Топ-програми-2020 фігурного катання: ресайклінґ, «Матриця» та український фольклор

Цього тижня мав би відбутися чемпіонат світу з фігурного катання в канадському Монреалі. Та через коронавірусні перестороги він неминуче приєднався до клубу скасованих спортивних змагань. Такого у фігурному катанні не було з 1961 року: тоді чемпіонат не відбувся через загибель усієї команди США, що розбилася в авіакатастрофі на шляху до турніру. Мундіаль був під загрозою зриву й дев’ять років тому, коли його господарку Японію вдарив Великий тохокуський землетрус. Але тоді чемпіонат таки провели, хоч і на місяць пізніше й не в Японії, а в Росії.

Льодова академія Монреаля, яка виховує топових танцівників світу, планувала записати на відео шоу, де їхні учні ще раз покажуть свої програми, щоб хоч якось компенсувати відсутність головного чемпіонату року для фанів. Проте й від цієї ідеї їм довелося відмовитися.

Тож пропонуємо згадати ці та інші програми самостійно. Для тих, хто втомилися від кіно, серіалів і опери онлайн, ми зібрали список фігурних постановок минулого сезону, що були особливо креативними й запам’яталися не лише технічним наповненням, а й змістом. Тому не дивуйтеся, якщо не знайдете тут деяких провідних спортсменів і спортсменок: оригінальна хореографія не завжди є запорукою високих результатів. І навпаки – не всі програми чемпіонів і чемпіонок хочеться передивлятися знову.

Для зручності використовуватимемо скорочення: КП/РТ – коротка програма/ритмічний танець, ДП/ДТ – довільна програма/довільний танець.

Чоловіки: танці під Прінса та дорослі теми

Кевін Еймоз (Франція) – КП – The Question Of U (Prince)

З кого ще починати добірку, як не з улюбленця публіки? В арсеналі Кевіна Еймоза немає суперскладних стрибків, але є унікальна харизма, відчуття ритму й артистичність. Він не з тих фігуристів, які, мов роботи, їздять від елемента до елемента, відпрацьовуючи технічну складову виступу, поки фоном грає музика, яку легко можна було б замінити на будь-яку іншу. Цей француз зливається з музикою – у цьому випадку з піснею Прінса, в якого він позичив кілька рухів, – грається з кожною її деталлю та кайфує всім тілом. Людоньки, він реально танцює й показує емоції! Такі спортсмени ще існують. І навіть отримують за це винагороди, як-от першу в кар’єрі Еймоза бронзу Фіналу Ґран-прі, одного з основних турнірів у фігурному катанні.

Джейсон Браун (США) – ДП – Список Шиндлера

Як же часто фігуристи використовують музику Джона Вільямса з цієї оскароносної стрічки, і як мало з них здатні передати її глибину! Рідкісний випадок вдалої інтерпретації – програма Джейсона Брауна, американця з єврейським корінням. Хлопець зізнавався, що давно хотів попрацювати з цією музикою, але відчув, що по-справжньому дозрів до неї, лише зараз: надто вже важка й особиста тема Голокосту.

Як і Еймоз, він зачаровує не стрибковими елементами, хоча їх він також виконує на високому рівні. Його перевага – в якості ковзання, нетиповій навіть для цього виду спорту гнучкості й розтяжці та ретельно продуманій хореографії. І те, що судді за це йому «дарують» бали, не до душі деяким прихильникам стрибків у чотири оберти, з якими в Джейсона поки не складається. Схожа критика Брауну часто дістається й від його кумира дитинства Алєксєя Яґудіна – олімпійського чемпіона, який коментує змагання на російському телебаченні. Але не псуватимемо цю добірку його цитатами. Натомість можна самим переглянути відео й зробити висновки.

Юдзуру Ганю (Японія) – КП – Балада № 1, соль мінор, op. 23 Фридерика Шопена

Найпопулярніший фігурист сучасності Юдзуру Ганю знаний своєю любов’ю до повернення старих програм і використання однієї й тієї ж теми або музики по кілька разів за кар’єру. Схожу ностальгійну практику фани називають ресайклінґом.

