Константинополь планує оприлюднити заяву щодо автокефалії 3 вересня
Чим ближче Україна наближається до створення єдиної Помісної православної церкви, тим сильніше трясе громадськість й експертне середовище. Липнева ейфорія щодо швидкого надання Томосу про автокефалію до кінця серпня обертається панічними настроями. Причиною цього стали кілька подій і заяв.
30 липня президент Петро Порошенко звільнив з посади заступника голови АП Ростислава Павленка і призначив його директором Національного інституту стратегічних досліджень. Саме Павленко був відповідальним в Адміністрації за питання переговорів щодо української автокефалії з Константинопольським патріархатом. Він особисто зустрічався з патріархом Варфоломієм для передачі прохання-звернення президента, українського єпископату і Верховної Ради про надання Українській церкві автокефального статусу. Противники самокерованої Української церкви розцінили звільнення Ростислава Павленка як «провал автокефальної політики». Хоча насправді саме нинішній директор Національного інституту стратегічних досліджень і його команда в Адміністрації виконали надскладне завдання – запевнили Вселенський Патріархат у незворотності шляху України до отримання автокефалії.
6 серпня стало відомо, що безпосередньо перед розглядом питання про надання автокефалії, який має відбутися на Синаксисі – зібранні Константинопольських архієреїв 1-3 вересня, 31 серпня на аудієнцію до патріарха Варфоломія збирається приїхати предстоятель РПЦ Кирило. Ця інформація породила велику кількість чуток і спричинила масу інсинуацій, для розшифрування яких потрібно було б застосовувати алгоритми Алана Тюрінга, за допомогою яких він під час Другої світової війни розкодовував нацистські шифри.
Називалося кілька версій причин візиту Кирила до резиденції Варфоломія, що начебто мали безпосередньо вплинути на блокування українського питання:
1) пропозиція елементарного підкупу (як тут не згадати про корупційні скандали з хабарами для європейських політиків), з огляду скрутне фінансове становище Константинопольського патріархату: матеріальна допомога надходить до нього лише від православних церков Греції, США, Канади, Центральної та Південної Америки, Австралії і Нової Зеландії;
2) обіцянка формально визнати першість Вселенського патріарха і повторно зібрати Всеправославний Собор, що у червні 2016 року був практично зірваний через його бойкот з боку РПЦ і її сателітів – Антіохійської (Сирійської), Болгарської і Грузинської Церков;
3) залякування «великою схизмою» (глобальним розколом) усього світового православ’я, як це свого часу обіцяв «міністр закордонних справ» РПЦ Іларіон (Алфєєв);
4) погрози через Кремль натиснути на уряд Туреччини для посилення внутрішньої та зовнішньої ізоляції Константинопольського Патріархату, вся власність і майно якого в країні перебувають у розпорядженні Генерального директорату фондів, а самого Варфоломія турецькі націоналістичні сили вважають лише «первосвящеником національної грецької меншини, яка зникає»;
5) шантаж розв’язання в Україні «громадянської війни» (що анонсував депутат з Опоболоку Вадим Новінський), а також можливою прямою військовою агресією Росії, до чого начебто неминуче призведе надання Томосу;
6) відтермінування розгляду питання про надання автокефалії Українській церкві до вироблення узгодженої позиції Константинополя і Москви;
7) візит Кирила до патріарха Варфоломія – акт відчаю і спроба предстоятеля РПЦ утриматися на посаді, бо на його після «геополітичної катастрофи з наданням автокефалії Українській церкві» нібито планують призначити креатуру Кремля і Луб’янки митрополита Тихона (Шевкунова). Такі кадрові пертурбації можуть спричинити розколи в самій РПЦ, наслідком чого стане жорсткіша зовнішня політика Московського патріархату аж до повної самоізоляції, що призведе до створення двох православних полюсів і виходу РПЦ з усіх спільних з іншими міжнародних проектів (тобто, наприклад, буде оголошений єретичним екуменічний рух за єдність у спілкуванні православних, католиків і протестантів, що на десятки років поставить хрест на і так хитких спробах об’єднання християнських конфесій).
