«Мене влаштовує маленька мононаціональна російська держава»

Про Російський добровольчий корпус (РДК), що складається з етнічних росіян – емігрантів з РФ і воює на боці України, на широкий загал стало відомо восени 2022 року, коли троє його представників провели у Києві пресконференцію і розповіли, ким вони є і що мають на меті.

Вже цього року, на початку березня, цей підрозділ вчергове прославився тим, що влаштував диверсію у Брянській області. Інцидент, який отримав навіть власну сторінку у «Вікіпедії» під назвою «Брянські заворушення» досі оповитий таємницями.

Нагадаємо, тоді група озброєних чоловіків опинилася на території у селищах Сушани і Любечани Брянської області. Російські пропагандисти заявляли про захоплення заручників, розстріляний автобус з дітьми і звинувачували у теракті українські спецслужби. В Україні це назвали російською провокацією.

«Ворог може вдаватися до провокацій та намагатися дискредитувати ЗСУ! Споживайте інформацію відповідально!», – йшлося у заяві оперативного командування «Північ»

Тим часом, відповідальність за десант на територію ворожої держави на себе взяв Російський добровольчий корпус. Бійці виклали відео, на якому заявили, що «звільнили Брянську область».

Через місяць після цих загадкових подій начальник штабу Російського добровольчого корпусу на псевдо Фортуна в інтерв’ю «Главкому» розповів подробиці резонансної операції на Брянщині. Також він пояснив, чому РДК побив горщики із російським опозиціонером, колишнім депутатом Держдуми Іллею Пономарьовим, і сказав, чи готовий корпус після перемоги України воювати за звільнення Білорусі.

«Вочевидь для когось «нагорі» наша операція у Брянській області була несподіванкою»

Як утворився Російський добровольчий корпус? І як до нього поставилися в українській армії?

До 24 лютого минулого року в Україні мешкала певна кількість росіян, які були між собою прямо або опосередковано знайомі. Особливо ті, що тусувалися у правому, «довколаазовському» середовищі. Коли почалася повномасштабна війна, частина цих росіян перебувала у лавах «Азова», частина – у Правому Секторі. А хтось ніде не воював. Після 24 лютого 2022 року, а особливо – після звільнення Київщини, ці хлопці з Росії почали збиратися разом.

У нашого командира Дениса Нікітіна (позивний White Rex) була невеличка компанія, з якою він їздив на бойові виправи. Поступово до них почали приєднуватися інші хлопці. Зрештою народу набралося на бойовий підрозділ, який міг виконувати різні завдання.

На початку минулого літа ми поїхали, так би мовити, у гості до 98-го окремого батальйону ТРО «Азов-Дніпро», взяли у них ділянку фронту і пішло-поїхало. Спочатку до нас в українській армії поставилися скептично, мовляв якого милого тут у нас русаки з автоматами бігають? Згодом, коли ми вже нормально повоювали і показали себе, попрацювали разом із підрозділами української армії, ці питання зникли.

Як саме ви означені зараз і оформлені? Кому підпорядковуєтесь?

Ми не можемо говорити точно, як ми оформлені. Можу тільки сказати, що ми офіційно підпорядковуємося Міністерству оборони України

На яких ділянках фронту ви воювали в Україні? 

На Київщині – у Бучі, Ірпені, Мощуні. Потім –  Миколаїв, після цього –  Запорізько-Донецький напрямок (місяцями там сиділи на нулі), Харківщина і Херсонщина. Там воювали, як піхота. Іноді бувало, що виїжджали, як піхота підтримки, щоб комусь із українських підрозділів допомогти вирішити локальні завдання.

Після цього, вже десь з кінця 2022 року, ми почали виконувати більш специфічні, диверсійні завдання – Зміїний, Каховка, Бахмут, а щодо деяких я навіть топоніми поки називати не можу.

Розкажіть про свою гучну «брянську операцію»

Ми й не думали, що такий резонанс буде. Насправді схожих історій відбувається багато, але у менших масштабах. У деталі вдаватися не буду, бо не можу їх розголошувати.

Вилазка у Брянську область для нас була унікальною за масштабом, ми вперше залучили таку кількість людей

Яку кількість?

Про це я теж не можу говорити

Це була ваша ініціатива чи завдання від української розвідки?

