Шлях до ЄС. Чи зможе Вірменія відірватись від Росії?

У західних ЗМІ впевнені, що Вірменія залишила Росію позаду і переорієнтується з Євразії на Європу. Виступаючи перед Європарламентом 17 жовтня, прем'єр-міністр Нікол Пашинян поскаржився на зраду Росії, коли її миротворчі сили не зупинили етнічні чистки вірмен у Карабаху та спробували спровокувати зміну режиму у Вірменії.

США та Європа, безумовно, повинні вітати переорієнтацію Вірменії з Євразії на Європу, але якщо відкинути ранні дози ейфорії, це буде складніше, ніж визнає більшість коментаторів і політиків. Вірменія має довести свою прихильність до європейської інтеграції, припинивши допомагати Росії ухилятися від західних санкцій. Грузія також брала участь в обході західних санкцій проти Росії.

Переорієнтацію Вірменії вітатимуть Азербайджан, Туреччина та опозиція у Грузії. Проте західні політики мають усвідомлювати, що переорієнтація Єревана вимагатиме величезної політичної волі з боку Пашиняна, щоб протистояти російській та іранській опозиції. Після підписання постконфліктного мирного договору Вірменія має розглядати Азербайджан та Туреччину як союзників, які не дозволять Ірану та Росії втручатися у справи Південного Кавказу.

Пашинян наголосив у Європарламенті, що «Вірменія готова бути настільки ближчою до ЄС, наскільки ЄС вважає це можливим». У відповідь голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила: «У ці важкі часи ЄС та Вірменія стоять пліч-о-пліч».

У лютому 2021 року ЄС та Вірменія підписали Угоду про всеосяжне та розширене партнерство, яке підтримує реформи, що відбуваються у Вірменії. У Європарламенті Пашинян сказав: «ЄС – ключовий партнер, який підтримує фундаментальні реформи уряду Вірменії останніми роками». Він назвав угоду «одним із стовпів нашої програми реформ».

Усі три країни Південного Кавказу – Азербайджан, Вірменія та Грузія – мають різну зовнішню політику. Азербайджан певний час входив до складу ОДКБ, але вийшов з нього в 1999 році й відтоді проводить позаблоковий статус та багатовекторну зовнішню політику, спрямовану на підтримку добрих відносин із Росією та Заходом. Грузія проводить прозахідну зовнішню політику, прагнучи членства в НАТО та ЄС. З 2012 року, після приходу до влади олігарха Бідзини Іванішвілі та перемоги «Грузинської мрії» на парламентських виборах, Грузія зменшувала значення членства в НАТО. Україна та Молдова набули статусу кандидатів на членство в ЄС минулого року. Грузія не отримала статусу кандидата в 2022 році через демократичні недоліки, такі як тюремне ув'язнення політичних опонентів, як то колишній президент Міхеіл Саакашвілі.

Досі Вірменія була повністю інтегрована до очолюваних Росією інститутів Євразії і замість підписання Угоди про асоціацію з ЄС у 2013 році приєдналася до російського Євразійського економічного союзу. Вірменія ніколи не заявляла, що хоче вступити в НАТО та ЄС, оскільки була членом очолюваних Росією альтернатив – ОДКБ та Євразійського економічного союзу.

Угода про всеосяжне та розширене партнерство з ЄС не є такою всеосяжною, як Угоди про асоціацію, підписані Україною, Молдовою та Грузією в рамках «Східного партнерства» ЄС. У 2013 році Вірменія збиралася підписати Угоду про асоціацію з ЄС, але під тиском Росії вийшла з неї і приєдналася до альтернативного прєкту Володимира Путіна – «Євразійського економічного союзу».

Вірменією керував проросійський «карабахський клан», доки Пашинян не прийшов до влади у 2018 році внаслідок народної революції. Путін завжди з підозрою ставився до кольорових революцій, вважаючи, що це не справжні народні повстання, а організовані Заходом змови проти Росії. Тому не дивно, що він завжди з підозрою ставився до Пашиняна.