20 серпня додала сум’яття у питання автокефалії заява архімандрита УПЦ МП Кирила (Говоруна). За його словами, існують різні сценарії надання Томосу Українській церкві. Документ може бути підписаний: 1) на засіданні Священного Синоду Вселенського Патріархату 10 вересня; 2) після відновлення Київської Митрополії (невизначений час); 3) взагалі відтермінують на пізніший термін.
22 серпня одне з інтернет-видань спровокувало хаос і паніку в інформпросторі, коли повідомило, що засідання Священного Синоду Константинопольського Патріархату, де розглядатиметься українське питання, перенесене на 10 жовтня.
Ця «гра у бісер» з датами та продукування версій про те, чому автокефалія не може бути надана, активно супроводжуються замовними матеріалами у ЗМІ з боку Московського патріархату. Зокрема, Інститут масової інформації підрахував, що в липні 2018 року найбільше «джинси» та статей з ознаками замовлення стосувалися діяльності УПЦ МП і РПЦ – 50% від загальної кількості матеріалів. І це без підрахунку масованих атак ботів у соціальних мережах, де щодня дискредитується питання надання автокефалії, сіються сумніви і поширюються неправдиві чутки.
Що відбувається у Фанарі?
Сьогодні резиденція Вселенського патріарха Варфоломія перетворилася на справжній Форт Нокс. Якщо ще кілька місяців тому хоча б на умовах анонімності звідти надходила інформація про те, які відбуваються процеси і тривають процедури з просування української автокефалії, то нині все зводиться до односкладних відповідей. Але дещо дізнатися все-таки можливість є.
По-перше, Томос про автокефалію Української Церкви дійсно вже написаний. Його текст навіть бачили українські представники в переговорному процесі. Хоча зміст не оголошується, але у Фанарі запевняють, що він є канонічно досконалим і бездоганним документом. Адже нинішній Вселенський патріарх Варфоломій є одним із співзасновників Товариства канонічного права Східних Церков, а ще під час навчання у Римі написав дисертацію «Кодифікація священних канонів і канонічне право Православної Церкви».
Крім того, автором-укладачем українського Томосу називають відомого грецького богослова, почесного професора Афінського університету, одного з найкращих фахівців з канонічного права Власіоса Фідаса. Вибір патріарха Варфоломія був очевидним, адже афінський професор не лише чудовий каноніст, а й автор багаторазово перевиданої монографії з церковної історії Росії, що прямо стосується українського питання.
По-друге, щодо змісту Томосу, то кажуть лише те, що він не буде копією аналогічного документу (який ще називають «першою українською автокефалією»), наданого 1924 року Православній церкві в Польщі як частині Київської митрополії. (Нагадаємо, що грамота 1990 року Московського Патріархату про «незалежність та самокерованість УПЦ МП» була фактично списана під копірку: цілі абзаци запозичені з Томосу РПЦ 1970 року про надання автономії Японській православній церкві.)
Власне структура документу матиме стандартний вигляд з чотирьох частин: 1) вступ – опис ситуації і чим спричинене рішення про надання автокефалії; 2) аргументація – історичні й канонічні підстави для цього (про них неодноразово публічно наголошував патріарх Варфоломій і представники Константинополя); 3) обов’язки – прописуються канонічні рамки діяльності новоствореної автокефальної Української Церкви; 4) загальні побажання.
По-третє, щодо термінів. Наші джерела запевнили, що всі питання автокефалії для Української церкви будуть «роз’яснені» в останній день Синаксиса – 3 вересня. Саме ця дата має стати ключовою. Відповідаючи на уточнююче запитання, чи буде надана автокефалія, у Стамбулі нам відповіли: «Так, буде».
Ярослав Коцюба, для «Главкома»
Коментарі — 0