Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Можливі сценарії розвитку подій після отримання Томосу про автокефалію - ІСП

    • Розсилка
    Можливі сценарії розвитку подій після отримання Томосу про автокефалію - ІСП
    Світлина з відкритих джерел

    У прес-центрі Главкому асоційований експерт Інституту світової політики Ярослав Коцюба назвав три групи сценаріїв «релігійних воєн» у зв'язку з наданням Томосу Україні: перша пов’язана з агресією Росії, де вже погрожують Україні кров’ю у разі утисків православних віруючих Московського патріархату. Друга – існує небезпека розв’язання в Україні через дію різних чинників внутрішньої релігійної війни. Третя – заснування домінуючої релігійної організації може запустити механізм «державно-церковної симфонії», тобто використання церкви державою як політичного інструменту, що негативно вплине на стан громадянських прав і свобод.

    1. Нові ризики у відносинах з Росією

    Росія виступає не лише найголовнішим противником надання томосу про автокефалію Українській церкві, а й прагне через агресію повністю переформатувати політичне життя в Україні шляхом його перманентної дестабілізації. Тому від Москви очікуються кілька варіантів розвитку подій.

    Сценарій 1. Відкрите військове вторгнення

    На півдні і сході України будуть спровоковані сутички, розпочаті нібито прибічниками автокефальної церкви. (Слід зауважити, що ці спроби інсценування сутичок відбуваються вже сьогодні, що видно із повідомлень відритих джерел про нібито спеціально організовані напади на храми УПЦ МП, вбивство співробітників тощо).

    У випадку черги нападів на храми та служителів УПЦ МП Москва підготує ноту протесту, в якій оголосить, що в Україні порушуються права громадян за релігійною ознакою, і страждають не лише російськомовні мешканці, а й віряни Російської церкви. Адже на той момент буде існувати автокефальна УПЦ і Екзархат РПЦ в Україні. До речі, в РФ задля впровадження цього сценарію, щоб ще більше підкреслити «канонічні» претензії Російської церкви на територію України,  навіть розглядають питання про зміну статусу предстоятеля РПЦ Кирила – на «Патріарха Московського, Київського та всія Русі».

    Певним чином такий розклад сил – УПЦ (підтримуваний владою України) і Екзархат РПЦ (що буде офіційно проголошено юрисдикцією Москви) – може розв’язує руки Кремлю, який прямо звинуватить українську владу в релігійному терорі. Подібні неконтрольовані Києвом і спровоковані Москвою криваві інциденти в східних і південних, а навіть і в «націоналістичних» західних регіонах країни можуть спричинити відкриту військову агресію і широкомасштабний наступ російських збройних сил на Україну.

    Як швидко такий негативний сценарій буде реалізований у часі?

    • По-перше, він вимагає серйозної і тривалої підготовки (інформаційної та ресурсної).
    • По-друге, СБУ разом з МВС вже сьогодні проводять спеціальну роботу для швидкого реагування на провокації подібного характеру. Ймовірно, Парламенту слід додатково жорсткіше криміналізувати статті щодо проявів релігійної дискримінації. 
    • По-третє, зараз Москва зосереджена на розбалансуванні політичних сил в Україні перед президентськими виборами-2019. Тому розвиток сценарію про вторгнення може лишатися теоретичним поки залишатимуться шанси на перемогу проросійського кандидата (як відомо, такі є не лише серед представників «Опоблоку» та їхніх сателітів).

    Сценарій 2. Паралельна автокефалія

    В РПЦ існують потужні течії, які виступають за надання УПЦ МП власної автокефалії. Російський томос збираються прописати таким чином, щоб нова церква залишалася залежною від Москви.

    Такий сценарій може бути впроваджений у випадку активного переходу парафій Московської патріархії до автокефальної УПЦ. Справді не виключено, що після оголошення автокефалії Української церкви планується «парад переходів» від Москви цілих парафій і навіть єпархій. Очікується, що нинішня УПЦ МП може зменшитися до 30 архієреїв (з 90).

    Звісно, що таке катастрофічне схуднення проросійської церкви вимагатиме втручання РПЦ. І одним із його рішень може стати проголошення паралельної автокефалії, незважаючи на те, що це рішення не буде визнане жодною з помісних православних церков. Але метою створення даного релігійного «гомункулуса» є зовсім не намагання дотримуватися канонів, а чергова виклична демонстрація поведінки Росії, як слона в порцеляновій крамниці, мовляв, все одно ми робитимемо тут, що захочемо.

