Фігурне катання на Олімпіаді-1920: заборона Штрауса, сексизм і доленосні фіалки
100 років тому фігуристи в останнє змагалися в рамках літніх Ігор
Цими днями 100 років тому на Олімпіаді в бельгійському Антверпені востаннє розіграли медалі в «літньому» фігурному катанні. До дебюту зимових Ігор лишалося чотири роки, тому на той час цей льодовий вид спорту, як і хокей, був білою вороною літньої олімпійської програми. Щоправда, змагання відбувалися окремо від основних: за чотири місяці до відкриття Ігор, коли ще було можливо створити ковзанку.
З 25 до 27 квітня у «Льодовому палаці» Антверпена фігуристи вдруге в історії – через 12 років після Лондона-1908 – змагалися за олімпійські нагороди. Робити це було вже важче, ніж під час англійського дебюту, адже конкуренція, хоч і не кардинально, але зросла. Зокрема кількість пар збільшилася з трьох до восьми – тепер самої участі, аби піднятися на п’єдестал, було замало. В одиночному ж катанні виступали лише шестеро жінок і дев’ять чоловіків. Спортсменів із Німеччини та її країн-союзників у Першій світовій війні до Ігор не допустили.
«Дами вперед»: вагітна чемпіонка й осуд за спідницю
Відкривали змагання жінки. У 2020 році не задумуєшся, що для цього могла бути якась особлива причина, але, як пише Skate Guard, тоді програму склали за принципом «дами вперед». Буквально.
«Золото» змагань неочікувано здобула Маґда Юлін. Раніше шведка перемагала лише на рівні турнірів серед країн Північної Європи та всього раз брала участь у чемпіонаті світу – у 1913 році, коли посіла шосте місце з восьми.
Заради справедливості, виїжджати на міжнародні старти тоді було не так уже й легко. Навіть ця Олімпіада не стала виключенням, адже збірна США, яка їхала разом із хокеїстами, мало не спізнилася до Антверпена, поки добиралася з Нью-Йорка на лайнері. На подорож вони вбили 13 днів і немало нервів. Їх заспокоїло повідомлення від організаторів, що змагання перенесуть на кілька днів, щоб усі встигли потренуватися перед початком.
Маґді все ж їхати було не так далеко. Та вона мала інші ускладнення. Під час Олімпійських ігор вона була на четвертому місяці вагітності. До того ж в останній момент Юлін, яка лідирувала після першого виду – обов’язкових фігур, довелося змінити музику до довільної програми. У ті часи спортсменам акомпанували наживо, проте вони мали можливість обирати композицію на свій смак. Фігуристка планувала кататися під вальс Йоганна Штрауса «На прекрасному блакитному Дунаї», та організатори були проти того, щоб на першій післявоєнній Олімпіаді звучала музика австрійського композитора.
Юлін стала чемпіонкою, незважаючи на те, що жоден із суддів не поставив її на перше місце в оцінках. Шалена неодностайність журі зіграла їй на руку: тоді як арбітри мали різних фавориток (зі своїх країн, звісно ж) і кожен відверто засуджував тих, чий стиль їм був не до душі (наче нічого й не змінилося з тих пір), усі вони зійшлися на тому, що Маґда має бути на п’єдесталі.
Срібло виборола її партнерка по команді Свеа Нурен, а «бронзу» – відчайдушна американка Тереза Вельд. Саме Тереза виграла довільну програму, але цього забракло для титулу. Судді з Норвегії й Англії зарізали їй оцінки, хоча вона була єдиною фігуристкою із сальховом і рітберґером в арсеналі. Такі «викрутаси» тоді сприйняли як «нежіночні» й навіть зухвалі: жінки мали елегантно пурхати на льоду в довжелезних сукнях, а Тереза натомість стрибала, «як чоловік», через що її спідниця задиралася вище колін. За якихось чотири роки, коли на арені з’явилася юна й амбітна Соня Гені, прийнятними стали й складніші елементи, й коротші спідниці…
Після перерахунку результатів виявилося, що срібло насправді мала отримати Вельд, але офіційно зміни так і не внесли. Цю ситуацію пов’язують з тим, що Міжнародний союз ковзанярів ніяк не контролював проведення змагань і, відповідно, суддівство. Справа в тому, що ISU був проти відсторонення від участі країн, що програли війну, й самоусунувся від обов’язків організатора.
Пари: єдина німкеня на Олімпіаді й перша незалежна медаль
Наступного дня Тереза Вельд виступала вже в парах – із Натаніелем Найлзом, який паралельно також був одиночником і на додачу тенісистом, чемпіоном Grand Slam у міксті. Але дует зупинився за крок до подіуму й став четвертим.
