Сербія проти Косова: на чиєму боці Україна? Інтерв’ю з послом Володимиром Толкачем

Між Сербією і частково визнаним Косово у грудні спалахнув черговий конфлікт. Цього разу переполох пов’язаний із бажанням косовських сербів створити асоціацію сербських муніципалітетів у північній частині власне Косова. Загострення у відносинах Белграда та Приштини не залишилося без уваги світової спільноти. Адже ніхто не хоче початку нового військового конфлікту у Європі.

Своїми думками про все, що відбувається вже вкотре поміж косоварами і сербами з «Главкомом» поділився посол України в Сербії Володимир Толкач. Погляд дипломата на ситуацію дуже контрастує з настроями та оцінками активної частини українців, які слідкують за подіями на Балканах.

Посол України в Сербії Володимир Толкач разом з президентом Александаром Вучичем

Фото: пресслужба сербського президента

«Україна не визнає Косово незалежною державою»

Чи не вважаєте ви бажання Белграда створити асоціацію сербських муніципалітетів спробою забезпечити собі плацдарм для подальшого наступу на Приштину? Себто спробою утворити «ЛДНР» сербського розливу.

Не думаю, що треба розглядати створення будь-яких сербських анклавів, як наступ. Це всього лише один з пунктів Брюссельської угоди.

Авжеж, можна також вважати, що сербські угруповання можна використати ще якимось шляхом. Але на сьогоднішній день питання забезпечення прав сербів є одним із переліку щодо розвитку демократії. І якщо таке питання зафіксували у домовленостях, то воно має бути реалізоване тим чи іншим чином. Тому говорити про створення «ЛНР/ДНР» немає сенсу. Адже державність Косова є дуже суперечливим питанням з точки зору міжнародного права.

Україна не визнає Косово незалежною державою. І вам про це має бути відомо. Саме тому українська позиція полягає в тому, щоб виступати за територіальну цілісність Сербії. Ми мусимо поважати ці принципи міжнародного права.

Отож створення сербських анклавів є частиною виконання мирного плану, відомого як Брюссельські угоди.

Якщо ми вже згадали про російський контекст, то гріх буде не поставити наступне питання. Як у Белграді відреагували на пропозицію заступника голови комітету Держдуми РФ з міжнародних справ Олексія Чепи провести у Сербії референдум для входження останньої до… складу Росії?

Думаю, що ця пропозиція не розглядається серйозно на бодай якомусь рівні. Особисто я не чув про якісь реакції. Ви знаєте, якщо серйозно розглядати всі заяви, що їх роблять російські депутати, то виявиться, що більшість з них не варті серйозного аналізу.

Сербія вже продемонструвала своє ставлення до російських так званих референдумів, коли не визнала анексії новоокупованих українських територій. А відтак, будь-які подібні інсинуації не можуть розглядатися серйозно у міжнародному співтоваристві.

«Політика балансування глибоко вкорінена у сербську історію»

А що ви скажете про намагання президента Вучича скоротити залежність від російського газу? Це чергова партія традиційної для офіційного Белграда гри на два фронти чи щось більше?

Давайте зупинимось на тому, що політика балансування глибоко вкорінена у сербську історію. До неї почали активно вдаватися ще з початку минулого століття. Сербія завжди пробує балансувати.

Але повернемося до сьогодення. Нині всі розуміють, що Сербія, як і Україна, проголосила своєю метою інтеграцію в ЄС. Сильна залежність сербської сторони від російських енергоносіїв зумовлена потужною присутністю «Газпрому» в країні.

Компанія під назвою NIS (Нафтова індустрія Сербії – «Главком») за фактом належить росіянам. Абсолютна більшість акцій – у руках «Газпрому» і його дочірніх підприємств на сербській території.

Таким чином, на сьогоднішній день, залежність сербів від російського газу величезна. Водночас, якщо ви помітили, протягом останнього часу в Сербії відбулися слухання з питань енергетики, організовані норвезькими представниками. Пройшов офіційний візит президента Азербайджану Ільхама Алієва до Сербії. Також, наскільки мені відомо, існує домовленість про приїзд Александра Вучича до Азербайджану.

Окрім того, на порядку денному стоїть питання створення конекторів у Болгарії, побудови за участю сербів LNG-терміналу у Греції. Назагал, Сербія, як і будь яка держава, дбає про те, щоб мати можливості альтернативного надходження енергоносіїв. Щоб не користуватися винятково російськими нафтою та газом.

Доречно буде сказати, що нафта російського походження не займає домінуючої позиції в сербській енергетичній галузі. Її частка складає всього 20-30% від загального обсягу всіх нафтопродуктів, котрі імпортує сербська сторона.

Нещодавно сербський керманич Александар Вучич заявив, що Сербія не допомагатиме Росії обходити євроопейський санкційний режим. Ці його слова можна трактувати, як черговий прояв політики балансування, чи це щось інше?