Наша. Ми дуже давно хотіли це зробити. Це давно планувалося.

А з якою метою? І чому саме Брянська область?

Метою було показати росіянам, що з путінським режимом можна боротися. Це була суто пропагандистська акція. Чому саме Брянська область? Так склалася військова ситуація.

Під час вилазки сталася перестрілка між нами і російськими військовими. Із західного боку на нас сунули два БТРи і відкрили по нас вогонь. У відповідь ми чотири рази вистрілили з гранатомета. Після цього відійшли на українську територію.

Ви підпорядковуєтеся Міноборони України, а значить не можете діяти самовільно. Чому ж тоді українська сторона називає брянську операцію російською провокацією?

Мені складно це коментувати. Ми цю акцію спланували, українські прикордонники були у курсі справ. Але вочевидь «нагорі» вона для когось стала несподіванкою.

«Пів року тому ніхто не міг уявити, що ми зайдемо у Росію. Побачимо, що буде ще за пів року»

Хтось із Росії вам допомагає? Чи тільки українці?

Нас підтримують коштами люди з усього світу. Оскільки ми – добровольчий підрозділ, ми існуємо завдяки пожертвам і волонтерам. З Росії нам гроші теж надсилають, допомагають і російські емігранти, які встигли вивезти свій бізнес.

Родичі бійців Російського добровольчого корпусу, які залишилися у Росії, знають чим ви займаєтеся?

Родичі, які виїхали з Росії, здебільшого знають і ставляться до цього позитивно. Родичі, які у Росії залишаються, зазвичай не знають, бо з ними втрачено зв’язок. З ними або не спілкуються, або підтримують якесь формальне спілкування.

Були історії, що до родичів, які залишилися у Росії, приходила ФСБ і питала, мовляв, а ви знаєте, що ваш син стріляв у хлопчика Федю? Вилучали у матерів телефони, шукали листування – щось, за що можна було би зачепитися.

Ви казали, що як підрозділ Російський добровольчий корпус остаточно сформувався до осені 2022 року. Скільки вас було спочатку і скільки зараз?

Спочатку нас було кілька десятків осіб. Зараз сотні і заявок на вступ стільки, що не встигаємо обробляти. Всіх же треба перевірити, зрозуміти, чи є сенс із ними мати справу. Сюди зараховуємо як охочих долучитися до корпусу безпосередньо, так і тих, хто хоче діяти на території Росії, потенційні партизани, скажімо так.

Тобто це такі собі сплячі агенти, які чекають на завдання?

Є певна кількість людей, готових щось робити – підпалювати військкомати наприклад. Є ті, хто вже палив військкомати у Росії, підпалював будівлі ФСБ, підривавав залізничні колії і зараз приєднався до нас.

Це все як снігова куля. Рік тому ніхто й уявити не міг, що в Україні можна буде створити Російський добровольчий корпус. Пів року тому ніхто не міг уявити, що ми зайдемо на російську територію. Побачимо, що буде ще за пів року.

А на Москву хотіли би піти? Ви взагалі вірите у цей сценарій?

За робочим генштабівським сценарієм Україна виходить на кордони 1991 року, починаються усілякі суди, репарації, трибунали, створюється демілітаризована зона на російських землях. Ми себе у цьому сценарії бачимо за межами цієї демілітарізованої зони Росії, ми працюватимемо там.

Всі хочуть зайти у Москву, взяти Путіна за ноги, витягти із Кремля і розстріляти на Красній площі. Але ж зрозуміло, що цього не буде.

Представник полку ім. Кастуся Калиновського (добровольчий білоруський підрозділ у складі ЗСУ – «Главком») заявляв, що після перемоги України збирається наводити лад у Білорусі. Ви з ними підете?

Так, звичайно. Білоруси – наші добрі друзі і брати по зброї. Гадаю, що і вони би з нами наводити лад у Росії пішли, якби ми їх покликали

А як це, коли росіянин вбиває росіянина, з психологічної точки зору? От ви ж воюєте разом з нами проти російської армії і вам доводиться вбивати співвітчизників.

Ніякої різниці немає, хто проти мене, якщо це ворог.

