Рефат Чубаров: У деяких районах на «виборах» в анексованому Криму був дуже великий тиск на лікарів

У неділю 8 вересня у Росії відбувся єдиний день голосування на місцевих виборах. Для України ця подія цікава тим, що держава-агресор провела свої вибори в анексованому в України Криму. МЗС України одразу назвало так звані вибори в Криму «юридично нікчемними». Україна закликала міжнародне співтовариство дати їм оцінку. Представництво ЄС в Україні заявило, що не визнає вибори в окупованому Криму, 

І прокуратура АР Крим і Меджліс кримськотатарського народу закликали кримчан проігнорувати «вибори» на анексованому півострові. В результаті навіть за російськими офіційними даними, явка становила менше 30%. Та і те, дані про підсумкову явку так досі і не з’явилися на сайті так званого виборчкому Криму. Позначка застигла на 18:00, коли явка становила 28,28%, що на 17% менше, ніж явка на «виборах» у 2014 році. А в Севастополі ще менше – 25%. 

В інтерв’ю «Главкому» глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров розповів, хто ті майже 30%, які пішли на дільниці, за яких умов люди готові вийти на вулиці і чому не стане легше повертати до України бранців Кремля.

Наскільки прискіпливо ви стежили за так званими виборами в анексованому Криму? Чим ці «вибори» відрізняються від «виборів», які були у 2014 році, коли країна-агресор уже захопила Крим?

Зрозуміло, що ми не мали своїх спостерігачів на кожній дільниці, щоби відмічали для себе якусь сепарацію. Наші люди в цей день перебували серед громад. Помітна кількість кримських татар проживають в межах однієї з таких громад. Так от, лише одиниці з них з різних причин пішли на виборчі дільниці. Як правило, це зробили залежні від влади люди. Тобто вони залежні від директора школи, або це лікарі. У деяких районах був дуже великий тиск на лікарів, які працюють в державних лікарнях. На сайті їхнього виборчкому дані лише на 18 годину дня голосування є. Досі стоять цифри явки: 28,28%. Тобто ці дані за 2 години до того, як мали закритися дільниці. 

І ця явка на 17% нижча від явки п’ятирічної давнини. Як це пояснити?

Виходжу з того, що це є в широкому розумінні неприйняття Росії в окупованому Криму. Звичайно, не можна сказати, що всі, хто не прийшов, не прийшли з політичного сприйняття. Але очікування тих, які очікували на Росію в 2014 році, не виправдалися. Дуже помітна частина розчарувалася в тих наслідках того, як діє Росія після анексії. Вони не очікували, що усілякі санкції та ізоляція приведуть до занепаду в тих сферах, які для людей є важливими. Наприклад, в наданні вищої освіти своїм дітям, забезпеченні їхнього майбутнього. Частина людей, які мали якийсь бізнес, або просто робочі місця все це втратили. Просто тому, що з Криму пішли усі помітні великі банки, торгівельні компанії. 

З іншого боку, «Єдина Росія» отримала 54%. Тобто серед третини тих, хто пішов на вибори більше половини підтримують партію Путіна. То може люди не так уже і не задоволені? 

Ці бідні люди майже як в концтаборі. Вони страждають, над якими нависла така загроза, вони в якійсь мірі залежні, звикають, прив’язані до своїх начальників, надзирателів тощо. Тобто те, що «Єдина Росія» в Криму нібито  «перемогла», хоча з такою явкою це не можна назвати перемогою, говорить про те, що їм вдалося все таки використати всілякі методи тиску, переконань, залякувань і обману. У порівнянні з 2014 роком той факт, що нині голосували і за інші партії означає, що нарешті якась частина виборців в Криму повертаються до своєї доокупаційної поведінки. Хоча, звичайно, все це ми говоримо в рамках незаконності будь-якої партії, будь яких голосувань. Але якщо просто аналізувати результати без правового обрамлення, то десь так виглядає, як я сказав вище. 

Я думаю що, можливо, вони нарешті отямляться і згадають, що можна виходити і на площі з різними вимогами, а не лише під патронатом влади тощо. 

З одного боку явка низька, а з іншого – «Єдина Росія» перемогли. А що результат виборів означає для Аксьонова? 

Аксьонов зателефонував Путіну і завірив його, що «Єдина Росія» зберігає контроль і авторитет в Криму, мовляв, усе тіп-топ. Його прихильники зараз будуть намагатися говорити, що в Москві, у Санкт-Петербурзі і ще якихось великих містах Росії явка набагато нижча у порівняні з Кримом. І різноманітність політична більш відчутна. Аксьонов і його оточення будуть це показувати як наслідок своїх зусиль. Але ті, кого вони намагатимуться переконати у Москві розуміють, що це завдяки колосальним ресурсам, які вкладалися і вкладаються в Крим, виходячи з інтересів, які в анексованому Криму переслідує Росія. Маю на увазі перш за все інфраструктуру, яка буде обслуговувати військові гарнізони. Як би Аксьонов не казав Путіну, що у нас тут нібито більше ніж в Москві (і явка і результат «Єдиної Росії»), Путін розуміє, що більше тому, що вони сюди вклали безліч грошей.

Чи захитається крісло під Аксьоновим через це? 

Я думаю, що результати виборів, або економічний стан не має жодного відношення до кадрової політики Путіна. Майбутнє Аксьонова залежить від зовсім інших міркувань Путіна. Коли він вважатиме, що є люди, які більш ретельно і з більшим підлабузництвом виконуватимуть його побажання в Криму, то він тоді його замінить. 

Ви у Facebook написали, що є люди, які ще 5 років тому розмахували російськими прапорами, а тепер вони розчарувалися у тому, що робить Росія. Ви таких людей знаєте особисто? 

