Для повноцінного функціонування закону необхідно ухвалили низку підзаконних актів
Сьогодні у парламентській газеті «Голос України» опубліковано підписаний напередодні президентом Петром Порошенком закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Згідно з прикінцевими положеннями, документ набуде чинності через два місяці, тобто 16 липня.
З моменту ухвалення закону Верховною Радою російська пропаганда лякала свою аудиторію: мовляв, відтепер в Україні російська мова повністю заборонена, вулицями ходитимуть поліцаї та відловлюватимуть тих, хто дозволив собі промовити слово російською. Насправді все, звісно ж, не так. Згідно з п.2 ст.2, «дія Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів». Іншими словами, у побуті, публічних місцях можна говорити будь-якою мовою, яка до вподоби громадянину. На державну слід переходити під час виконання службових обов’язків чиновникам, працівникам сфери послуг, освіти, охорони здоров’я та культури. І знову-таки, це не означає, що коли іноземець прийде у магазин, він не зможе нічого купити. Почати обслуговувати його мають державною мовою, але якщо він попросить перейти на іншу мову (російську, англійську), то продавець, якщо знатиме мову покупця, може перейти на неї.
Зупинимося на ключових моментах, які є у документі: новації та прогалини.
Що запроваджує закон
Серед новацій - поява Національної комісії зі стандартів державної мови (ст. 43). Це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом міністрів через міністра освіти і науки. Коло повноважень Комісії досить широке: від затвердження змін до правопису української мови до видачі сертифікатів про знання мови. (До слова, поява цих сертифікатів – теж новація, про це трохи нижче).
Крім того, закон запроваджує нову посаду: уповноваженого із питань захисту української мови. Ст. 49 детально розписує усі його функції, які зводяться до моніторингу використання української мови в усіх сферах, складання протоколів проти порушників (на яких подали скарги) та застосуання стягнення із порушників. Відповідно до закону, «кандидатом на посаду уповноваженого може бути рекомендовано громадянина України віком не молодше 35 років на день подання, який має вищу освіту, володіє державною мовою та англійською мовою, має досвід правозахисної діяльності або досвід діяльності із захисту державної мови та здатний за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнями виконувати відповідні посадові обов'язки». На запитання «Главкома» про те, для чого уповноваженому із питань захисту української потрібно знати англійську мову, один з авторів закону, нардеп від БПП Олександр Бригинець відповів: мовляв, оскільки Україна рухається у євроатлантичному напрямку, то англійську потрібно знати взагалі усім високопосадовцям та чиновникам. Водночас, як писав «Главком», умова про досконале знання англійської під час конкурсного відбору очільника Податкової та Прикордонної служб викликала велике обурення у частини нардепів. Голова підкомітету з питань правового забезпечення діяльності митних органів комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики Андрій Антонищак висловлював переконання, що таким чином створюються умови, аби відсікти частину професіоналів, яким нині за 45-50 років. «Люди старшого віку, мого покоління, недосконало володіють іноземною», - бідкався він.
Саме уповноваженому можна буде написати скаргу на те, що вас у магазині обслужили не державною мовою, що десь ви побачили розкладку із книгами виключно російською чи, наприклад, вам на очі трапився офіційний документ, укладений з великою кількістю помилок чи суржиком. Впродовж 10 днів уповноважений має розглянути вашу скаргу і покарати винуватця монетою.
Ще один недосконалий закон
Треба визнати і те, що ухвалений після кількатижневих розглядів (до закону було запропоновано біля двох тисяч правок), підписаний президентом (якому ще півтора року тому особливого діла до мови не було), містить купу білих плям та непродуманих моментів. Приміром, відповідно до ст.6 п.3, «держава організовує безкоштовні курси української мови для дорослих та забезпечує можливість вільно опанувати державну мову громадянам України, які не мали такої змоги». І все. Крапка. Що це за курси, наскільки вони доступні для мешканця будь-якого куточку країни – ані слова. Певно, через те, що автори закону і самі цього не знають. На думку Бригинця, під час укладання бюджету на наступний рік цей момент має бути враховано. Іншими словами, закон, який набирає чинності через два місяці, не може бути відразу виконаний. Так, у прикінцевих положеннях вказана низка статей і пунктів з них, які з тих чи інших причин можуть вступити у дію пізніше, однак статті 6 серед них немає. «Можливо, у певних регіонах курси проводитимуться частково муніципальним коштом», - припустив нардеп.
У законі недосконало виписаний ще один момент, який містить корупційний ризик. Так, нині у переліку документів, необхідних для подання на участь у конкурсі на заміщення вакансій у держструктурах, є посвідчення щодо вільного володіння державною мовою. Це посвідчення можна отримати за умов:
1) проходження атестації - вартість іспиту складає 950 грн;
2) підтвердження вільного володіння державною мовою на підставі документів про освіту – у цьому випадку посвідчення дадуть не безплатно, треба сплатити 200 грн.