У 2020-му Юдзуру перевершив самого себе й остаточно закріпив за собою статус чемпіона з переробки: він уже вчетверте вдався до короткої програми під першу баладу Шопена! Тобто це четвертий шопенівський сезон за шість років. Саме з цією композицією він здобув друге золото Олімпійських ігор у 2018 році. Тим дивовижніше, що скільки б разів він не виступав з цією програмою, відірватися одначе важко. Майстерність катання з досвідом лише зросла. Додаткове тому підтвердження – новий світовий рекорд у 111,82 бала, який японець встановив на Чемпіонаті чотирьох континентів (аналог чемпіонату Європи), де став переможцем. Цей прокат балади Ганю назвав своїм найкращим і сказав, що «вперше за довгий час зміг кататися, ні про що не думаючи».

Жінки: пронизливі голоси й погляди

Вакаба Гіґучі (Японія) – КП – Bird Set Free (Sia)

Так само, як мало хто може виконати пісні Sia, наблизившись до неї вокально, так і в фігурному катанні майже ніхто не здатен відтворити її крик душі у рухах на льоду. У Вакаби Гіґучі поки що це вийшло найкраще. У властивому австралійській співачці чорно-білому образі фігуристка втілила історію про звільнення від морального гніту й віднайдення сили власного голосу. І в цьому сезоні вона її таки віднайшла: після періоду відновлення від травм та повернення до форми й упевненішого катання Вакаба знову пробилася до збірної Японії на чемпіонат світу, який, щоправда, так і не відбувся.

Каорі Сакамото (Японія) – ДП – Матриця

Культова «Матриця» перезавантажується не лише в кіно, а й у спорті. Тільки в цій версії симуляції реальності екшн не в перестрілках і рукопашних боях, а в потужних стрибках і динамічному катанні. Але головні деталі на місці: зелений код, телефонний дзвінок, прогин під уявними кулями в стилі Нео.

Щоб якнайкраще впоратися з образом, Каорі Сакамото зверталася за порадою до призерки чемпіонату світу-2012 Акіко Судзукі, в якої свого часу була схожа за настроєвістю програма під «Убити Білла». Разом японки відпрацьовували хореографічні переходи й паузи між основними елементами та навіть те, як правильно й найбільш ефектно дивитися суддям в очі під час виступу.

Ріка Кігіра (Японія) – КП – Breakfast in Baghdad (Youn Sun Nah)

Безсоромну японізацію цього розділу продовжимо програмою головної конкурентки росіянок Ріки Кігіри. Її коротка була однією з найнеординарніших у сезоні: хтось від неї в захваті, а хтось вважає повною маячнею. І нічого дивного тут нема. «Сніданок у Багдаді» – це далеко не мейнстрімна джазова композиція, з незвичним для фігурного катання ритмом і вокалом. Рухи Кігіри й музика кореянки Юн Сун-На заворожують і відтворюють атмосферу жвавого й втомливого ранку в Багдаді. А з кожним переглядом звертаєш увагу на все більше деталей хореографії. До слова, виконавиця пісні таку інтерпретацію теж оцінила й запостила відео з Рікою в себе в Instagram.

Танці на льоду: поезія зі зміями

Пайпер Ґіллес та Поль Пуар’є (Канада) – ДТ – Both Sides Now (Joni Mitchell)

Упродовж 16 років щоразу, як починала грати ця пісня, перед очима ставала заплакана Емма Томпсон з фільму «Реальне кохання». Тепер у прихильників фігурного катання з нею асоціюється й щось більш тепле, але так само щемке – танець канадської пари Ґіллес і Пуар’є. Повторити успіх геніального «Вінсента» –  програми минулого сезону про Ван Ґоґа, яку фігуристи присвятили матері Пайпер, – було майже неможливо, але вони наблизилися впритул, обравши композицію канадської музикантки Джоні Мітчелл з думкою про домашній чемпіонат світу в Монреалі.

