Соледар як пастка. На окупантів чекають неприємні сюрпризи?

Тиждень, що минає, пройшов фактично під єдиною темою, яка глушила собою всі інші. Країна та світ слідкували за долею невеликого містечка Соледар, яке відоме кожному українцю за пачками солі на кухнях. Але артемівська сіль давно перетворилася в екзотику – з початком повномасштабних бойових дій найбільше в Центральній та Східній Європі соляне підприємство через постійні обстріли припинило видобуток. А Соледар став головною точкою кривавого протистояння після того, як бойовики з ЧВК «Вагнер», яким Кремль віддав цей напрям «на відкуп», зрозуміли безперспективність атак на більш ласу в стратегічному плані точку – Бахмут. Буквально проклавши свою дорогу тілами, найманцям друга Путіна Євгенія Пригожина вдалося прорватися в Соледар та передчасно відрапортувати про його захоплення.

Щоправда, є нюанси: російське міноборони, у якого з Пригожиним, м’яко кажучи, натягнуті стосунки, одразу присвоїло цю «перемогу» собі і пообіцяло взяти в «котел» українські підрозділи, що залишаються в Артемівську (колишня назва Бахмута).

Українська сторона при цьому взагалі не визнає втрати міста, заявляючи, що бої тривають і ЗСУ контролює, принаймні, західну частину колишнього соляного клондайку. Причини, що призвели до такої ситуації, мабуть, будуть озвучені з часом, але, за переважними оцінками, навіть повне захоплення Соледара не дозволить росіянам надто наблизитись до омріяного та добре зміцненого Бахмута і просунутись далі. Ба більше – окрім шалених втрат, окупанти можуть поставити себе в більш вразливе становище, оскільки лише підставляться в новій для себе локації під постійний вогонь ЗСУ. 

Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко в розмові з «Главкомом» пояснює, як нові «територіальні здобутки» можуть перетворитися для окупантів у пастку та чому не варто очікувати від противника найближчим часом успішних наступальних дій.

Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко: «Соледар втратою не вважаю, він виконував свою роль»

фото з відкритих джерел

Ситуація на цьому напрямку дійсно дуже важка, тому що російські окупанти сконцентрували на ньому велику кількість сил і засобів та мають кількісну перевагу. При цьому вони не рахуються з втратами, через які і вдаються їхні вдалі штурмові дії, – каже Коваленко. – Вони закидали позиції «живим м’ясом» хвиля за хвилею і використали на це майже весь ресурс, який концентрувався ПВК «Вагнер» зі східного та південного напрямків від Бахмута. Тож, у «вагнерівців» повністю вичерпується весь штурмовий збройний потенціал, бо їхні втрати під час штурму Соледара можуть стати катастрофічними. Найбільшим часом ця ПВК свою боєздатність навряд чи зможе відновити.

Тепер щодо наших можливостей протидіяти. З урахуванням тієї кількості сил, які були задіяні з протилежного боку, та тактики, яку використовував Пригожин, цей постійний вал зупинити було неможливо. Це було лише питання часу – тиждень, місяць-два, але так чи інакше вони могли починати займати позиції. Так, росіяни перебувають наразі в Соледарі, та не повністю – північно-західна локація під контролем наших Збройних сил. І саме звідти починаються наші щільні лінії оборони, які тягнуться аж до Благодатного. Аби пробити ці лінії оборони, потрібен ресурс. А у противника його вже немає.

Тому або «вагнерівці» беруть оперативну паузу та чекають відновлення ресурсу, або використовують потенціал регулярних російських підрозділів. На плацдармі, який з перших днів утримував Пригожин, поступово почали повноцінно з’являтись регулярні російські війська. На тих позиціях вже з’являються «чмобіки», що мають якісь базові навички, представники 106-ї повітряно-десантної дивізії, яка буде розміщена в районі Соледара, та 7-ї десантно-штурмової дивізії, яка прикриватиме тили під Бахмутом. Поступово підходять підрозділи, що перебували на навчаннях в Білорусі. Частину з цих сил виводять на Луганщину, але частина підсилить Бахмутський плацдарм.  Це свідчить про те, що Пригожин так чи інакше втрачає свою монополію на керування бойовими діями на цьому напрямку.

Але ж зрозуміло, що Пригожин не міг купити зброю, якою він там воював, у воєнторзі. Тобто явно діяв не на самозабезпеченні.     

Звісно, російське міноборони так чи інакше завжди було присутнє там, де є Пригожин, бо звідки в того артилерія, авіація і танки? Зараз армія просто розширює свою присутність на Бахмутському плацдармі, бо пригожинська діяльність там не принесла жодного ефекту. Насамперед, у Соледарі Пригожин побачив можливість заробити епічну ура-перемогу, яка надала б йому якихось балів. Але він тільки зганьбився, бо навіть російські пропагандисти зараз кажуть, що це – не та ціна, яку треба було заплатити за це місто. Тобто занадто великі втрати там визнають самі ж росіяни.

Шалений штурм Соледара може мати катастрофічні наслідки для ЧВК «Вагнер» одіозного «повара Путіна» Євгенія Пригожина

фото з відкритих джерел

До яких саме конкретних наслідків може призвести навіть часткова втрата Соледара?