    Втім, в самому середовищі УПЦ МП, яке збирається лишитися в орбіті «Русского мира», даний сценарій з кількох причин не викликає захоплення і схвалення.

    • По-перше, досвід Олексія ІІ, який надав широку автономію УПЦ в 1990 році, показав, що в Україні будь-який дозвіл на розширення незалежності в управлінні, навіть на папері, може врешті-решт привести до реальної незалежності.
    • По-друге, архієреїв УПЦ МП не влаштовує їхній статус «напівлегальної церкви», адже вони не будуть визнані іншим православним світом, окрім РПЦ.
    • По-третє, у середовищі проросійських єпископів чітко діє принци «свій-чужий», тобто вони не готові навіть на трохи ставати «українською церквою».

    Сценарій 3. Повзуча російська анексія автокефальної УПЦ

    Це ще один із сценаріїв, який серйозно турбує навіть Константинопольського Патріарха Варфоломія. Суть його полягає у тому, що після надання томосу про автокефалію Українській церкві в РПЦ буде навмисне відданий наказ про інтеграцію парафій і навіть єпархій нинішньої УПЦ МП до нової церкви. Щоби врешті-решт набрати необхідну «критичну масу» єпископату для захоплення влади в автокефальній УПЦ через достатню кількість власних архієреїв у Священному Синоді та для прийняття рішень на майбутніх Соборах, аж до поставлення власного предстоятеля церкви.

    Тобто нова УПЦ перетвориться на оплот РПЦ. Подібні прецеденти існують, наприклад, в середовищі Грузинської православної церкви, коли Патріарха Іллю відкрито називають промосковським ставлеником, як і його Місцеблюстителя, незважаючи на те, що більшість грузинських віруючих негативно налаштовані до Росії через анексію своїх територій.

    Поки що ніхто навіть не знає, як протидіяти такому розвитку подій і убезпечитися від обросійщення Української церкви. Сьогодні ситуацію рятує хіба те, що в УПЦ МП відсутній «вождь», що приймав би рішучі рішення. Глава УПЦ МП, митрополит Київський і всієї України Онуфрій (Березовський) несамостійним лідером, який перебуває в очікуванні розвитку ситуації. Не виключають, що після томоса про автокефалію він попроситься на спокій.

    Разом з тим представники УПЦ Київського патріархату завірили Константинополь, що такий сценарій не буде реалізований через процедуру очищення, яку очікує Українську церкву після надання томосу. Зокрема, виникне ситуація конкуренції єпископів в єпархіях. Адже після того, як нова УПЦ отримає автокефалію, на одній і ті й же посаді в єпархії можуть опинитися два, а то й три архієреї (відповідно від УПЦ МП, УПЦ КП та УАПЦ), які займали ці місця на момент отримання томосу. А це суперечить апостольським правилам. Очікується, що вибір правлячого архієрея може здійснитися через вподобання самих парафіян. Тобто, якщо будь-який єпископ, що знаходитиметься в Українській церкві, демонструватиме промосковський вектор, через такий собі праймеріз і тиск віруючих він може бути змінений на іншого правлячого архієрея, який паралельно з ним знаходиться на посаді.

    2. Внутрішні загрози розв’язання релігійної війни

    1. Захоплення храмів

    Передусім вони пов’язані із можливими провокаціями щодо захоплення церковних споруд екс-УПЦ МП, що залишатимуться в юрисдикції Москви, віруючими автокефальної Української церкви. Не обов’язково ці захоплення можуть бути інсценованими з боку російських спецслужб, а й справді мати місце на місцях.

    Торжество й ентузіазм переможців-автокефалістів може набрати загрозливих форм примусу щодо інших громад, які знаходяться в тому чи іншому населеному пункті, і ще не визначилися зі своєю канонічною приналежністю. Такі місцеві конфлікти безперечно потягнуть будуть супроводжуватися насильницькими діями.