Дуже мало. Я не думаю що вони тверезіють, вони міркують над тим, що в них якийсь глухий кут. Вони нині змогли піднятися до того, щоби не піти на «вибори». Але чи буде далі це розвиватися в бік самоорганізації, відчуття необхідності якогось спротиву хоча б з економічних питань, екологічних, складно сказати. Чи вважають вони владу окупаційною – дуже велике питання. Потрібно, щоби над ними нависла якась безпосередня загроза, дуже відчутна. Доти, доки цього немає, ніяких активностей вони робити не будуть. 

Слід визнати, що після того як такі активісти як Володимир Балух більше не живуть у Криму, вірогідність масових акцій зменшується?

Зрозуміло, що втрата для цього таких ключових людей це недобре. Але ж він там не один був, там десятки таких, як він. Ті люди, які зараз у в’язницях, зокрема кримськотатарські активісти, об’єднують суспільство, надихають його. Люди приходять на судові процеси, проводять інші різні спільні заходи, це мобілізує людей. 

Ви днями зустрічалися з Володимиром Балухом. Що він розповідав вам? 

Ми намагалися не дуже заглиблюватися в те, що було, адже людина тільки другий день на волі. Але нам подобався його настрій, він такий енергійний, рішучий. Він як і ми думає, як швидко ми повернемося (до Криму) і готовий робити все для того, щоби повернутися додому. 

Наскільки цей великий обмін ув’язненими, який відбувся, допоможе подальшому визволенню наших заручників Кремля, яких, за словами Людмили Денісової, у Криму і в Росії більше 110 людей? 

Треба бути відвертими. Путін нічого не робить без того, щоби не реалізувати свої інтереси. Інтереси РФ в тому, як він сам це бачить. Обмін, який відбувся означає, що Путін вирішив розпочати нову партію задля того, щоби змінити ситуацію і на міжнародній арені. Це для того, щоби переформатувати уявлення світу про нього самого, для того, щоби спробувати обдурити нову українську владу. Путін йде до дуже простої формули-вимоги, яку він у якийсь момент ось так брутально і відверто озвучить. Вона буде звучати таким чином: Крим – наш, Донбас – ваш, але на наших умовах. І якщо він вважатиме, що для цієї формули потрібно звільняти інших заручників, у тому числі кримськотатарських політв’язнів, то він піде на це. 

Тобто варто забути про юридичний механізм звільнення?

Абсолютно. Юридичні механізми, міжнародне право, гуманітарні аспекти (не грають ролі). Це Путін і тут діє просто бандитська логіка, окрім неї більше ніякої немає. 

Ви у Facebook днями написали, Росія блокує тематику Криму у будь-яких діалогах про звільнення політв’язнів. Що ви маєте на увазі? 

Будучи народним депутатом 8 скликання я брав участь у багатьох міжнародних майданчиках і мої колеги це розповідали. Особливо ті, які вели переговори з росіянами. Як тільки мова йде про Крим, на міжнародних майданчиках вони намагаються повністю замовчати цю тему, бо вони вважають що це їхня територія. І коли їх зовсім дістають, вони вже огризаються і закидають: чому ви лізете в наші справи? Як розповідали мені з нашої сторони переговірники, то росіяни кажуть: якщо ви хочете, щоби ми говорили про якісь проблеми, не чіпайте проблеми Криму. 

Нова влада це розуміє? 

Ми про це говорили і попередньому президенту. А зараз є, можливо, найкращий момент, коли треба всім, і нашим міжнародним партнерам, і всім сторонам, які залучаються до розв’язання питання припинення війни Росії проти України, виходити з єдиною своєю вимогою і ця вимога має звучати таким чином: відновлення територіальної цілісності української держави в межах міжнародно визнаних кордонів, включаю АР Крим і місто Севастополь. Ми переконані в тому, що ця формула настільки детально лягає на абсолютне міжнародне право, починаючи від статуту ООН і завершуючи різними міжнародними актами, багатосторонніми, або двосторонніми договорами між Росією і Україною, включаючи великий договір. Тобто нам треба перестати соромитися говорити про абсолютне своє право, яке є таким же природним для кожної держави. 

Але Росія завжди ставить Україну в незручне становище. Ось свіжа ситуація, коли ми віддали Цемаха. Так само і з Кримом. Казатимуть, якщо тільки Криму не буде в темі переговорів, то може звільнятимемо людей. Як бути в цій ситуації?

Тоді треба говорити, яким буде кінець. Тут проблема не в поступках, або в ультимативності. Тут проблема в тому, що для нас є найболючішим і проблемним. А це – питання нашої територіальної цілісності, яка порушена. Якщо ми можемо йти до неї, до відновлення цієї територіальної цілісності, якимись тактичними кроками, то це не означає, що ми не маємо говорити про мету. Та нам зараз нав’язують зовсім іншу формулу. Нам говорять, що спочатку Донбас, а потім у далекій перспективі Крим. Ми маємо від цього відходити.

То ви хочете сказати, що Захід на цьому наполягає зараз?

В якійсь мірі так. Бо Заходу хочеться, щоби це якомога скоріше закінчилося як страшний сон. Щоби вони всі прокинулися і тут всі посміхалися: і Путін цілувався в ясна з українцями, і всі б робили вигляд що не було 13 тис. смертей, що кримські татари не є заручниками, а можливо, завтра їх взагалі знову депортують. Це все одно буде вести до великої війни. У нас рівень змобілізованості міжнародної спільноти навколо України і рівень вимог до Росії абсолютно залежить від поведінки України. Ми маємо це зрозуміти. Це може комусь здається дуже дивним і, можливо, десь не дуже зрозумілим, але від того, як жертва війни мобілізується сама, настільки їй будуть допомагати.

Михайло Глуховський, «Главком»