Посол Вірменії Володимир Карапетян: Позиція Єревана щодо України змінилася
«Діалог Вірменії з росіянами має тривати з урахуванням того, як вони себе повели»
Вірменія, після кількох десятиліть збройного конфлікту з Азербайджаном за Нагірний Карабах, зрештою поступилася цією територією і тепер прагне нормалізувати стосунки зі своїм сусідом. Паралельно погіршуються стосунки Єревана із Москвою, яка проігнорувала всі заклики про допомогу під час вірмено-азербайджанського конфлікту. Зраджені Москвою вірмени тепер також по-іншому оцінюють стосунки з Україною.
Про те, чого Вірменія чекає від України, чим вона готова допомагати навзаєм, як вірмени тепер ставляться до Росії і на якому етапі нормалізація стосунків з Азербайджаном «Главкому» розповів посол Вірменії в Україні Володимир Карапетян.
«Враховуючи схильність Азербайджану до силових рішень, треба бути дуже уважними»
Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян днями заявив, що хотів би налагодити стосунки з Туреччиною. З яких конкретно кроків складатиметься процес нормалізації відносин з цією державою?
Це дуже важливе питання – нормалізація відносин зі всіма сусідами. Процес діалогу з турецькою стороною відновився влітку 2022 р. У ньому бере участь заступник очільника Національних зборів Вірменії Рубен Рубінян. З турецького боку перемовником виступає посол Туреччини з особливих доручень Сердар Килич. Переговорний процес досить добре просувався вперед останнім часом. Але потім переговорний процес із нормалізації відносин сповільнився. На жаль, Туреччина не відмовилась від практики обговорювати врегулювання двосторонніх стосунків з третьою стороною.
Турецька сторона мала відкрити кордони для громадян третіх країн, які подорожують у Туреччину через вірменську територію. Ми мали зробити аналогічний крок. Крім того, попередньо ми домовилися, щоб носії дипломатичних паспортів могли вільно перетинати кордони обох держав. Ми сподіваємося, що ці всі домовленості будуть дотримані. Це буде перший крок до зміцнення довіри поміж державами.
У 1993 році Туреччина в односторонньому порядку закрила повітряний і наземний кордони з Вірменією. Повітряний кордон був відкритий у 1995 році, під тиском міжнародної спільноти. Для відкриття сухопутного кордону та встановлення дипвідносин Туреччина висуває ряд неприйнятних умов, зокрема відмову від міжнародного визнання Геноциду вірмен.
Починаючи з 1991 року, було здійснено ряд спроб для нормалізації відносин, які не дали результатів. Процес нормалізації стосунків 2008 року ініціював Серж Саргсян, який обіймав посаду президента Вірменії. 10 жовтня 2009 року глави МЗС Вірменії та Туреччини підписали у Цюріху «Протокол про встановлення дипвідносин» та «Протокол про розвиток двосторонніх відносин», які мали бути ратифіковані парламентами обох країн. Проте 22 квітня 2010 року Саргсян своїм указом зупинив процес ратифікації вірмено-турецьких протоколів, заявивши, що Туреччина «не готова продовжувати розпочатий процес».
У Брюсселі мала відбутися зустріч Пашиняна з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Що планувалося обговорити і на які результати розраховувала Вірменія?
Це була давня домовленість з ініціативи голови Європейської ради Шарля Мішеля запросити прем’єр-міністра Вірменії та президента Азербайджану на зустріч. На жаль, ця зустріч не відбулася. Офіс Шарля Мішеля заявляє, що її відкладено.
Можу тільки додати, що це не ми винні у тому, що зустріч відкладено. Ми сподівалися, що на цій зустрічі можна буде досягнути подальшого прогресу у двосторонніх контактах. Якщо будуть поважатися раніше обговорені сторонами принципи, то можна буде зафіксувати подальший значний прогрес у переговорному процесі.
Можна детальніше, що це за принципи?
Вони стосуються всіх країн, напевно. Нічого особливого. У першу чергу, це обопільне визнання кордонів, територіальної цілісності. Відповідно і Вірменія, і Азербайджан повинні чітко сказати, про які межі кордонів вони говорять.
Другий принцип – провести делімітацію кордонів на основі Алма-Атинської декларації 1991 року. Тобто, за документом, який визначає адміністративні кордони колишніх радянських республік після розпаду СРСР як кордони державні.
Третій принцип полягає у тому, що регіональні комунікації відкриваються на засадах суверенітету та юрисдикції сторін і діятимуть на засадах взаємності та рівності. Сподіваємося, що домовленості з цього питання будуть досягнуті.
Я не розумію, чому зустріч у Брюсселі не відбулася. От якби вона відбулася і були би проголошені офіційні позиції сторін щодо принципів, які я назвав уже, було би зрозуміліше, який у нас прогрес. У засобах масової інформації пройшла новина, що зустріч Пашиняна та Ільхама Алієва перенесли на середину листопада. Наш глава уряду сказав, що коли про ці загальновизнані принципи буде домовленість, це відразу ж автоматично відкриє шлях до підписання мирного договору. Ніяких значних проблем у цьому не буде.