Я не впевнений, що ця втрата навіть відбудеться. Вони зараз зайшли в Соледар, але місто знаходиться під повним вогневим контролем ЗСУ. Тобто фактично це може обернутися пасткою і «вагнерівці» там довго не зможуть утриматись. Або це буде як ситуація з Пісками: зараз там – «сіра зона», вони нічиї. А згадайте, скільки навколо них боїв точилося, скільки їх намагалися оточити. Селище практично зрівняли з землею, але зайти туди не можуть, бо Піски – під повним вогневим контролем Збройних сил. Та ж сама історія може повторитися з Соледаром.

Якщо Соледар і так перебуває під нашим вогневим контролем, чи можна було заради збереження життів наших військових раніше відійти на більш вигідні та безпечні позиції?

Якщо ми можемо тримати ці лінії оборони, навіщо їх залишати? У тому і сенс фактично кожного населеного пункту на Бахмутському плацдармі та не тільки – аби постійно витягувати та нівелювати ресурс окупантів. На самому початку повномасштабної війни казали, що у російської армії необмежений ресурс з її танками, ракетами та авіацією. А зараз ми бачимо, що це зовсім не так: противник вже має дефіцит в техніці і навіть в артилерійських снарядах. Наприклад, починали вони з 70-80 тис. пострілів на добу, а наприкінці грудня робили вже до 20 тис. пострілів. Коли фактично завершиться накопичений ресурс, Росії доведеться використовувати лише обмежене внутрішнє виробництво, яке складає 1,5 млн пострілів на рік. І далі буде тільки гірше.

Як, хай і дуже повільне, просування ЗСУ на луганському напрямку Сватове – Кремінна, може компенсувати нинішнє покращення позицій росіян у Соледарі? Насамперед, в плані ускладнення їхньої логістики.

На сьогодні там (на луганському напрямку – «Главком») – найкращий варіант для контрнаступу, де для нього сформовані всі умови. І не виключаю, що саме так все і буде відбуватися. Хоча знову ж – Соледар я втратою не вважаю, він виконував свою роль, не давши противнику змоги використати свій ресурс по інших напрямках. Тепер росіянам треба буде якось ці втрати компенсувати.

Якщо росіяни так «витратилися» при штурмі Соледара, чи можливий контрнаступ ЗСУ, аби найближчим часом відбити окуповані частини міста? Чи це зараз не має сенсу?

На мій погляд, не має сенсу, тому що в Соледарі росіяни зараз як на відкритій долоні. І було б дуже вигідно саме зараз постійно довбати артилерією ті підрозділи, які заганяють саме в Соледар. Загнали – роздовбали. Тобто робити те саме, що свого часу в Чорнобаївці.

Раніше Соледар був важливою частиною нашої лінії оборони на Донбасі. Тепер вона змінилася?

Поки так і залишається. Бахмут буде основною локацією, де точитимуться бої. Росіяни просунулись, зайняли певну територію, але це не надає їм можливості зробити якийсь стрімкий ривок в напрямку Бахмута. Вони зараз упираються в наші лінії оборони і лишаються фактично блокованими в Соледарі. У них там становище не найкраще.

На чию користь зараз більше грають морози і що може змінити подальше потепління?

Поки що мороз працює саме на користь ЗСУ, бо вони краще підготувалися до зимового періоду. І на деяких локаціях, де нам треба проводити контрнаступальні дії, було б краще, аби довше трималася морозна погода та підмерзання ґрунтів.

Але ж наступальні дії може вести і протилежна сторона. І є думки, що підмерзлий ґрунт грає на руку саме їй.

Може вести, але не має зараз для цього потенціалу. І це стосується не тільки «Вагнера», а й російських «регулярів». Вони мають достатньо піхотної складової, але артилерія, технічне забезпечення снарядами – все це у них відсутнє. У них, як я вже зауважував, проблеми і з логістикою, і з виробництвом. Якщо розглядати основні плацдарми, де йдуть бойові дії, то артилерією був забезпечений саме Бахмутський напрямок. А в Запорізькій області, лівоборежній Херсонщині, Луганщині у окупантів з цим ситуація гірша. Тому реалізовувати якісь масштабні наступальні операції вони не можуть, максимум – їх імітувати. Якщо ж підуть з такими ресурсами в наступ, то фактично їх нівелюють.

Хоча на Запорізькому напрямку росіяни зараз нарощують потенціал, бо налякані контрнаступом з нашого боку. Але поки ЗСУ займається саме формуванням умов для цієї контрнаступальної операції.

Чи можемо ми надалі уникати зручної для росіян тактики прямих зіткнень, де вони можуть мати перевагу просто через більшу кількість, що ми побачили під час штурму Соледара?

Ми можемо нівелювати цю перевагу достатньою кількістю артилерії. Вона б поламала цю тактику «закидання тілами».

Міністр оборони Олексій Резніков заявив, що весна – найкращий час для просування для фронті, чим можуть скористатися всі сторони. Який ваш прогноз на найближчі місяці?

Мені здається, що в зимовий період ЗСУ розпочнуть контрнаступальні дії, а навесні вони продовжаться. У нас є можливість вже в січні-лютому розпочати просування на певних напрямках.

Павло Вуєць, «Главком»