Гадаю, Вучич прекрасно розуміє, під яким тиском з боку Брюсселя перебуває за нинішніх умов. Сербія є другою країною Європи, яка не приєдналася до санкцій проти Росії. Вона продовжує підтримувати авіасполучення з російськими містами. І тим не менш, сербське керівництво так чи інакше думає і про сценарій, за якого можливі обходи санкцій через країну призведуть до накладання певних обмежень і на саму Сербію.

Тут вже вдруге згадуємо про політику сербського балансування. Відповідно, у майбутньому різких рухів у бік порушення європейського санкційного режиму Белград не робитиме.

Пане Володимире, як ви оцінюєте ініціативу Нідерландів заморозити вступ Сербії до ЄС за її поведінку відносно Косова? 

Нідерланди, як і інші держави Єврсоюзу, розглядають Сербію, як майбутнього члена євроспільноти. Однією з вимог у статусі кандидата на членство у блоці є дотримання загальних пріоритетів у зовнішній політиці. Через те, що Сербія дозволяє собі не дотримуватися цих загальноприйнятих норм, при цьому, за словами керівництва, виходить із власних національних інтересів, вона одразу ж наражається на певне нерозуміння й тиск з боку Європейського Союзу. Існує певне бажання вплинути на Сербію, як на кандидата в члени, щоб вона дотримувалася взятих на себе зобов’язань.

Одним із інструментів упливу в цьому випадку можуть бути навіть санкції. З іншого ж боку, ми можемо бачити й прогрес, якого досягнув Белград на своєму євроінтеграційному шляху. На думку спадає проблема боротьби з незаконною міграцією, яку серби зараз активно долають, тим самим виконуючи одну з вимог на шляху до вступу у ЄС.

До того ж, нещодавно відбулися декілька тристоронніх зустрічей у форматі Австрія-Сербія-Угорщина. У рамках цих самітів обговорювали питання, що стосуються протидії незаконній міграції.

Що, на вашу думку, означає призначення ексглави МВС Александара Вуліна на посаду глави сербської розвідки? Він відомий своєю палкою прихильністю до Росії.

Особисто я вважаю це негативним кроком з боку вищого керівництва Сербії. Разом з тим, не мені оцінювати призначення тих чи інших людей на керівні посади у Белграді. Мені не може подобатися те, що Вулін очолив основну безпекову структуру наших сербських партнерів. Оскільки ця людина сповідує радикальні проросійські погляди.

З точки зору сербської влади, призначення на таку важливу посаду Вуліна – це певний знак лояльності Росії. І вже вкотре ми згадуємо про сербське мистецтво геополітичного балансування.

Одночасно зі звільненням колишнього тепер глави МВС Вуліна  з сербського уряду прибрали і прибічницю європейського курсу в особі теж уже колишньої віце-прем’єрки Зорани Михайлович. У кабміні вона займала посаду очільниці міністерства енергетики і гірничо видобувної промисловості. Першого, як ми вже згадували, відправили керувати сербською розвідкою. А от щодо Зорани Михайлович жодної інформації про її нову посаду поки немає.

«Косово нас усіляко підтримує. Тоді, як Сербія…»

Одразу ж навздогін питання стосовно російсько-сербських відносин. Чи може скористатися Кремль тертям між Косово і Сербією, щоб спробувати розпалити ще одну війну на євроконтиненті і відволікти на якийсь час увагу від України?

Нова війна на європейських теренах безумовно відповідає інтересам Путіна, який так чи інакше, хоче зруйнувати європейську єдність. Одначе, давайте дивитися правді у вічі. Значною мірою нагнітання напруги в темі сербсько-косовських непорозумінь відбувається в інформаційному полі.

І одним з найпотужніших ретрансляторів цих хвилювань в інфопросторі є українська інтернет-спільнота. Якщо подивитеся, то самі зможете в тому переконатися. Українці зараз особливо болісно сприймають питання війни та миру. Саме через це будь-які спекуляції щодо конфлікту в Косово викликають збурення всієї української фейсбук-спільноти. Ми бачили це й у серпні (якраз тоді, коли Белград і Приштина не порозумілися через відмову косоварів дозволяти використання сербських автомобільних номерів – «Главком»).

Що б ви порадили народному депутату від партії ЄС Олексію Гончаренку у відповідь на його пропозицію визнати Косово?

Я б порадив йому взяти Конституцію до рук і почитати, хто формує засади зовнішньої політики в Україні та хто їх реалізує. У часи військових дій будь-які кроки на міжнародній арені мають бути як ніколи обережними і виваженими.

Заяви про визнання незалежності Косова при тому, що ми послідовно виступаємо за забезпечення функціонування основоположних принципів міжнародного права – це ситуативні заяви. Водночас ми всі розуміємо, що Косово нас усіляко підтримує. Тоді, як Сербія займає, м’яко кажучи, дуже пластичну позицію стосовно Росії.

Богдан Боднарук, для «Главкома»