«Чуємо, як вони голосно розмовляють російською і хочеться викинути їх у річку»
У Тбілісі на центральному проспекті Руставелі суботнього вечора з наближенням півночі жваві розмови й радісні вигуки: майже усі російською мовою. Подружня пара з Ростова-на-Дону поверталася з вечері додому. Повз них проходила група друзів з Санкт-Петербурга, які поспішали на пізню випивку зі знайомими із Москви.
«Я збудувала тут майже таке саме життя, як і вдома, лише погода і їжа кращі», – зізналася 32-річна Дарія, графічна дизайнерка із Санкт-Петербурга, відвідувачка російськомовного книжкового клубу. Дарія є однією із сотень тисяч росіян, які виїхали з РФ, остерігаючись репресій чи мобілізації.
Громади російських переселенців з'явилися скрізь – від Берліна до Балі, але одна з найбільших утворилася у Грузії, куди громадяни Росії можуть потрапити без візи. Новоприбулі докорінно змінили обличчя Тбілісі: по всьому місту з'явилися російські книгарні, кафе і бари.
«Більшість росіян, які приїжджають до Грузії, не усвідомлюють, де вони перебувають і як на них тут дивляться через історичний контекст», – каже Іраклій Хвадагіані, представник громадської організації «Совлаб», яка займається переосмисленням радянського минулого Грузії.
За його словами, про грузинів і Грузію багато росіян мають стереотипне, постколоніальне уявлення, запозичене з радянських кліше: «спекотна країна танців, екзотичних тостів та лінивих людей».
Чимало літніх грузинів із задоволенням розмовляють російською, з любов'ю згадують елементи радянського минулого і Йосипа Сталіна, народженого у Грузії. Але молоде покоління часто має іншу думку.
Коли минулої весни почався перший наплив росіян, власники бару «Дедаена» у центрі Тбілісі були роздратовані, оскільки деякі російські відвідувачі обурювалися, коли їх просили розмовляти англійською, а не російською, або ж виступали на підтримку війни Росії проти України.
«Коли ми просили їх заткнутися, вони говорили щось на кшталт: «Ми витрачаємо тут гроші, які проблеми?». Вони справді не розуміли, хто ми, де вони, і чому ми ображаємося, якщо до нас звертаються російською мовою», – каже Дейта Лапаурі, один із власників бару.
Адміністрація бару попросила російських гостей заздалегідь реєструватися онлайн для отримання «візи», заповнивши форму, яка вимагає погодитися із низкою заяв, що засуджують Путіна і експансіоністську зовнішню політику Росії. Паспорти перевіряють на вході, і якщо росіяни не заповнили «візову форму», їх не впускають у заклад.
Для Лапаурі ідеальною ситуацією була би цілковита відсутність росіян у Грузії. Принаймні доки триває війна в Україні. «Ми вважаємо дуже образливим, коли вони тут добре проводять час. Щоразу, коли чуємо, як голосно вони розмовляють російською, нам хочеться викинути їх у річку. Ми цього не робимо, але це те, що ми відчуваємо у наших серцях», – сказав він.
Такі настрої схожі на ксенофобську риторику, якою будь-де часто зустрічають великі потоки мігрантів. Однак багато хто у Грузії вважає, що грузини не зобов'язані бути милосердними до новоприбулих, враховуючи історичне минуле.
Якщо перші росіяни, які прибули минулої весни, були, як правило, політично активними та опозиційно налаштованими, то люди, які приїхали після оголошення у Росії мобілізації, часто були менш політично свідомими.
«Ми знаємо, що не всі росіяни, які тут перебувають, є антипутінцями, і навіть ті, хто є антипутінцями, мають дуже колоніальний погляд на Грузію», – зазначив Лаша Бакрадзе, професор історії та директор Тбіліського літературного музею, розташованого у величному, але зруйнованому особняку у центрі столиці, обвішаному величезними портретами грузинських літературних світил.
Хоча деякі грузини отримали економічну вигоду від приїзду росіян, багато хто постраждав, оскільки орендна плата у Тбілісі різко зросла. Для орендодавців стало звичним явищем щомісяця піднімати ціни і виганяти орендарів, які не в змозі платити більше.
Стрімке зростання цін, у поєднанні з історичними образами, призвело до масового обурення серед місцевого населення. По всьому місту будівлі були розмальовані українськими прапорами, антипутінськими гаслами або простими побажаннями: «Росіяни, їдьте додому».
Опитування Міжнародного республіканського інституту показало, що лише 4% грузинів раді росіянам, тоді як 25% терплять їх виключно через економічні вигоди. При цьому 66% воліють, щоби росіяни забралися геть і вважають, що їм треба заборонити в’їзд до Грузії. Уряд поки відмовляється запроваджувати візовий режим чи якісь інші обмеження.
Багато росіян наполегливо працюють над тим, аби змінити негативне сприйняття серед грузинів. Численні російські установи проводять лекційні курси, що пояснюють історію війни 2008 року і більш тривалий історичний контекст російсько-грузинських відносин. Більшість росіян побоюються, аби невдоволення не переросло у відверту агресію.
«Авжеж, є певне засудження з боку грузинів, і це зрозуміло. Але за весь рік у мене не було жодної проблеми чи конфлікту», – сказала Катерина Кілтау з Алтаю, яка переїхала до Тбілісі у березні минулого року і допомагала реалізовувати благодійний проєкт із забезпечення медикаментами українських біженців у Грузії.
У барі Koshini, розташованому високо над містом, російські власники напочатку сподівалися, що 30% його відвідувачів будуть грузинами, розповідає Артем Гриневич, який виїхав з Москви незабаром після початку війни і відкрив бар у червні минулого року. Але було важко залучити велику кількість місцевих жителів до російського бізнесу, і майже неможливо найняти грузинських музикантів або виконавців, які б виступили.
Гриневич заявив, що у нього ніколи не було конфронтаційних дискусій з грузинами, але визнав, що у розмовах часто присутня напруженість.
«Ви відчуваєте, що всім було би комфортніше, якби ви не жили тут, якби ви були в іншому місці», – підкреслив він.
«Ці люди – біженці, які тікають від війни. І наш моральний обов'язок полягає у тому, щоби дозволити людям втекти від убивств, і ми також забираємо людей з поля бою в Україні», – сказав Георгій Маргвелашвілі, який був президентом Грузії з 2013 по 2018 рік.
Але для інших страх перед повзучою русифікацією суспільства через три десятиліття після відновлення незалежності Грузії відчувається як екзистенційна загроза.
«Для нас усі росіяни – солдати, незалежно від того, чи вони зі зброєю, чи зі своїми грошима і «м'якою силою, – сказав Лапаурі. – Перебуваючи тут, вони посилюють нашу залежність від Росії. Ми багато страждали, щоби звільнитися від російської залежності, а тепер вона повертається».
2008 року Росія вторглася у Грузію і досі окупує 20% її території.
Джерело: The Guardian
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук
Коментарі — 0