Поєднувати два види змагань любили й британці. В одиночному катанні взяти нагороди їм не вдалося, а от у парному Філліс Джонсон і Базиль Вільямс обійшли американців і взяли бронзу. Філліс стала першою дворазовою призеркою Ігор в історії, майже повторивши своє попереднє досягнення: з колишнім партнером і чоловіком Джеймсом Джонсоном вона була віцечемпіонкою 1908 року.
Виступати з чоловіком або дружиною було поширеною практикою. Це робила половина учасників парних змагань, зокрема дуети, що посіли перші місця. Другими стали норвежці Алексія та Інґвар Брюн, а перемогу одноголосним рішенням суддів здобули дворазові чемпіони світу Людовіка й Вальтер Якобссони з Фінляндії. Як згадував їхній колега Сакарі Ілманен, вони підкорили суддів «ідеальними стрибками й обертаннями, точним катанням і відмінною презентацією музики. Вони не показували жодних ознак хвилювання. Глядачі майже не припиняли бурхливих оплесків упродовж усього виступу».
Якобссони подарували Фінляндії першу олімпійську нагороду після здобуття нею незалежності від Російської імперії. А зміна громадянства на фінське врятувала спортивну кар’єру Людовіки. За походженням фігуристка була німкенею – єдиною на Іграх в Антверпені, але після шлюбу з Вальтером уже не один рік представляла країну чоловіка.
Пара познайомилася ще до початку війни, коли Вальтер навчався у Берліні. Вперше вони зустрілися на ковзанці: Якобссон був вражений катанням Людовіки й подарував їй букет фіалок. А згодом купив ковзани, щоб кататися разом. У Німеччині вони побралися й жили до 1916 року, а в розпал війни переїхали до Гельсінкі.
Вже сто років Якобссони залишаються найстаршими олімпійськими чемпіонами в історії фігурного катання та єдиними у фігурній історії Фінляндії. У 1920-му Людовіці було 35, а Вальтеру – 38, і пара вже виховувала доньку. Та на цьому виступи на Олімпіадах вони не припинили, повертаючись у 1924 (здобули срібло) і 1928 (п’яте місце) роках.
Батл шведів: іронія Сальхова й нова зірка на олдскульних ковзанах
Тоді як інші фігуристи могли поєднувати на одних змаганнях два види катання, Вальтер Якобссон поєднував його з суддівством. Завершивши власні виступи, фін оцінював у Антверпені катання чоловіків-одиночників, де всі чекали на повернення легендарного Ульріха Сальхова. 42-річний швед, на честь якого названий один зі стрибків у фігурному катанні, був чинним чемпіоном Олімпійських ігор і десять разів вигравав титул чемпіона світу, проте до цього моменту ніхто не знав, у якій він формі. Міжнародні змагання не проводилися впродовж семи років, у національних участі він уже давно не брав. Ще за кілька місяців до Олімпіади фігурна спільнота була переконана, що він закінчив зі спортом, поки його все частіше не почали помічати на ковзанці. Добре, що з відбором тоді не заморочувалися – до Ігор його допустили без проблем.
Та камбек не вийшов тріумфальним. Ульріх занедужав і пошкодив коліно на тренуванні. Хоч він і був другим після виконання обов’язкових фігур, але у довільній програмі впав на елементі, який сам і придумав, – сальхові. Швед опинився на четвертому місці, пропустивши вперед іншого старожила – 44-річного норвежця Мартіна Стіксруда, та його партнера по команді Андреса Кроґа.
Тріумфатором же Ігор став послідовник Сальхова – 26-річний швед Їлліс Ґрафстрем, найбільш артистичний і граційний фігурист початку ХХ сторіччя, на думку його сучасників, який любив експериментувати з обертаннями й спіралями та спеціалізувався на «школі» – обов’язкових фігурах.
Ґрафстрема пригоди також не оминули. Один із його ковзанів зламався, і фігуристу довелося купувати нові. Скільки б не шукав, у наявності були тільки старомодні ковзани з заокругленими лезами, стрибати в яких професійному спортсмену було напрочуд незручно, не кажучи вже про те, що вони були замалі. Та вибору не лишалося.
Врешті Їлліс примудрився виступити краще за всіх в обох видах програми й упевнено обійшов конкурентів. Це була перша його олімпійська нагорода з чотирьох поспіль – на наступних двох Іграх Ґрафстрем знову перемагав, а в 1932-му завершив кар’єру зі сріблом. Якби не наштовхнувся тоді на фотографа під час виступу, можливо, мав би й четверте золото.
У 1920 році, як і століття потому, існувала традиція гала-концерту. Після завершення змагань найкращі фігуристи повторили свої переможні програми на біс. Востаннє в якості далеких зимових родичів літніх Ігор.
Катерина Макаревська, для «Главкома»
Коментарі — 0