Міністр спорту Вадим Гутцайт: Чому в Києві не можна грати у футбол?

До України повертається великий спорт. Міністерство молоді та спорту України уперше від початку повномасштабного російського вторгнення дозволило проводити внутрішні спортивні змагання. Але з певними умовами – тільки в областях, де не ведуться активні бойові дії, та без присутності глядачів. Також дозволено проводити навчально-тренувальні збори для підготовки до змагань. Ведуться навіть розмови щодо відновлення чемпіонату України з футболу.

Але питання щодо безпеки в умовах регулярних повітряних тривог все одно виникають. І остаточного розуміння, як проводити спортивні змагання під час війни, схоже, досі немає. Міністр спорту Вадим Гутцайт розповідає «Главкому», як він бачить «перезавантаження» спорту в країні за нинішніх умов.

Внутрішні спортивні змагання в Україні були призупинені через безпекові питання. Чи означає частковий дозвіл на їхнє проведення без присутності глядачів, що ситуація покращилась чи просто за цей час знайдені механізми для її забезпечення?

Очевидно, що наша країна зараз в умовах війни, і певні ризики є і будуть до її завершення. Водночас наші спортсмени залишаються членами Міжнародного спортивного руху, продовжують тренуватися і брати участь у міжнародних спортивних змаганнях. Але для того, щоб вони їхали на ці змагання, потрібно, аби вони брали участь у внутрішніх українських змаганнях, де б чесно виборювали собі місця у збірних командах. Тому ми й прийняли рішення щодо проведення навчально-тренувальних зборів збірних команд і проведення всеукраїнських змагань. Це створить оптимальні умови для підготовки.

Щодо безпеки, то бачимо, що стало трохи спокійніше в деяких областях. І ми будемо радитись з федераціями, з місцевими військово-цивільними адміністраціями, бо вони будуть приймати кінцеве рішення, як проводити ці змагання без глядачів. Без такої згоди ми не зможемо їх проводити. Ми ж розуміємо, що в областях, де у нас немає бойових дій, відносно спокійно. Головне, аби не було глядачів, а поруч розташовувалось бомбосховище на випадок тривоги.

Тривога може й годинами тривати. Як бути, наприклад, коли переривається матч?

Будемо дивитися, як все відбуватиметься. Головне – аби ми запустили спортивний рух.

Ми ж розуміємо, що спортсмени мають постійно тренуватися, аби підтримувати форму. За місяці, поки триває війна, як це їм вдавалося? Чи кожен випадок індивідуальний?

Ну, по-перше, кожен випадок є індивідуальним. Багато спортсменів просто тренуються за кордоном, і з моменту початку війни ми робили їм всі умови, аби вони продовжували там тренування. Я був на зв’язку з різними країнами, розмовляв з міністрами, президентами федерацій, аби вони створювали нашим спортсменам гідні умови і фінансуванням допомагали. Міжнародний олімпійський комітет створив фонд солідарності, який зараз очолює президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка. Тобто всі країни, федерації, олімпійські комітети почали нам надавати допомогу безкоштовно, витрачаючи на це власні кошти. Хочу їм всім подякувати. Зараз всі кошти в країні йдуть на війну, і дійсно складно було, але ми відпрацювали логістику для наших спортсменів – хто повертається з-за кордону з міжнародних змагань, хто залишається.

«Бюджет міністерства урізаний приблизно на 50%, але ми не скаржимось»

Наскільки наразі урізано фінансування міністерства, бо спорт зараз, відверто будемо говорити, — не пріоритет?

Звісно, бюджет урізаний приблизно на 50%, але ми не скаржимось. На поїздки та підготовку до чемпіонатів світу, Європи, кубки світу, фінансування наших пріоритетних видів спорту кошти є. Їх недостатньо, але вони є. Держава розуміє, що спорту потрібно рухатись вперед. Президент і вся його команда велику увагу приділяли і приділяють спорту. Ми ж розуміємо, як наші воїни та бійці, завдяки яким ми можемо займатися спортом, радіють перемогам наших спортсменів. От наша жіноча команда здобула «золото» на Кубку світу з кульової стрільби в Баку. Приємно було, коли наша футбольна збірна перемогла у Шотландії, весь світ був з нами, стадіон в українських прапорах. Нам всього достатньо в таких складних умовах.

Чи багато українських спортсменів за нинішніх умов думають про зміну громадянства? У спорті це ж дуже розповсюджена тема навіть в мирний час.

