Граємо проти себе. Як українські ЗМІ створюють передумови для дискваліфікації своєї збірної з футболу

Пригадуєте, Юліан Семенов змалював картинку райського куточка, яким здавався Берн професорові Плейшнеру, по прибутті з дорученнями Штірліца. Ще б пак – у тій країні вісім десятиліть не знали жахів війни! І ось, через 48 років після зйомок «Сімнадцяти миттєвостей весни», «нейтрали» вирішили повоювати. Нехай і на футбольному фронті.

Можна сперечатися щодо щирості їхніх заяв про бажання розібратися на рівні збірних суто по-спортивному, на полі. Зрозуміло, що українська команда опинилася у вдвічі невигідному становищі. Мало того, що є кілька інфікованих, так навколо всі профільні інституції Європи саме в Швейцарії й розташовані. Отже, мимоволі залежать від законодавства Конфедерації. Й спробуй довести, що цивільні або ж і кримінальні кодекси не повинні впливати на додержання регламентів того ж УЄФА.

Збірна України з'їздила у Швейцарію вхолосту

Отже, отримавши м’яч до своїх ніг, простіше чекати вердикту на кшталт нереального догравання з новим терміном і аж по технічну поразку візитерам. Звісно, цивілізована Європа стоїть на підвалинах верховенства права. Однак це в безхмарних ситуаціях, а якщо світить вислизнути до Дивізіону B, то – спирайся на відому фразу мудрого Шолом-Алейхема, до речі процитовану Максимом Ісаєвим у книзі «Наказано вижити!»: «Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна».

…Але на цьому припиняю занурюватися до хроніки подій 16-22 листопада, які детально відслідковано на ТБ і численних сайтах. Мова про дивний з точки зору шанувальників команди Андрія Шевченка погляд деяких вітчизняних журналістів на перспективи синьо-жовтої дружини. Таке враження, що з їх точки зору, було б непогано схопити «технаря», зберегти Швейцарію в топ-ешелоні, зате насолити президентові Української асоціації футболу. Зізнаюся: в різні періоди доводилося спілкуватися з такими очільниками вітчизняного футболу, як Федір Мартинюк і Микола Фоміних, Віктор Банников і Валерій Пустовойтенко, Григорій Суркіс і Анатолій Коньков. Єдина подія, коли зустрів Андрія Павелка, так це була конференція Асоціації аматорського футболу України. І навіть тоді не йшлося ні про запитання «з місця», ні про інтерв’ю.

Пан Павелко може подобатися стилем його діяльності або навпаки. Так само в мене вистачить нарікань на адресу деяких його підрозділів, із юридичним включно. Але, панове, дуже перепрошую: на кону інтереси держави! А, не прихопили в багажному відділенні «про запас» юніорів U19! А, не провели наперед достатньо тестів? А, чи поверталися до Києва разом з усіма Зінченко, Михайличенко, Зубков та Яремчук і чому саме?

Найбільше напружує меседж: «Тим більше Малиновський, Covid якого і став каменем спотикання, захворів РЕАЛЬНО». Це звучить з посиланням на… дружину Руслана. Пересічний уболівальник повинен зробити висновок, буцімто його партнери, які під підозрою, не такі вже хворі, а так треба було для наших контраргументів. Ще раз, пардон. Це пошук симулянтів у власному середовищі? Тоді явний перебір і навіть спроба провокації.

Руслан Малиновський

До речі, що мають казати асистенти нашого головного тренера – італійці Мауро Тассотті, Андреа Мальдера, іспанець Педро Харо: «Слухай, Андрію, хто тебе оточує на Батьківщині – невже затяті вороги?».

Якщо вже шеф спортивного департаменту цюріхської газети Blick Фелікс Бінґессер пише: «Всю провину взяли на себе медики, які скасували матч. Наразі альтернативи цьому немає, однак чи варто карати гравців, невинних у тому, що вони заражаються? Було б прекрасно залишитися в елітному дивізіоні Ліги націй, та не в отакий спосіб. Найсправедливішою ухвалою в оцій ситуації буде жеребкування».

Подейкують, що розгляд питання по суті розпочнеться у відповідних комітетах УЄФА 25 листопада. Мабуть, він вимагатиме кількох робочих днів. А тут промайнула інформація, що 27-го на території «Національного експоцентру» розпочне роботу ковзанка. Дійсно, подарунок посеред карантину, та й дістатися на метро вельми зручно. Тож, на черзі, зимовий сезон?

Шкода, коли певні «доброзичливці» намагаються спорудити дострокову «зиму» для улюбленої народом спортивної гри…

Євген Карельський, для «Главкома»