З ким ти, Сербіє? Інтерв’ю з експослом в Росії Єліцею Кур'як

Допомагаючи Україні, Захід не забуває й про інші потенційно кризові регіони. Одним із таких традиційно є Балкани, де вже тривалий час існує низка проблем, що становлять загрозу не лише безпеці регіону, а й усієї Європи. Насамперед мова йде про т.зв. косовське питання. Для його вирішення, Заходом, зокрема Францією та Німеччиною, наприкінці минулого року було розроблено та передано Белграду та Приштині пропозицію, яка має стати рамковим документом для подальшої нормалізації їхніх відносин.

Також стабільність ситуації на Балканах багато в чому залежить від передбачуваності найбільшої держави у регіоні – Сербії. Ця передбачуваність, серед іншого, означає, що вона перестане лавірувати між Заходом і Сходом і буде не лише на словах, а й на ділі реалізовуватиме проголошений нею курс на членство в Євросоюзі. Однією з умов для майбутніх його членів є узгодження їхньої зовнішньої політики із зовнішньою політикою Євросоюзу, що в сьогоднішніх умовах означає приєднання до його санкцій проти Росії.

Експосол Сербії в Росії Єліца Кур’як

Про те, наскільки Белград наразі є готовим до нормалізації відносин із Косово та введення санкцій проти держави-агресора, «Главком» поспілкувався із сербським дипломатом, колишнім послом Сербії в Росії Єліцею Кур'як.

Почнімо з самої франко-німецької пропозиції. Як її сприймають у Сербії?

Я сказала б, що без особливого ентузіазму. Але при цьому всі розуміють, що відвернутися від неї не вийде. Виступаючи перед парламентом, президент Александер Вучич намагався показати цю пропозицію з різних сторін – пояснити і негативну її сторону, і позитивну. При цьому акцент, звичайно, робився на негативній: що він, мовляв, такого не очікував, що ця пропозиція не зовсім хороша для Сербії, що Європа його шантажує і т.д.

Що ж до суті самої пропозиції, то Вучич намагався показати, що всі її пункти, крім одного, в принципі, є для Сербії прийнятними. Єдиним пунктом, який на  сьогодні є неприйнятним – це той, де йдеться, що Сербія не повинна перешкоджати вступу Косово до міжнародних організацій. І насамперед – до ООН.

Також Вучич дав зрозуміти, що якщо Сербія не погодиться на франко-німецьку пропозицію, це матиме для країни негативні як політичні, так і економічні наслідки. При цьому він наголошував, що вона не є остаточним документом, який фіксує відносини Сербії та Косово, і що в процесі його обговорення можна буде дискутувати про ті пункти, які не влаштовують Белград.

«ЄС та США мають достатньо можливостей, щоб зробити перебування Вучича при владі некомфортним»

Що особисто отримує Вучич від ухвалення франко-німецької пропозиції?

Для Вучича її ухвалення – можливість подальшого спокійного перебування при владі. Тобто, без тиску Заходу на його режим та на нього особисто. І повірте, це дуже хороший стимул, тому що і ЄС, і США мають достатньо можливостей, щоб зробити його перебування при владі, м'яко кажучи, некомфортним.

Також для нього важливо, щоб саме він був тією людиною, яка вирішуватиме «косовське питання».

На мій погляд, єдине, що його зараз турбує – як «продати» це всім своїм виборцям, які здебільшого ставляться дуже негативно до будь-яких поступок Косово. З огляду на це, він обрав наступну стратегію комунікації зі своїм електоратом в цьому питанні: «Я не здаю Косово, я робитиму все, щоб відстояти інтереси Сербії, але Європа тисне на мене і не залишає іншого вибору, окрім того, як піти на деякі поступки. Але, все одно, визнавати Косово я не буду». І знову ж таки, він постійно каже, що ухвалення пропозиції – це ще не кінець, що фактична його реалізація займе певний час і якщо Сербія підпише його до кінця цього року, то ще буде період переговорів, поправок тощо.

Тобто до кінця цього року пропозиція може бути підписана?

Мені здається, що Захід не чекатиме стільки. Я думаю, що Сербія повинна до літа підписати цю пропозицію та офіційно заявити, що вона її приймає. Захід до літа тиснутиме на Вучича з тим, щоб восени вже почати серйозно розмовляти про імплементацію пропозиції.

