Навіть у десятиградусний мороз: як легенда німецького спорту допомагає Україні
Чемпіон світу з фігурного катання Інґо Штоєр уже шість років долучається до волонтерського проекту нашої діаспори
Видатний німецький фігурист Інґо Штоєр активно долучається до підтримки України і українців у статусі волонтера в Uкraine Haus у німецькому Хемніці. Чемпіон світу-1997, чемпіон Європи-1995, бронзовий призер Олімпіади в Наґано-1998 у парі з Манді Вьотцель, Інґо тісно контактує з українською діаспорою міста, яка активно допомагає українським військовим і постраждалим у наслідок російсько-української війни людям.
Фактично, Uкraine Haus – то звичайне складське приміщення, орендоване вихідцями з нашої держави в Хемніці влітку 2014 року, коли Росія вже анексувала Кримський півострів і вторглася збройно в Донецьку і Луганську області. З того часу ця будівля слугує одночасно осередком українства в саксонському місті і волонтерським центром, в який усі небайдужі звозять потрібні для співвітчизників у часи війни речі. Загалом спільнота налічує близько півсотні людей, лише десяток з яких живуть у Хемніці (то за умови, що етнічних українців у місті близько тисячі, але більшість із них воліє користуватися послугами схожих російських організацій).
Одна з ідейних натхненниць Uкraine Haus Вероніка Смалько розповіла «Главкому», що спершу їхня діяльність була спрямована виключно на допомогу нашим воякам. Почалося все з демонстрації спільно з українцями сусіднього Ляйпціґа, яка проводилася після того, як проросійські бойовики збили малазійський «боїнг» МН17. А через два дні після акції з’явилася відповідна волонтерська група в «Фейсбуку». 10 березня виповнилося рівно п’ять років, як українська спільнота в Хемніці офіційно зареєструвалася.
«Спершу ми допомагали лише армії, знали, що наші вояки відчували дефіцит майже в усьому, - каже пані Смалько. – Звісно, відразу підтримували й військові госпіталі. Восени 2014 року також почали допомагати біженцям. То після того, як у вересні того року раптово похолодало, люди тисячами страждали по підвалах від холоду. Відправляли їм речі, продукти харчування. Десь до весни наступного року, поки вони не влаштували своє життя. Зараз у пріоритеті залишаються госпіталі. Армію начебто непогано забезпечує держава. То спочатку всі зібрані кошти спрямовувалися туди. Навіть автівку на потреби військових відправляли в Україну. Зараз вояків тішимо подарунками, кавою, чаєм, цигарками. Також останнім часом допомагаємо трьом онковідділенням у Полтаві, Черкасах і Хмельницькому, а також київському Охмадету, кільком дитячим будинкам. Персонально підтримуємо кількох бабусь зі Станиці Луганської, а також вдов із дітьми, яким допомагаємо тривалий час».
Фігурист Інґо Штоєр долучився до підтримки українців радше з дружніх міркувань. Річ у тім, що з Веронікою Смалько він товаришує уже 15 років, тож підтримував її благодійні починання з самого початку. І підтримує досі. Не лише матеріально чи речами, але й фізично. Вероніка згадує кінець 2014 року. Тоді їхня спільнота квартирувалася в закинутому приміщенні з постійною температурою «мінус 10». Там довелося пакувати сотні подарунків, зранку до вечора, впродовж кількох днів.
«Інґо тоді тренував у Кореї і США і приїхав у Хемніц саме коли ми займалися подарунками, - розповідає пані Смалько. – Приїхав на два дні і один з них повністю провів із нами на складі з мінусовою температурою, сортував речі. Та й загалом він навідується до нас завжди, зокрема з дитиною. То коли приносив портфелі перед 1 вересня».
Також свого часу разом з українцями Хемніца допомагала українській армії Альона Савченко, фігуристка, яка народилася в Обухові на Київщині, але з 2006 року виступала за Німеччину. Тренуючись попервах саме під керівництвом Штоєра, вона стала п’ятиразовою чемпіонкою світу і олімпійською чемпіонкою Пхьончхана-2018. В 2014 році Альона виставила на аукціон ковзани, в яких вперше виграла чемпіонати світу і Європи, а кошти спрямувала на потреби українських військових.
Окрім того, українці в Хемніці взяли на себе просвітницьку місію – розповісти німцям про свою історичну Батьківщину. «Чимало наших співвітчизників обурюється, коли німці чи представники інших національностей не відрізняють українців від росіян, не мають особливого поняття, що в нас робиться, - ділиться враженнями Вероніка Смалько. – Але я до цього ставлюся з розумінням. Ми з вами теж не надто вникаємо в життя більшості країн. І не повинні цього робити. Так само як німці не мають цікавитися нами. Якщо ми хочемо, щоб за кордоном про нас щось знали, то треба про себе розповідати. Більшість українців на це уваги не звертає, хоча мої німецькі друзі ще 15 років тому засвоїли, що Україна – не Росія».
Наша співрозмовниця стверджує, що за ці шість років жителі Хемніца завдяки постійним українським акціям на вулицях і площах їхнього міста, а також газеті «Українці Саксонії», яка виходить німецькою й українською мовами, вже чітко знають, що то за країна Україна, де вона знаходиться і які її національні символи. Хоча зробити це не так уже й просто. За словами пані Смалько, у Хемніці дуже багато людей з комуністичними поглядами, любителів Росії і Путіна. Не лише серед вихідців з Російської федерації, а серед етнічних німців, особливо – літніх людей.
«У цьому місті на тебе можуть накинутися за браслет в українських кольорах і подряпати автівку, якщо помітять у ній синьо-жовтий прапорець, - каже жінка. – У Хемніці є цвинтар, який має відповідну назву – Совєцький. Там поховані загиблі під час Другої світової війни. 80 відсотків могил – українські. Цвинтар закритий, відкривається раз на рік, 8 травня. Ми туди з українською символікою теж приходимо. І ловимо на собі косі погляди товаришів, які приволокли портрети Путіна, Сталіна, совєцькі прапори, георгіївські стрічки, які в Німеччині не заборонені».
Пані Смалько каже, що першою знаковою перемогою української спільноти в Хемніці стало усунення почесного консула України в Саксонії. «Ніхто не розумів, що то за посада, але її обіймала жіночка з Москви, - каже Вероніка. – Років 25 обіймала, при всіх колишніх президентах. До 2014 року ми в Хемніці про її існування не знали взагалі. А з початком російсько-української війни почали відвідувати лекції, які ця пані читала про Україну. Вони не сильно відрізнялися від гасел пропагандистів з російського телебачення. Ми зверталися в Міністерство закордонних справ України, до тодішнього міністра Павла Клімкіна. Врешті, після двох років боротьби і не без участі нинішнього глави МЗС Дмитра Кулеби домоглися усунення так званого консула».
Зараз, у переддень православної Вербної неділі українці Хемніца радіють, що встигли в умовах карантину і обмежень на кордонах відправити українським воякам подарунки на Великдень.
Коментарі — 0