуже специфічних умовах, нинішня менш «мілітарістська». Які основні її особливості ви б відмітили?

Є чітко визначені фаворити, чого у  2014 році не було – шість екзит-полів тоді помилилися з переможцем виборів. Навіть рейтинги, які оприлюднювалися за три-чотири дні до дати голосування, були кардинально іншими, ніж результати, отримані у день виборів. Це був емоційний вибір громадян, які приймали рішення в останній момент. Нові гравці, які на старті кампанії мали нульовий рейтинг, за півтора місяця дуже виросли. Зараз же зрозумілий приблизний порядок політичних сил, які точно проходять і можуть пройти до парламенту. Як на мене, немає жодної політичної сили, яка може стати сюрпризом. Якщо говорити про змістовну частину, то позачерговість виборів багато впливає на сам хід кампанії. Зокрема, вона стала несподіванкою як для топ-гравців, так і для тих, хто лише планував вийти на кінець літа на повноцінну фазу виборів, але не встиг інституціоналізуватись як партія, розгорнути мережу, набрати волонтерів і таке інше. Це створило проблеми, але було частиною передвиборчої стратегії президента і, напевно, політичної сили, яку він по факту представляє. 

Щодо порушень, тут взагалі нема нічого нового. У нас завжди буде у тіні частина видатків партій, які не співпадають з тими, про які офіційно заявляється у звітах. Нагадаю, у нас є компенсація видатків на агітацію тим, хто пройде в парламент, і держфінансування тим, хто набере два і більше відсотків. І такі партії зможуть розбудовувати партійні структури на наступних виборах.

Це фінансування для тих, хто візьме 2%, яке з’явилось тільки з цих виборів, мотивувало брати участь в кампанії не дуже великих гравців?

Є частина партій, які брали участь у виборах не як технічні, не як підсилюючий фактор для інших, а саме для отримання бюджетного фінансування, бо в них нема інвестицій великого бізнесу. Але ті, хто про це публічно заявляв, насправді не витягнули кампанію за активністю і публічністю. А мажоритарна складова однакова – що в 2012 році, що зараз. Коли є понад три тисячі кандидатів, кожен з них реалізовує свої завдання у вигідний для себе спосіб.

Президентські вибори задали тренд на діджиталізацію, і багато експертів казали, що всі ці намети-газетки вже не діють, а майбутнє – за віртуальними кампаніями. Парламентських виборів, особливо мажоритарки, це не стосується?

На парламентських виборах використовують і газетки, і білборди всі без виключення політичні партії, які мають шанси пройти в парламент і мають на це ресурси. Це є класична складова кампанії, від якої відмовитись взагалі не можна. Попри те, що молодь і багато виборців користуються Інтернетом, 70% отримують інформацію з телебачення. Плюс всі виборці ходять вулицями. Добре, якщо є активні комунікатори-агітатори, але дуже часто вони є просто дистриб’юторами поліграфічної продукції – вони не переконують людей. Але якщо у вас нема доступу до телебачення, роздати газети біля станцій метро буде не менш ефективно – ви подекуди покриєте більшу аудиторію, ніж на невеликому не найрейтинговішому телеканалі.

Ми бачимо, що окремі ресурсні мажоритарники рекламуються на загальнонаціональних ТВ та радіо…

Тому що їхня аудиторія живе в великих містах. Є округ в прифронтовому Зайцеві, де живе лише дві тисячі виборців, і, звісно, там не потрібно замовляти рекламу в загальнонаціональних медіа, а на окрузі у Києві потрібно. А з приводу діджиталізації – це природний етап і розвиток будь-якої країни світу, ми тут не унікальні. Але насправді ми не дуже добре можемо оцінити, що відбувається в мережі.

Бо учасники виборів здебільшого приховують свої витрати в Інтернеті?

Так, ці витрати не фіксуються в звітах, і, по суті, це порушення загальних статей закону, що стосуються способів агітації і підзвітності. Але конкуренти або поліція мають зафіксувати факт публікації цього рекламного посту, отримати якесь офіційне підтвердження від Facebook, що це верифікована сторінка, а не фейкова, що вони отримали кошти від цього кандидата. Для наших правоохоронців, ЦВК  та НАЗК це поки щось нереальне. Тим паче Facebook не має у нас офісу.

Але Facebook сам звітував про виплати партій.

Вони відзвітували, але, по суті, ЦВК та НАЗК виконують формальну функцію, не будучи повноцінними регуляторами. Вони фіксують, чи прийшов звіт, чи прийшов він вчасно, чи він підписаний…

Проте спонсорів виборчих кампаній ми все одно маємо побачити у серпні, коли партії звітуватимуть у ЦВК і вже не зможуть сховатися за абстрактним формулюванням «власні кошти партії».