Тут немає надмірної драми, хоча емоціями сповнений кожен рух. Підтримки фантастично складні, але виглядають легко й на диво естетично. У програмі багато дзеркальних елементів, що символізують двоїстість життя. «З одного боку, страшно визнавати, що ти не розумієш якихось речей, що не все працює так, як хотілося б, – пояснював концепцію Поль в інтерв’ю Беверлі Сміт. – Але в той же час у цьому й звільнення – прийняття того, що неможливо все контролювати й що життя може скластися інакше».

Медісон Чок та Еван Бейтс (США) – ДТ – Egyptian Snake Dance

Здається, Медісон і Еван використали в одній постановці всі єгипетські рухи, які змогли знайти! Але це у жодному разі не претензія, тим паче над чіткістю ліній за перші місяці сезону американці добряче попрацювали. «Танець змії» став хітом і повернув їм звання першої пари США. Як і в канадців, особливу увагу привертають феноменальні підтримки, але й між ними фантазія розгулялася не на жарт – хореографія насичена максимально. Образ Медісон – це взагалі окремий шедевр.

Саме довільна програма, яку щедро оцінювали судді, часто рятувала Чок і Бейтса після не зовсім ідеальних ритмічних танців. Якби чемпіонат світу таки відбувся, вони мали б усі шанси потрапити на п’єдестал уперше за чотири роки. У такій формі вони не були з минулого олімпійського циклу: їх списали з рахунку ще до Пхьончхана-2018 і не чекали нових успіхів, змістивши увагу на Медісон Габбелл і Закарі Доног’ю. Проте Чок і Бейтс наважилися на ефектний камбек після невеличкої паузи й другий сезон поспіль продукують свіжі й запальні ідеї. Іншими словами, карантин упав їм на голову вельми невчасно…

Ґабріелла Пападакіс та Ґійом Сізерон (Франція) – ДТ – Find Me (Forest Blakk)

Ох і багато звалилося критики на пару, що зарекомендувала себе як безумовного лідера танців на льоду. Усе через одноманітність постановок Ґабі й Ґійома за роки їхньої кар’єри. І вони дійсно тривалий час показували варіації на тему меланхолійного контемпорарі під різну музику. Та прогрес у цьому напрямку хоч і не кардинальний, але одначе значний. Теми залишаються схожими, але в експресивному й технічному плані Пападакіс і Сізерону зараз немає рівних. Щоправда, судді на останньому чемпіонаті Європи вирішили інакше, сенсаційно віддавши перемогу росіянам Сініциній і Кацалапову, але один невдалий турнір нічого не змінює. Доводити це буде нагода вже наступного сезону.

Тим не менше світовий рекорд досі за французами й їхньою чуттєвою сповіддю Find Me. Є думка, що монолог Фореста Блекка, який звучить у цій програмі, надто монотонний. Та хіба з такою музикою це не є доречним? Навіть додає певного нерву й гіпнотизму та створює самостійний ритм. А мова тіла посилює всі ці компоненти.

«Ми не хотіли показати просто щось гарне, а намагалися знайти особливий рух для вираження кожного окремого слова цього тексту, – розповідала Пападакіс NBC Sports. – Цей вірш не має очевидного й чіткого значення. Скоріше, це щось абстрактне».

Спортивні пари: космос і шансон

Суй Веньцзін та Гань Цун (Китай) – ДП – Rain, In Your Black Eyes (Ezio Bosso)

Ця програма залишилася в чинних чемпіонів світу ще з минулого сезону, який для них був доволі коротким через відновлення після операції Веньцзін. Власне, цьому складному періоду й присвячена постановка, і вона досі є найкращою з того, що демонструють зараз пари. Суй і Гань поки що єдині з нинішніх дуетів, хто вміє так точно відчувати музику та передавати її характер, наростання темпу й разом із ним – загострення емоцій. Уже перші секунди програми – це витвір мистецтва. Виїзди Суй з викидів (елемент, коли партнер викидає партнерку в повітря й вона самостійно приземляється на лід) та підтримки на високій швидкості – просто космічні.