Російські ліберали, яких в Україні прозвали «хорошими росіянами», кажуть, що російські солдати – жертви, їх мобілізували і змушують воювати…

Всі вони мали вибір. Вони могли не йти до армії, не брати повістки, втекти, заховатися. Сісти у тюрму зрештою. Цей вибір складний та неприємний, але він є.

Вони ж обрали піти на війну. Ну що ж, тоді «бажаю здоров’я»…

«Пономарьов схиляв нас відмовитися від РДК»

Що у вас за історія з колишнім депутатом Державної Думи Іллею Пономарьовим, чому ви посварилися?

Минулої весни чи на початку літа він на нас вийшов.

«Хлопці, – казав він – Як справи? Воюєте? Ну красавчики!». Такого типу спілкування, що ні до чого не зобов’язує. Ні він нам нічого тоді не пропонував, ні ми йому. Просто тими днями у нього вже була створена структура. Оцей легіон «Свобода Росії». Я так розумію, що він хотів нас так акуратно, потихеньку закликати до себе. Він же розуміє, що ми – люди справи, а не тільки інтерв’ю роздаємо.

Ми спілкувалися, потім у якийсь момент він став тиснути і схиляти нас до відмови від самобутності у форматі РДК. Мовляв, навіщо вам окремий підрозділ, у вас нічого не вийде, гайда краще до мене, бо у мене і готовий легіон є. Ми відмовилися, бо у нас хлопці правих поглядів, а він лівак.

Згодом Пономарьов нам запропонував зробити пресконференцію, під час якої ми мали заявити про існування окремо РДК, легіону «Свобода Росії» і ще якоїсь партизанської армії (йдеться про Національну республіканську армію – «Главком»). За підсумком пресконференції мав бути підписаний договір про наміри, мовляв ми – три різні структури, які мають одну мету.

І ви пристали на цю пропозицію?

Так, нам це було цікаво, бо на той момент ми були не надто відомими і нам було важливо, щоби Російський добровольчий корпус перестати плутати з легіоном «Свобода Росії».

Накидали ми текст цієї декларації, у якій йшлося про три різні формування, що йдуть різними шляхами до однієї мети, залишили у Києві своїх представників, щоби вони взяли участь у тій прес-конференції. А вночі вони нам дзвонять і кажуть, що Пономарьов виправив текст і у ньому тепер йдеться про те, що ми всі вливаємось у спільну структуру, яку він очолюватиме. Командир зв’язується і починає сваритися з Пономарьовим. 

Закінчилося тим, що ми заявили про неучасть у договорі. На пресконференцію сходили, але нічого не підписували і з Пономарьовим більше не спілкувалися.

Минуло трохи часу і цей політик почав нас у своїх інтерв’ю принижувати.  Мовляв ми якісь нацисти, бандити з автоматами і взагалі нас близько 20 осіб, тоді як у нього в Легіоні – 4 тис. Нам це не сподобалося, ми йому ще до цього казали не нападати на нас у публічній площині. Він цю домовленість першим порушив. Ну, тепер нехай чує про себе всю правду.

«Мене влаштовує Росія розміром з Калінінградську область»

Уявімо, що завтра з Путіним щось трапляється і він більше не при владі. Хто має очолити Росію?  

Немає такої людини. Розумієте, за 20 років у Росії склалася система державної влади, яка, за великим рахунком, являє собою організовану злочинну групу. Хто би не став зараз на чолі РФ, він автоматично стане керівником злочинної групи.

Тому одне зі стратегічних завдань РДК – демонтаж існуючої державної влади у Росії як інституту управління країною. Ми хочемо побудувати систему, як у США, де дійсно працює механізм стримувань і противаг. А не один тільки президент усе вирішує.

А як бути з російським суспільством, звиклим до диктатора? Як його перевиховати?

Ніяк. Це буде дуже довга і болюча історія. За 20 років людей відучили критично мислити, аналізувати факти. Більш того, за останні років 5-7 людям навіяли, що це добре – бути бидлом. У такій парадигмі виховується російська молодь. І я не знаю, як це витравити, можливо, наші внуки вже побачать якісь позитивні зміни.

Що як Російська Федерація припинить існування у своїх нинішніх кордонах?

Мене влаштує маленька мононаціональна російська держава, хоч розміром із Калінінградську область. Лише б там дотримувалися прав людини і було нормальне, здорове суспільство.

Богдан Боднарук, «Главком»