Нині ми ведемо обговорення проєкту майбутніх мирних домовленостей. Нещодавно Азербайджан вислав нам свої пропозиції.
У тій дорожній карті, яка має привести до досягнення миру, зазначено про цивільну моніторингову місію, що має розташовуватися на кордоні Вірменії та Азербайджану. У чому полягатиме її робота?
Якщо буде підписаний договір про мир, то, можливо, ніяка місія й не знадобиться. У разі, якщо сусіди будують відносини на довірі. У той же час, хочу сказати, що зараз вже декілька місяців у Вірменії діє місія у складі 200 представників ЄС, яка з Вірменського боку проводить спостереження за активністю на вірмено-азербайджанському кордоні.
Це рішення відіграє дуже позитивну роль у зміцненні довіри між країнами, а також свідчить про інтерес, що його виявляє ЄС по відношенню до нашого регіону. Не забігатиму наперед у питанні продовження мандату європейської місії після підписання мирного договору.
Запрошення відвідати Київ Пашиняну не надходило
Після повернення Азербайджаном контролю над Нагірним Карабахом пішли новини про можливе вторгнення азербайджанських збройних сил на вірменську територію задля того, щоби пробити силовим шляхом наземний коридор до своєї автономної області Нахічевань, що відмежована від країни вірменськими землями. Пізніше у Баку відхрестилися від таких намірів. Наскільки імовірним є силовий сценарій розблокування Лачинського коридору, на вашу думку? І яким ви бачите шлях розв’язання цієї проблеми?
Дивіться, я вже сказав, що одним із дуже важливих принципів, на яких має ґрунтуватися майбутній мирний договір між країнами, є відкриття всіх шляхів сполучення, комунікацій, відштовхуючись від принципу взаємної поваги і суверенітету сторін, визнання їхньої юрисдикції. Взаємність – це дуже важливе слово у цьому контексті. З Азербайджаном ми готові говорити про те, як будуть діяти всі прикордонні та комунікаційні аспекти. І, відповідно, ми готові до відкриття усіх доріг. Чесно кажучи, мені складно уявити силове вирішення цього питання. Не чув з цього приводу жодних заяв Азербайджану. У той же час, враховуючи схильність Азербайджану вдаватися до силових рішень, треба бути дуже уважними. Сподіваюся, що слова президента Азербайджану про визнання територіальної цілісності Вірменії сказані не просто для годиться.
Іншого рецепту, окрім пошуку взаємовигідних шляхів до миру, немає. Однією з обов’язкових умов є відкриття усіх доріг, як вже було сказано. Ми покладаємо великі надії на мирне розблокування шляхів сполучення.
Бачимо, що саме переплетіння всіх доріг, комунікацій у нашому регіоні сприятиме зміцненню миру та довіри. Сподіваємося, що Азербайджан погодиться саме з такою логікою побудови двосторонніх відносин та багатосторонніх відносин, відповідно.
«Україна також голосувала проти резолюцій Вірменії»
Вірменія кілька разів в останні роки не підтримувала резолюції ООН, де згадується Україна. Зокрема рік тому ваша країна утрималася під час винесення на голосування резолюції стосовно репарацій для України. А у 2016 році проголосувала взагалі проти резолюції відносно Криму. Чи шкодуєте ви про ті голосування зараз? Тепер Вірменія голосувала би інакше?
Хочу нагадати, що і Україна деякий час голосувала проти резолюцій, які висувала Вірменія. Кожна країна голосує згідно зі своїми національними інтересами. Це ж не завадило розвитку двосторонніх відносин. Нехай вони й не були на такому високому рівні, але все ж. З початку минулого року вірменська позиція щодо України змінилася. Те ж можна сказати про позицію України щодо Вірменії. Відтоді ми голосуємо нейтрально – обираємо варіант «утриматися».
Можу підтвердити, що таке ж ставлення було і в різних українських делегацій щодо питань, що стосувалися Вірменії в різних міжнародних інституціях.
23 лютого було голосування в ООН про негайне та безумовне виведення російських військ із України. Вірменія утрималася від висловлення позиції.
У міжнародних відносинах дуже важливо дотримуватися принципу взаємності. В усіх питаннях країни притримуються своїх національних інтересів. Впевнений, що ми з Україною будемо вести діалог з цих питань. Врешті дійдемо до розуміння позиції двох країн. Гадаю, що ніякого нерозуміння відносно нашого голосування надалі у Києві немає.
Але ви сказали, що зараз уже змінилися підходи до голосування. Можете деталізувати, що ви саме маєте на увазі? Які це такі підходи? І у чому тепер ваша позиція?
Колись ми голосували проти, а тепер вже голосуємо нейтрально. Ось саме у цьому і є зміна позиції. У нас були контакти з українською стороною. У ході зустрічей ми пояснювали свою позицію, підходи. Мушу сказати, що українська сторона проявляла розуміння зі свого боку.
То чого ви очікуєте від України? Як нам слід змінити позицію у відповідь на зміну вашої?