    Тим паче, що радикалізовані праві і націоналістичні організації, які роками демонстрували підтримку УПЦ КП чи УАПЦ, можуть використати факт отримання томосу як власну перемогу. Першими об’єктами нападу можуть стати Києво-Печерська і Почаївська лаври, що сьогодні знаходяться в оренді УПЦ МП. Радикали вимагатимуть негайної передачі цих об’єктів до власності автокефальної Української церкви. (Крім того, нагадаємо, що це саме та точка, в яку битиме Володимир Путін). Тому в даному випадку влада разом з архієреями має послати чіткий месидж про те, що лаври зможуть перейти до Української церкви лише за умови погодження з їхніми громадами, тобто ченцями та насельниками цих монастирів. А будь-які спроби захоплення жорстко присікатися та каратися.

    2. Ускладнення відносин з УГКЦ

    В середовищі Української Греко-Католицької церкви існують реальні побоювання щодо перетікання віруючих з їхніх парафій до автокефальної Української православної церкви. Наскільки може бути масовим цей рух, сьогодні можна лише приблизно оцінити.

    Очевидно, серед старшого духовенства і вірян буде багато таких, які захочуть долучитися до нової автокефальної церкви. Свого часу багато хто з них перейшли з РПЦ до УГКЦ саме через свою патріотичну позицію, і тепер, коли буде створена своя незалежна церква, вони будуть прагнути перейти до неї. Щодо молодого духовенства, то воно було виховане в принципах УГКЦ вірності західним ідеалам, і їм важливо зберігати свою самобутність. Тому молоді серед тих, хто перейде, буде менше.

    Тобто такі переходи не вплинуть на обриси конфесійної карти Західної України, але, разом з тим, можуть зашкодити поширенню УГКЦ на схід, де греко-католики позиціонували себе проукраїнською «православною конфесією». Віднині вони перетворяться на католиків з усіма наслідками, що звідки слідують.

    По-перше, після об’єднання українських церков в автокефальну, в її середовищі може посилитися антиекуменічний рух, на що страждають окремі групи УПЦ МП, в якому не лише католики, а й ті православні, які з ними співслужать, мають образ ворога. Такі тенденції можуть створити розкольницькі групи в самій автокефальній Українській церкві. А також провокувати конфлікти з греко-католиками, вимагаючи ліквідації «уніатської церкви».

    По-друге, після створення автокефальної Української церкви може посилитися тиск на УКГЦ з боку польських ультракатолицьких діячів, що вимагають більшого окатоличення греко-католиків і зміну східного обряду на латинський.

    Звісно, державній владі буде складно втручатися в регулювання подібних конфліктів, адже вони перебувають повністю в релігійній площині. Єдине що можливо – це постійне нагадування про позитивну роль УГКЦ для збереження національної ідентичності на різних землях, у т.ч. у діаспорі. Також влада могла б посприяти через власні дипломатичні канали пришвидшенню баетифікації митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.

    3. Одержавлення церкви

    Політичний істеблішмент під час зміни політичних еліт може внести корективи в державно-церковні відносини. Однією з таких ініціатив може стати закріплення в Конституції положення автокефальної УПЦ в якості «держаної церкви» (наприклад, як в Греції).

    Показово, що прихильники такої ідеї знаходяться як серед політиків, так і серед церковних діячів. Хоча сьогодні і державні кола, і релігійні структури демонструють повне задоволення конституційною статтею про повне відокремлення церкви від держави.

    Проте з появою домінуючої релігійної організації баланс сил зміститься в консервативний бік, коли певна політична сила (ймовірніше, провладна) запропонує порушити принцип повного невтручання на принцип «симфонії».

    Звісно, певним запобіжником розвитку такого сценарію може стати традиційна недовіра українського народу до будь-яких державних (читай: примусових) ініціатив. Тому власне сама Церква першою має витупити проти зміни її статусу на «державну». Адже при ближчому злучені з державою вона не лише втратить простір для маневру і власну свободу дій, яка сьогодні гарантується Конституцією, а отримає і негативні оцінки з боку людей, що виллється у відтік прихожан.

    Також практично не має перспектив створення на базі автокефальної Української православної церкви потужної політичної сили. Принаймні до сьогодні жодна з партій, яка мала в своїй назві слово «християнський», не отримувала високих рейтингів на парламентських виборах.

    Переглянути запис прес-конференції:

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