Цього року в Білорусі мають відбутися президентські вибори. Фаворитом Москви буде не Лукашенко?
Схоже, що путінська Росія втрачає найближчого союзника – Білорусь. Нахраписта політика Кремля відверто дратує незмінного білоруського президента Олександра Лукашенка, який раптом убрався в тогу махрового націоналіста.
«Моментом істини» назвав він свою зустріч із російським колегою Володимиром Путіним у Сочі на початку лютого. У цьому курортному місті, де розташована резиденція російського лідера, сторони мали обговорити подальшу інтеграцію у союзну державу, а фактично – входження Білорусі до складу РФ. Мова зайшла про створення наднаціональних органів та єдиної валюти, якою має стати аж ніяк не білоруський «зайчик». І хоча в Кремлі заперечують, що пропонували Лукашенкові створити нову супердержаву, саме до того все б ішло, якби Батька не вперся. «У керівництві Росії натякають на приєднання Білорусі в обмін на єдині ціни на енергоносії... Це не інтеграція. Це інкорпорація. На це я ніколи не піду», – прямим текстом заявив Лукашенко.
Поганий Батька
Войовничу риторику білоруси підкріплюють символічними жестами: наприклад, Мінськ має намір змінити герб держави. Пропонується, аби на зображенні земної кулі, яке є на гербі, більшу частину займала не євразійська частина материка з клаптиком Росії, а саме європейська.
Також Лукашенко вдався до крайнього заходу: пригрозив викачувати російську нафту з транзитної труби, якщо Москва не відновить постачання нафти Білорусі в обсязі, передбаченому міжурядовою угодою – 24 млн тонн на рік (2 млн тонн на місяць). З початку року російські компанії штучно обмежували експорт нафти до Білорусі, вочевидь, не без відповідної вказівки зверху. Поки російську нафту постачають лише структури російського бізнесмена Михайла Гуцерієва, і рівень поставок дає змогу лише на чверть завантажити переробні потужності Білорусі.
Як казав один покійний російський політик: ніколи такого не було – і ось знову. Росія продовжує свою лобову політику шантажу поставками енергоносіїв. А для Білорусі, все «соціалістичне чудо» якої трималось якраз на перепродажу дешевої російської нафти, – це надчутливе питання. У Сочі Лукашенко, як і очікувалося, вимагав зниження ціни на газ до рівня Смоленської області та ціни на нафту, яка б не враховувала премії російським постачальникам. Додаткові премії в розмірі від 6 до 10 доларів за тонну нафти були прописані в угоді між концерном «Білнафтохім», білоруськими НПЗ та великими російськими нафтовидобувними компаніями, і Мінськ вважає, що вони втратили актуальність.
Однак Росія міцно пов’язала ці питання з подальшою інтеграцією, і розчарований Лукашенко повернувся до Мінська навіть без виходу для преси. Ціну на газ Кремль залишив на рівні минулого року ($127 за тисячу кубів), але, зважаючи на рекордно низькі ціни на блакитне паливо в Європі, це виглядає як показове знущання.
У російських ЗМІ та пабліках, які традиційно «воюють» з поганими Україною та Америкою, вже потроху починається істерика й щодо Білорусі. Мабуть, не за горами поява чорнухи а-ля фільм «Хрещений Батька», який свого часу був відзнятий пропагандистським телеканалом НТВ. Цей п’ятисерійний фільм, у якому Лукашенка виставляли в поганому світлі, демонструвався в 2010–2011 роках, у період напруження між Мінськом та Москвою. У появі у грудні минулого року одкровень колишнього бійця спецзагону швидкого реагування про те, що Лукашенко замовляв вбивства політичних опонентів, багато хто вбачає саме руку Кремля.
Розворот Лукашенка ще більш дратівливий для Путіна, бо поламав йому стратегію пролонгації своєї влади через створення союзної держави, де він, звісно, був би «верховним правителем». Натомість Кремлю довелося влазити в дуже небезпечний сценарій змін до конституції з референдумом. Великий резонанс у Росії викликав перший після величезної перерви візит до Мінська держсекретаря США Майка Помпео, який пообіцяв Білорусі допомогти постачанням американської нафти. Звісно, ціна цієї нафти буде для Лукашенка «золотою», однак сам факт цієї заяви був символічним. Батька дуже емоційно відреагував на ревниву критику зі Сходу, натякнувши, що сама Росія «взасос намагається поцілуватися» з Америкою.
Лукашенко зараз активно шукає заміну безальтернативній досі російській нафті. Так, за його словами, проробляється питання реверсних поставок однією з ниток нафтопроводу «Дружба». Мінськ планує налагодити постачання через польський Гданськ, балтійські та українські порти сировини з Азербайджану, Норвегії, Саудівської Аравії, ОАЕ, США з подальшою її переробкою та забезпеченням паливом транзитних регіонів. Про готовність постачати нафту до Білорусі за світовими цінами заявив Іран. Важко сказати, наскільки ці плани реалістичні, та намір позбутися російської монополії є очевидним. «Щоб кожного року 31 грудня о дванадцятій ночі не стояти на колінах», – простими словами пояснює Лукашенко ситуацію, в яку його заганяють. Коментуючи дешевизну російських енергоносіїв порівняно з іншими, білоруський президент вказує на «турецькі» та «північні» потоки, які будує Росія в обхід України, – мовляв, економічного сенсу в них немає, але це політичне питання.
Вдарять по креветках?
Енергоносії – не єдиний гачок, на якому Москва тримає Мінськ. На частку Росії припадає майже половина всього білоруського експорту. Причому Білорусь використовує санкції, накладені Росією на європейські товари, на свою користь – санкціонка, що потрапляє до східного сусіда під виглядом «білоруських» манго та креветок, вже стала мемом. Москва періодично знаходила порушення і в продукції, яка насправді походила з Білорусі, що викликало гнів Лукашенка. І щось підказує, що зараз ще більше категорій товарів із сусідньої країни, на думку Роскомнадзору, «зіпсуються». Так, під час розгортання конфлікту між Мінськом та Москвою раптом аж у 70 регіонах РФ «знайшлися» контрабандні білоруські цигарки.
Цьогоріч у Білорусі мають відбутися президентські вибори, і Лукашенко аж ніяк не буде на них фаворитом Москви, яка намагається позбутися набридлого та впертого Батьки. Білоруська опозиція у цій ситуації опиняється в дивній ситуації: за всієї нелюбові до Лукашенка опозиціонери визнають, що тільки він може ефективно пручатися спробам анексії республіки.
Проблема Лукашенка в тому, що за роки свого безперервного правління він повністю зачистив громадянське суспільство, яке б зараз знадобилося йому для протидії загарбницьким планам Кремля. Показово, що до нинішніх доволі скромних білоруських мітингів проти інтеграції міліція ставиться на рідкість поблажливо – Лукашенку вигідне це тло невдоволення. Згідно з останніми соцдослідженнями, за минулий рік кількість білорусів, які підтримують союз із Росією, впала на 20% – до 40,4%.
Білорусь – гарний приклад того, як Росія рано чи пізно намагається поглинути своїх союзників, які зробили ставку на тісну співпрацю з нею. А в України в протистоянні Мінська та Москви є власний інтерес – аби понад тисячу кілометрів україно-білоруського кордону раптом не стали україно-російським.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0