Пен Чен та Цзінь Ян (Китай) – КП – Alegria (Cirque du Soleil, Rene Dupere)

Грайливі короткі програми – це вже наче традиція для Пен і Цзінь. Не завжди схожі експерименти «заходять» одразу, але з часом закохуєшся в цю дивакуватість (у хорошому сенсі слова) і дюсолеївську казковість, починаєш підспівувати «Алеґрія-а-а» так само, як минулого року «О-о-фелія», й не можеш викинути її з голови до кінця дня. А коли ще й їхні проблемні стрибки виходять чисто, то це взагалі стає гайлайтом будь-якого змагання. В технічній складовій вони помітно виросли, а точніше стали стабільнішими за останні два сезони й нарешті пробилися на топові позиції. Навіть кілька разів обіграли колег по команді Суй і Ганя, коли в тих були невдалі прокати.

Любов Ілюшечкіна та Шарлі Білодо (Канада) – ДП – Je voudrais voir la mer (Michel Rivard)

Перший сезон разом у Люби й Шарлі пішов на набивання шишок: партнери ще звикають один до одного та намагаються стабілізувати стрибкові й деякі парні елементи. Та вже зараз видно, що з цього потенційно може щось склеїтися. Хімія на місці, фантазія для нових хореографічних знахідок працює як слід, а зібраніше й скоординоване катання ще підтягнеться. Чим вони запам’яталися вже на цьому етапі, так це фінальною підтримкою в довільній програмі, від якої можна посивіти, поки Любу нарешті не поставлять на місце цілою й неушкодженою.

Гала: метаморфози, гопак і шпагат

Сатоко Міягара (Японія) – Gnossienne No. 1 (Erik Satie), Metamorphosis II (Philip Glass)

Зазвичай змагання прийнято завершувати ґала-шоу, тому на десерт ми лишили топ-трійку показових виступів сезону. Почнемо з єдиного серйозного й найпроникливішого – «Перевтілення» Сатоко Міягари. Важко сказати, чи хтось із інших сучасних фігуристок здатен подужати таку музику: необхідна неабияка майстерність у катанні й експресії, щоб відтворити всі її нюанси й наповнити змістом такі мінімалістичні рухи. На думку спадають хіба що Кароліна Костнер і Мао Асада, які вже давно не виступають.

Дайсуке Такагаші (Японія) – The Phoenix (Fall Out Boy)

Взагалі-то це змагальна програма Такагаші, але на його прощальному чемпіонаті Японії в статусі одиночного фігуриста він прокатав її настільки невдало, що краще передивлятися її в ґала-версії, бо то суцільний відрив! І звідки були сумніви, що Дайсуке личитиме Fall Out Boy? Для цієї людини, здається, не існує жанрів, які йому не під силу. Не дарма його в Японії, та й узагалі у світі, вважають іконою фігурного катання.

Олександра Назарова та Максим Нікітін (Україна) – «Ніч яка місячна, зоряна, ясная», «Розпрягайте, хлопці, коней»

І наостанок трохи традиційного українського від Олександри й Максима (так, Максима, а не Дениса, як оголосили на відео). На турнірі Ice Star у Мінську наша найсильніша танцювальна пара приміряла свої юніорські образи 10-річної давнини, але вже з іншою постановкою, зробивши сюрприз усім, хто відвик від української музики у фігурному катанні.

Завтра «Главком» згадає ще одну непересічну особистість сучасного світового катання – десятиразового чемпіона Японії Кріса Ріда, який помер сьогодні вранці від сердечного приступу в 31-річному віці.

Катерина Макаревська, для «Главкома»