Тому, думаю, дедлайн для її підписання – початок другої половини цього року. Її підписання означатиме, що Сербія погоджується на те, що вона представляє рамковий документ, за допомогою якого можна буде починати розмовляти та домовлятися про остаточну угоду щодо нормалізації відносин між Сербією та Косово. При цьому я сумніваюся, що Захід погодиться з тим, щоб дозволити Сербії перешкоджати вступу Косово до міжнародних організацій. Цей пункт є дуже важливим для Європи і вона наполягатиме на тому, щоб Сербія дала «зелене світло».

Із вигодами для сербської влади від ухвалення франко-німецької пропозиції – більш-менш зрозуміло. А що отримує від цього Сербія?

Звісно, насамперед це будуть економічні вигоди. Наприклад, Сербія може бути підключена до додаткових економічних фондів, які допоможуть виправити ситуацію в тих сферах, де сьогодні є серйозні проблеми – охорона здоров'я, освіта, екологія. Також для нас може бути покращено безвізовий режим. На сьогодні ми можемо перебувати на території Євросоюзу не більше трьох місяців. Думаю, що період безвізового перебування міг би збільшити до пів року. Ухвалення пропозиції матиме певні вигоди і з політичної точки зору, адже на кілька відсотків повернеться довіра до ЄС.

А може ухвалення пропозиції посприяти євроінтеграції Сербії?

Думаю, точно будуть відкриті нові переговорні глави. Однак саме членство в ЄС ближче від цього не стане. Шлях євроінтеграції має свої чіткі часові рамки, правила та зупинки. До сьогодні Сербія нічим не показала, що вона дотримується цих правил і є гідною бути прийнятою в ЄС не лише у прискореному режимі, або іншим шляхом, а й у звичайному режимі. Наша влада постійно каже, що наша орієнтація – це членство у Євросоюзі, але при цьому дуже мало робить для того, щоб підкріпити свої слова реальними діями.

«Вучич активно грає на страху європейців»

Ну а що необхідно для того, щоб Сербія гарантовано стала членом Євросоюзу?

Для початку необхідно відновити нормальну роботу державних інституцій: законодавчої, виконавчої, судової. Формально вони всі у нас існують, але насправді працює тільки одна –  президент. Всі інші одержують від нього вказівки та слухняно їх виконують. Зміна такої ситуації сприятиме вирішенню тих проблем, на які наша влада постійно вказує ЄС: верховенство закону, боротьба з корупцією, свобода ЗМІ тощо.

Також існує потреба у люстрації наших держслужбовців – з часів Мілошевича і до сьогодні.

Ще один важливий момент – необхідність серйозної «денаціоналізації» Сербії. Починаючи з 1991 року Сербія – це країна з дуже хворим суспільством. Ми живемо з переконанням, що ми найбільші та найсильніші на Балканах, найкращі, і що, починаючи з 90-х років, до нас ставляться дуже несправедливо. Тобто ми живемо у власних міфах, які були створені давно і є невід'ємною частиною нашого світогляду сьогодні. Суспільство перебуває ніби в тумані, який до того ж майстерно підтримується владою, яка отримує від цього вигоди. Тому, перш ніж інтегруватися до Європи, нам необхідно «денаціоналізувати», оздоровити наше суспільство. Це досить болісний процес і потребує багато часу. Тому, якщо завтра раптом хтось або в Сербії, або в Європі захоче, щоб ми не на словах, а на ділі інтегрувалися до Євросоюзу, їм доведеться дуже серйозно і довго лікувати сербське суспільство.

Схоже, Захід зробив президенту Вучичу пропозиції, від яких неможливо відмовитись

Заміна Вучича на якогось більш демократичного лідера змогла б вплинути на процес євроінтеграції?

Я більш ніж впевнена, що ні. Насамперед тому, що ми не маємо такого іншого лідера, який міг би скласти конкуренцію чинному президенту. У нас майже відсутня опозиція. Її націоналістична частина насправді є прихильником чинної влади. Так звана проєвропейська – роздроблена, рідко говорить про проєвропейську орієнтацію, не має жодного плану розвитку країни, її відносин із зовнішнім світом, не працює з вулицею, ЗМІ тощо. Ті одиниці – інтелектуали, які є частиною опозиції та мають чітке бачення проєвропейського розвитку країни – вони у меншості та не можуть якось вплинути на ситуацію. У мене є друзі в опозиції і серед них є люди, які хотіли б щось зробити, але їм потрібна підтримка суспільства, а воно переважно інертне. Його влаштовує та ситуація, яка є сьогодні. Вони отримують від влади якісь подачки у вигляді невеликого підняття зарплат, пенсій – і їм цього достатньо. Навіщо щось міняти?