Ми-то їх побачимо, але чи реальні це донори – питання. У нас вже неодноразово розкривалася інформація, що в політику інвестують люди, які не мають для цього ресурсів. Часто для них це стає сюрпризом, бо їхні персональні дані використовуються без їхнього відома. Потрібно мати систему хоча б точкової перевірки. Наприклад, у партії є тисяча донорів, тож, як роблять аудитори, методом випадкових чисел обирається певний відсоток з них. Якщо при їхній перевірці все чесно і правильно, далі ніхто не копає. Якщо ж виявиться, що з цієї вибірки є трійка підозрілих, вибірка збільшується і партія перевіряється глибше.

Зараз ми бачимо, як через суди кандидатів знімають-відновлюють. Після виборів наскільки важливим буде фактор судів?

Суд не може вплинути на невизнання виборів в межах всієї країни або всього округу. Насправді, суд може бути учасником процесу у випадку, якщо буде встановлено факт голосування без документів третіми особами. Якщо мали місце випадки вкидання чи знищення бюлетенів, виборча комісія приймає рішення про невизнання виборів на конкретній дільниці. Але якщо комісія, маючи на руках ці факти, не приймає відповідного рішення, хтось з учасників може звернутись до суду. Хоча ми мали прецеденти на минулих виборах, коли Тетяна Засуха подала до суду за недопуск спостерігачів на дільниці. Тоді скасували результати на декількох десятках дільниць в окрузі і результати виборів змінились на її користь. Але стверджувати, що таке повториться, не можна.

Ваша організація стверджує, що на цих виборах централізовано не використовується адмінресурс. Чи можна узагальнити, що ця кампанія відбувається чесно?

Є поняття чесних виборів і вільних виборів, і у кожного з цих понять є десяток стандартів. Чесні вибори – це чесний підрахунок голосів, питання доступу кандидатів до ЗМІ, виборців. За певними складовими ми можемо казати, що вони відносно чесні, але не знаємо цього точно, бо самого голосування ще не відбулося і невідомо, як і коли будуть встановлені результати. А вільні вибори – це знову ж доступ до ЗМІ, свобода слова, мирних зібрань, неперешкоджання діяльності учасників виборів, коли опозицію не знімають з виборів, а її лідерів не саджають до тюрми. Тож можна говорити, що ці вибори і відносно вільні. Але медійні профільні організації, які, наприклад, аналізують телевізійний контент, скоріше, це будуть заперечувати. Тому що є багато «джинси», яка зараз ефективно та активно працює на виборах, є питання редакційної політики, вплив власників ЗМІ на зміст, який чітко змінюється після зміни власника.

ЦВК загалом справляється зі своїми обов’язками?

Ми завжди критичні до ЦВК. Але, наприклад, в частині формування окружних виборчкомів, поточної роботи щодо друку виборчих бюлетенів, фінансування виборів і такому іншому у нас нема зауважень. А питання щодо відкритості та прозорості у нас є завжди. Що стосується виконання судових рішень, то тут ЦВК частково є заручницею, бо «ценз осілості» кандидата вона не має перевіряти. Але в разі наявності підозри і відповідних документальних підтверджень від правоохоронних органів, що кандидат потенційно не проживав в Україні, вона приймає ті чи інші рішення. Потім ці рішення можуть оскаржуватись в суді і кандидати таким чином делегітимізують комісію. Основою для такої ситуації є відсутність регулятора, який має встановити факт проживання кандидата в Україні до етапу розгляду питання реєстрації.

Чи не надто оптимістичну прогнозну явку як для розпалу літа ми бачимо по соцопитуваннях?

Зазвичай реальна явка у порівняні з соцопитуваннями менша на 15–20 %. На президентських виборах, наприклад, окремі опитування показували до 80%. Очевидно, що на парламентських вона буде між 40 та 50 %.

Ви брали участь в роботі Тристоронньої контактної групи в рамках Мінського процесу. Зараз туди повертаються її колишні учасники – Леонід Кучма, Роман Безсмертний. Вашого повернення можна очікувати?

З Мінськом я працювала 2,5 роки – по червень 2018 року. Я була туди запрошена як експерт у темі виборів, бо вона є частиною мінських протоколів. Але коли де-факто почалася президентська кампанія, я цей процес залишила.

Президент вже новий. Ви можете туди повернутися?

На тих умовах – ні.

А при яких – так?

Це привід для окремої довгої розмови.

Павло Вуєць, «Главком»