На сьогодні не знаю жодного спортсмена, який би виявляв бажання змінити громадянство. Звісно, є багато тих, хто поїхав з країни не як член команди, а просто з дітьми. Зрозуміло, якщо там вони почнуть нове життя, діти підуть до школи, то все можливо. Але поки я про жоден такий випадок не чув. Всі спортсмени тільки прагнуть прославляти у світі саме Україну.

Свого часу було багато галасу щодо наших спортсменів, які фотографувались поруч з росіянами. Ви навіть вимушені були їх захищати. Але зараз проблема вирішилась сама собою. Чи ви вважаєте справедливим відсторонення від міжнародних змагань російських спортсменів, окрім деяких видів, на кшталт тенісу?

Повністю вважаю, що це є правильним та доцільним. Це необхідно було зробити, аби вся Росія та Білорусь зрозуміли, що в наш час розпочинати агресію, намагаючись забрати нашу землю, вбивати наших людей, ґвалтуючи жінок, – це злочин.

Міністр спорту Вадим Гутцайт: Не вважаю українцями спортсменів, що залишилися в Росії

Відновлення чемпіонату України з футболу, який дозволить нашим клубам проходити відбір до єврокубків, – наскільки це реально? Лунали думки, що його можна проводити за кордоном, але тепер переважає думка, що це можна робити в Україні, хоча, звісно, не в усіх містах.

У нас була зустріч з президентом Української асоціації футболу, на якій ми вирішували, як і де це розпочинати. І не тільки про футбольний чемпіонат ми думаємо, а й про баскетбольний. Були ідеї проводити їх за кордоном, але після мого спілкування з прем’єр-міністром та президентом ми вирішили: варто проводити їх в Україні. Українська асоціація футболу зараз опрацьовує питання проведення чемпіонату в Києві та західних регіонах. Дуже важливо, аби футбол повернувся в Україну.

Тобто команди з Маріуполя, Сум, Чернігова будуть грати на нейтральних полях?

А чому ні? Чому вони не можуть грати в Києві?

Ви розумієте, наскільки знизиться рівень наших чемпіонатів, бо майже всі легіонери роз’їхались через війну?

Звісно, багато хто не повернеться з-за кордону. Але це привід для того, аби ми вирощували своїх футболістів, які були б конкурентноспроможними і всередині України, і за кордоном. У таких умовах це буде тільки в плюс.

Як вирішується питання зі спортсменами призовного віку, які виїжджають за кордон для участі у міжнародних змаганнях? Міністерство просить для них робити виняток?

Кабінет міністрів розробив постанову, яка передбачає, хто має право виїжджати. Це – збірні команди України, тренери, фахівці, які обслуговують наших спортсменів. Вони мають право за наказом нашого міністерства перетинати кордон і повертатись додому.

«У деяких спортсменів є психологічні збої, складнощі»

Чи були випадки, коли за ці три місяці війни українські спортсмени проявляли, скажімо так, не дуже патріотичну позицію?

Я про таке не чув. Бачу, що всі спортсмени налаштовані на допомогу країні.

Чи став для вас сюрпризом вчинок колишнього гравця футбольної збірної України Ярослава Ракицького? Одразу після початку війни він залишив лави пітерського «Зеніту» і Росію і зараз допомагає українській армії. Хоча його часто критикували за те, що він демонстративно не співав український гімн перед початком матчів і через свій перехід до «Зеніту» він, власне, і випав з лав збірної. А той же легендарний український ексфутболіст Анатолій Тимощук, який замотувався в український прапор, лишився в Пітері, де він працює на адміністративній посаді.

У когось є бажання співати гімн, хтось не співає. Але головне – справи і поведінка в таких екстремальних умовах, як зараз. Але я не вважаю тих спортсменів, що залишилися в Росії, українцями. Всі ті, хто вважає себе українцями, мали вже закінчити свою роботу в Росії та повернутися.

Наскільки нинішні складнощі відбиваються на підготовці наших спортсменів до Олімпіади в Парижі?

Процес підготовки спортсмена до змагань є багаторічним. Зараз ці плани дещо змінені. У деяких спортсменів є психологічні збої, складнощі в житті, у когось немає бажання повертатися до України. Складно все йде, та на сьогодні головне для нас – перемогти та досягти миру. Але впевнений, що ми все одно будемо мати результати на іграх в Парижі.

Чи багато спортсменів за час війни вступило до лав армії?

Більше двох тисяч зараз воюють. І серед цих двох тисяч не тільки спортсмени, а й тренери, лікарі, масажисти.

Павло Вуєць, «Главком»