Похмура така картина…

І найстрашніше те, що така ситуація всім вигідна – і всередині країни, і ззовні. Тільки б на Балканах не було нової війни. Вучич це вже давно зрозумів і зараз активно грає на страху європейців і вселяє їм, що тільки він, як і Мілошевич за часів підписання Дейтона, є фактором стабільності в регіоні. Це зовсім не означає, що Вучич всім подобається на Заході і з ним мають справу тому, що він такий хороший. Ні. Для Заходу він просто найкраще з того, що є в Сербії на даний момент.

Чи може Росія якось перешкоджати ухваленню франко-німецької пропозиції?

Звичайно, вона намагатиметься це робити. Ось, наприклад, нещодавно, вийшло інтерв'ю з послом Росії в Сербії Боцан-Харченком, в якому він сказав, що питання Косово вирішуватиметься «в іншій геополітичній обстановці». Тобто він мав на увазі, що після закінчення війни з Росією, в якій вона переможе. Також він заявив, що Росія знає, що Вучич не дозволить щоб Косово вступило в ООН. Плюс до цього він кілька разів наголосив, що і Китай і Росія в Раді Безпеки ООН ветуватимуть прийняття Косово до організації, навіть якщо за це проголосує Генеральна Асамблея.

Давайте тепер поговоримо про санкції проти Росії. Якою є ймовірність того, що Сербія приєднається до них?

Я думаю, що санкції таки будуть введені. Питання лише – коли? Сьогодні Вучичу прямо кажуть: Ти хочеш бути в Євросоюзі? Ти кажеш, що це шлях Сербії? – Тоді закінчуй ці ігри та вводь санкції». Водночас, мені здається, що Європа не сильно тисне на Вучича, щоб він швидко і в повному обсязі їх вводив. З одного боку, вона наполягає на тому, що Сербія, якщо вона хоче стати членом Євросоюзу, має приєднатись до санкцій, але з іншого – дає можливість зробити це поступово і не жорстко. Також, знаючи Вучича, я думаю, що він намагатиметься за це в європейців щось виторгувати. Наприклад, щось, що стосується європейської пропозиції щодо Косово. Крім того, так само, як і в питанні з франко-німецькою пропозицією, йому треба буде вирішити, як він подаватиме введення санкцій сербському суспільству, яке зараз багато в чому нагадує спортивних вболівальників: одні завзято вболівають «за», інші – «проти». І так, щоб не образити своїх вболівальників, які вимагають від нього твердої антизахідної позиції, він повинен буде вводити санкції повільно, частинами і при цьому обов'язково говорити, що його змусили, що він опирався як міг, але йому не залишили вибору, що він зміг добитись для Сербії поступки у тому й іншому питанні тощо.

Якщо Сербія таки запровадить санкції проти Росії, у Москві навряд чи зрадіють цьому. Чи побоюєтеся ви дій Росії у відповідь, зокрема того, що вона у відплату спробує дестабілізувати вашу країну?

Реакція з боку Москви однозначно буде, але думаю, що на радикальні заходи там не підуть. З однієї простої причини: Сербія – це головний її актив на Балканах і було б нерозумно з її боку вдаватися до дій, які сприяли б втраті цього активу. Але реакція буде. Традиційно дуже галаслива, із шантажем, погрозами, нападками пропаганди. Можуть бути проросійські вуличні протести, виступи церковних лідерів, церковні процесії. Але всі вони, загалом, проходитимуть під контролем влади. Вучич допустить мітинги, протести, щоб дати можливість незадоволеним випустити пар, але поліція та спецслужби триматимуть їх на контролі і не даватимуть змоги перерости в щось більше, що могло б дестабілізувати ситуацію в країні.

Також, якщо Вучич зважиться на введення санкцій, він повинен буде попередити Захід (НАТО, ЄС) про можливі наслідки такого кроку та попросити його підтримки у запобіганні дестабілізації на кордоні з Косово або в тих муніципалітетах, де більшість становлять серби. До речі, у нас мало про це пишуть, але я знаю, що у співпраці з КФОР уже неодноразово вдавалося запобігати різним провокаціям на кордоні з Косово, в яких було відзначено чіткий російський слід.

Тобто, чорногорський сценарій (спроба перевороту в Чорногорії у 2016 році) малоймовірний у Сербії?

Думаю що так. Росія добре розуміє, що Сербія – це не Чорногорія і що дестабілізувати її радикальними способами – собі гірше робити. Через Сербію Росія отримує ту позицію на Балканах, яку має на сьогодні. Утративши Сербію, вона фактично втратить Балкани.

Ігор Федик, для «Главкома»