Трамп та Іран. Зараз ми бачимо початок великого торгу і Україна тут – не спостерігач

Раптове повідомлення Дональда Трампа про переговори з Тегераном та синхронні витоки з ізраїльських джерел щодо постаті Мохаммада-Багера Галібафа поставили перед аналітиками фундаментальне питання: ми спостерігаємо реальний дипломатичний прорив чи чергову ілюзію, покликану заспокоїти нафтові ринки?

Щоб зрозуміти суть гри, варто вийти за межі офіційних спростувань і зазирнути в архітектуру іранської влади, яка зараз переживає найбільш турбулентний період за останні десятиліття.

Голова іранського парламенту Галібаф не є типовим теократичним апаратником. Це людина системи, але з виразним технократичним профілем. Він генерал КВІР часів ірако-іранської війни, отже має силовий ресурс. Він був шефом поліції та мером Тегерана протягом 12 років (адміністративний досвід). Його заяви в Давосі про непотрібність ядерної зброї для ісламу та критика заперечення Голокосту свідчать про те, що він розглядає ідеологію не як догму, а як інструмент.

Для Вашингтона Галібаф – ідеальна «упаковка». Трампу потрібен партнер, якого можна продати американському виборцю як «прагматика, з яким можна домовитись», на противагу «безумним фанатикам».

Питання про роль Галібафа неможливе без відповіді на інше: що сталося з Моджтабою Хаменеї? Відсутність будь-якого сигналу від новопризначеного Верховного лідера протягом трьох тижнів в умовах екзистенційної кризи – поведінка нераціональна. Можна виділити три сценарії:

1. Повна недієздатність або смерть: Іран керується колективним органом (КВІР, Рада з доцільності, Парламент). Галібаф у цьому сценарії – не просто переговорник, а головний претендент на лідерство. Його контакти з США – це інвестиція у власне майбутнє та запит на американський нейтралітет.
2. Часткова дієздатність: Моджтаба санкціонував певні кроки, але не може з'явитися публічно. Галібаф діє як уповноважений посередник з мандатом, але без права фінального підпису.
3. Свідоме приховування: Використання невизначеності як ресурсу для маневру. Однак три тижні мовчання роблять цей варіант найменш імовірним. Більшість непрямих ознак вказують на перший або другий сценарій. А це означає, що єдиного центру прийняття рішень в Ірані зараз не існує.

Офіційне спростування Галібафа щодо переговорів не повинно вводити в оману. В іранській політичній культурі публічне заперечення контактів є частиною самих контактів. Це протокол безпеки: ніхто не визнає діалог з «Великим Сатаною», поки не зможе презентувати результат як перемогу. Згадайте Оманський канал 2013 року – таємні перемовини тривали місяцями під канонаду офіційних заперечень.

Для Трампа «підсвічування» Галібафа – це підготовка до угоди (deal). Якщо він хоче виходу з конфлікту без публічної капітуляції, йому потрібен прийнятний партнер. З іншого боку, ізраїльський витік про ці контакти може бути як правдою, так і спробою «спалити» цей канал, зробивши його публічним і тим самим ускладнивши маневр для обох сторін. Незважаючи на оптимізм Трампа, фундаментальні проблеми залишаються.

По-перше, це горезвісний ядерний фактор. 440 кг збагаченого урану нікуди не зникли. Будь-яка угода без вирішення цього питання буде неприйнятною для Ізраїлю та американських «яструбів».

По-друге, це внутрішня нестабільність. Якщо Галібаф лише претендент, будь-яка його домовленість може бути саботована КВІР у процесі боротьби за владу.

Ймовірність «заморозки» конфлікту (припинення активних ударів через виснаження) на мою думку оцінюється десь у 50-60%. Це, як ви розумієте, не мир, а тактична пауза. Ймовірність повноцінної угоди з вирішенням питань Ормузу та ядерної програми значно нижча – лише 20-25%.

Справжня зміна режиму через повстання, на яку розраховували раніше, зараз виглядає найменш імовірною (менше 10%). Іранська система демонструє здатність до силового утримання контролю навіть у стані паралічу верхівки. Припускаю, що для внутрішньополітичних подій в Ірані зупинення війни буде лише початком кризи. Але це окрема тема.

Отже, питання «навіщо підсвічувати Галібафа зараз» залишається найважливішим. Схоже, ми бачимо початок великого торгу, де ставкою є не лише ціна на нафту, а й архітектура всього Близького Сходу в епоху після Хаменеї. І Україна в цьому торзі – не спостерігач.