Зміни пріоритетів Пашиняна стали можливими завдяки тому, що Росія загрузла у повномасштабній війні в Україні, в яку залучено понад 90% російської армії. З колишніх радянських республік лише Білорусь залишилася вірною Росії під час голосування в ООН щодо окупації Криму та війни в Україні.

Здатність Росії контролювати Євразію, яку Кремль з 1990-х розглядає як свою виняткову сферу впливу, значно скоротилася через війну в Україні. Так звані миротворці Росії, введенні після угоди про припинення вогню між Вірменією та Азербайджаном у листопаді 2020 року, стали зайвими, і їхня пасивність не влаштувала жодну зі сторін. Опір Москви геополітичній переорієнтації Вірменії буде слабшим, оскільки вона загрузла у війні в Україні й не в змозі зупинити «Брекзит» по-вірменськи.

Проте ослаблена Росія надалі перешкоджатиме шляху Вірменії до Європи. Жоден член ОДКБ і Євразійського економічного союзу не намагався провести «Брекзит». Хоча Пашинян досі критикував ОДКБ за бездіяльність, він не погрожував виходом з нього Вірменії.

Жодна країна не може бути членом більш ніж одного митного союзу. Україна, Молдова та Грузія – члени митного союзу ЄС через Угоду про поглиблену та всеосяжну вільну торгівлю, яка супроводжує їх Угоди про асоціацію. Вірменія – член митної спілки Євразійського економічного союзу, виходом з якого Пашинян ніколи не загрожував.

Ще одна перешкода на шляху європейської інтеграції Вірменії – ОДКБ. Жоден член ОДКБ ніколи не виходив із нього, і малоймовірно, що Кремль погодиться на цей крок, який розцінить як серйозну образу свого статусу великої держави.

Перебування в ОДКБ ускладнить та підірве співпрацю Вірменії з НАТО та інших двосторонніх програм із членами Альянсу. Вірменські збройні сили, в яких переважає російська підготовка та військова техніка, безумовно виграють від більшої взаємодії з силами НАТО.

Кремль також ніколи не стикався з серйозним проханням з боку своїх євразійських сусідів про закриття своїх військових баз. Російська військова база у грузинському Ахалкалаакі була закрита у 2007 році. Через рік, після вторгнення Росії до Грузії, Кремль визнав «незалежність» Південної Осетії та Абхазії, де розширив свої і так великі військові бази. У відповідь на атаки України на Крим Росія будує військово-морську базу в Абхазії. У 2012 році закрили невелику російську військову базу в Габалінському районі Азербайджану.

Росія має дві військові бази в вірменському Гюмрі та Єревані. Їхнє закриття було б непопулярним серед багатьох вірмен через географію країни, затиснуту між Туреччиною та Азербайджаном. Путін навряд чи погодиться на їхнє закриття, що розцінить як ще один ляпас статусу Росії як великої держави.

Останнім ускладненням, хоч, можливо, і менш спірним, стане те, що Вірменія візьме під контроль свої кордони, які з 1992 року охороняються російськими прикордонниками. У 2003 році Федеральну прикордонну службу Росії повернули під контроль ФСБ у рамках путінської ресовєтизації російського суспільства. У СРСР прикордонники були у віданні КДБ.

Після підписання мирного договору з Азербайджаном та договору про кордон із Туреччиною впевненість Пашиняна щодо відсічі Росії може зрости настільки, що він може вимагати замінити російських прикордонників на кордонах країни на вірменських. Але цей крок вимагатиме навчання та збільшення чисельності вірменських прикордонників.

Переведення Пашиняном Вірменії з Євразії до Європи мають вітати в США та Європі, хоча це лише початок довгого шляху незвіданими водами. Першим кроком має стати припинення допомоги Вірменією Росії обминати західні санкції. Після підписання мирного договору другим кроком має стати співпраця з Грузією, Азербайджаном та Туреччиною щодо блокування російського та іранського втручання у справи Південного Кавказу.