У самому посвідченні чорним по білому написано: «Дія про атестацію є безстроковою». Чи буде посвідчення дійсне після набуття чинності закону - невідомо, бо новим законом про державну мову вводиться новий особливий документ – сертифікат про володіння мовою, який може бути кількох рівнів: від «початкового» А1 до «вільного володіння другого ступеня» С2. Визначати рівень володіння має новий орган – Національна комісія зі стандартів державної мови.
Чи прирівнюється посвідчення до сертифіката, і якщо так – то до якого рівня володіння мовою, - авторам закону невідомо, і чи буде атестація безплатною – теж питання. Однак існує чималий ризик того, що тисячі людей, які заплатили 200 гривень залишаться із непотрібним папірцем і будуть змушені знову відкривати гаманець задля отримання нового документу - сертифікату. «Мені здається, метою є не замінити папірець у людей, які знають мову, а спонукати вивчити тих, хто не знає, - сказав Бригинець. - Разом із тим, коли я загубив водійські права, мене змусили перескладати іспит. Так що не знаю. Оскільки це питання не регламентовано у законі, то потрібен підзаконний акт».
Залишаються й інші питання до закону: там є широке коло завдань, реалізація яких жодним чином не продумана. Наприклад, згідно з ст. 3, серед іншого, до завдань закону належить (п. 6) підтримка української мови шляхом сприяння: вживанню замість іншомовних українських слів, словосполучень і термінів у разі, якщо в українській мові існують рівнозначні відповідники, та підвищенню рівня обізнаності громадян про них; популяризації діалектів і говірок української мови та їх збереженню. Яким чином - невідомо.
Ще одна прогалина міститься у ст. 7 («Обов’язок володіння державною мовою для набуття громадянства»), у якій наведено перелік осіб, яким дозволено отримати громадянство без знання державної мови за умови, що за наступний рік після отримання українського паспорта вони вивчать державну мову. Як це проконтролювати – невідомо. Бригинець вважає, що у цієї категорії громадян потрібно відбирати громадянство, якщо мову за 12 місяців вони так і не вивчать, однак така позиція залишається його приватною думкою, бо у законі про це ані слова.
Активісти проти
Ще на етапі законопроекту мовні активістки Лариса Ніцой на член «Свободи» Ірина Фаріон висували чимало претензій до документа. У фінальному варіанті закону низка моментів, якими були незадоволені активістки, так і залишилися. Це стосується, зокрема, п.2 ст.16, згідно з яким «з особою, яка не розуміє державної мови, працівник органу правопорядку, розвідувального органу, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями може спілкуватися мовою, прийнятною для сторін, а також за допомогою перекладача». Як писав «Главком», Фаріон і Ніцой категорично не сприймають термін «мова, прийнятна для сторін». Фаріон стверджує, що його взято з радянського закону про мови 1989 року. «У радянські часи таке формулювання вживалося для того, щоб прийнятною для сторін була інша мова, не українська – для того, щоб нейтралізувати український чинник в українській державі», – стверджує вона. Ніцой натомість нагадує, що парламентський комітет не пішов їй назустріч, коли вона просила змінити формулювання: «Ми вимагали замінити «з особами» на «з іноземцями». Інакше ті громадяни, які зневажають українську мову, зможуть сказати «нє понімаєм».
Також не дослухалися нардепи до думки Ніцой щодо змісту статті про культурно-масові заходи, які мають проводитися виключно державною мовою (ст. 22). Власне, не подобається активістці уточнення про те, що у разі, якщо в організаторів інший задум, то можна й іншою мовою. «Тобто хочеш російською – проводь російською, бо в тебе такий задум», – обурювалась мовознавець.
Втім, у певних моментах законодавці все ж дослухались до громадськості. Так, у варіанті законопроекту, що був затверджений у першому читанні, активісткам була не до смаку стаття, яка стосувалась наукової сфери і дозволяла писати наукові статті та дисертації або українською мовою, або мовами Євросоюзу. «Не повинно бути «або». Повинно бути українською мовою, перекладені мовами іноземними, бо якщо буде «або», то воно виключає українську, і частина науковців будуть захищатися польською, румунською, угорською, чеською, французькою – якою завгодно, але ж це абсурд», – вважає Ніцой. Власне, в затвердженому варіанті дисертації або наукові доповіді «виконуються державною мовою або англійською мовою (ст.22, п.3). «Мови ЄС» також лишилися, однак у пункті про публікацію наукових видань: «наукові видання публікуються державною мовою, англійською мовою та/або іншими офіційними мовами Європейського союзу. У разі публікації англійською мовою та/або іншими офіційними мовами Європейського союзу опубліковані матеріали мають супроводжуватися анотацією та переліком ключових слів державною мовою».
Щоб ознайомитися із повним текстом закону, натисніть на зображення:
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0