На дипломатичному рівні у нас постійні контакти з цього питання. Вважаю, що двосторонній діалог має тривати надалі на політичному рівні. Тільки так у керівництва наших країн буде повне розуміння позицій одна одної. А звідси і повна довіра. Україна має знати, що Вірменія – дружня країна. Ні в якому випадку з нашого боку не буде антиукраїнських кроків. Те ж саме ми маємо бачити і відчувати від вас на свою адресу.
Пане посол, зараз дуже багато міжнародних зустрічей у Нікола Пашиняна. Коли нам чекати його з візитом у Києві?
Для цього має спершу надійти запрошення від Києва. Поки що запрошення нам не надходило. Крім того, візит на такому рівні має бути підготовленим належним чином.
«У лавах ЗСУ воює 10-12 тис. вірмен»
Вірменія вперше взяла участь у черговому саміті миру на Мальті 28 жовтня. Яку роль для себе визначила ваша країна? З чим конкретно Єреван може допомогти Києву на шляху до встановлення миру?
Вже лише тим фактом, що Вірменія бере участь у такій події, ми показали своє справжнє ставлення до України. Можете сприймати цей факт як дуже потужний сигнал. Його помітили у Києві. Не оминули увагою і європейські партнери. Саме такими жестами підкреслюється наше ставлення до України. Прогнозую, що після зустрічі на Мальті наші двосторонні відносини підуть по висхідній.
Нікол Пашинян заявив про готовність зближуватися з ЄС. Це означає поступову відмову від союзницьких відносин з Росією?
Ми маємо дуже широкий спектр відносин з Євросоюзом. З 1 березня 2021 року набула чинності Угода про всеосяжне та розширене партнерство. Є активна співпраця. І контакти на найвищому рівні. Співпрацюємо також у рамках програми східного партнерства та політики сусідства.
Ми спостерігаємо довготривалий і складний процес євроінтеграції України, Грузії та Молдови. Для нас це дуже цікавий досвід. Думаю, ми будемо переймати цей досвід. Тоді будуть прийняті рішення, засновані на інтересах нашої країни. До того ж треба враховувати готовність Євросоюзу. Ви ж знаєте, що не всі члени ЄС однаково дивляться на політику розширення, Україна сама не раз мала справу з різноманітністю таких поглядів. Будемо розраховувати все і дивитися за настроями всередині Європейського Союзу.
Через бездіяльність Москви вірмени були вимушені тікати з Карабаху
До всього ваш прем'єр сказав, що не бачить сенсу у російських базах на вірменській території. Це означає, що вже скоро постане питання про їх ліквідацію? Яким чином вона має відбутися? І що будете робити, якщо росіяни по доброму не підуть?
Дуже складне питання. У мене таке розуміння, що коли Росія підписувала у 2020 році тристоронню заяву, згідно з якою вона розміщувала свої миротворчі сили у Нагірному Карабасі, цей її жест мав подвійний ефект. Першочергово політичний, авжеж. Тобто, самим своїм авторитетом країна, що взяла на себе всю миротворчу місію, мала би попередити агресію Азербайджану. Крім політичної ваги, авторитету, Росія мала гарантувати безпеку з допомогою миротворчого контингенту.
Зобов’язання Москвою не були виконані. Ані на політичному рівні, ані на військовому. Російський миротворчий контингент не зміг вберегти вірменське населення Нагірного Карабаху від агресії. Через бездіяльність Москви вірмени були вимушені тікати з Карабаху вже цього року. Народ Вірменії дуже бурхливо обговорює результати всього, що сталося.
У той же час ми не будемо робити різких кроків. Діалог на всіх рівнях з росіянами повинен тривати. Безумовно, тепер вже з урахуванням того, що ми бачили у Нагірному Карабаху. І як себе повів головний «миротворець».
Але вже зараз можна констатувати, що ви хотіли би почати процедуру виведення російських військ із Вірменії?
Для нас, як і для будь-якої країни, безпека і стабільність – це найголовніше. Виходячи з цього будемо зважувати кожен свій крок. З тим, щоб ні в якому разі не порушити дуже хитку безпекову ситуацію у нашому регіоні.
Громадяни Вірменії служать в ЗСУ? Чи ви дозволяєте їм приїздити сюди воювати проти Росії, як це роблять деякі інші країни?
Ситуація у Вірменії вимагає максимальної участі наших громадян у збройних силах. Тому мої співгромадяни більше сфокусовані на тому, щоби допомогти власній армії у такий час. Себто, хочуть залишатися у Вірменії на захисті своєї батьківщини.
Водночас, за різними даними, в лавах ЗСУ воює від 10 до 12 тис. вірмен – громадян України та інших країн. Понад 300 з них здобули нагороди за героїзм, виявлений на полі бою. Разом із Спілкою вірмен України, що сотнями своїх благодійних ініціатив допомагає державі, ці люди – найважливіший ресурс зміцнення відносин між нашими народами та країнами.
Богдан Боднарук, «Главком»
Коментарі — 0