Україна пішла на жертви, аби зберегти болгарську правлячу коаліцію
Епопея з наданням Болгарією військової допомоги Україні нарешті завершилась. Болгарський парламент максимально довго тягнув резину, але врешті зробив свій вибір. Цієї середи, переважною більшістю голосів болгарські депутати прийняли рішення про «надання допомоги Україні – гуманітарної, фінансової та військово-технічної, відповідно до можливостей республіки Болгарія». Вибір цей для них був непростий, враховуючи те, що доводилось його робити в умовах, коли правляча коаліція опинилась у політичному шпагаті: одні її учасники погрожували виходом з неї у разі, якщо парламент прийме рішення про відправку Україні зброї, а інші казали, що зроблять те ж саме, якщо військова допомога Україні надана не буде. Отже, болгарським депутатам треба було прийняти якесь компромісне рішення, при якому і вівці (коаліція) були б цілі, і вовки ситі (Україна отримала військову допомогу). І такий компроміс було знайдено.
Забігаючи наперед, скажемо: сталось це не без допомоги України. Проте, щодо того наскільки ситими в результаті такого компромісу стали вовки – є чимало запитань.
Вистражданий компроміс
Справа в тому, що прийнята болгарським парламентом версія тексту рішення щодо надання Україні військово-технічної допомоги передбачає лише ремонт української військової техніки на болгарських військових підприємствах. Чому лише? Бо те, що Україні наразі конче потрібно від Болгарії, і те, заради чого український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба перебував в Софії цілих три дні, – це зброя і боєприпаси. А точніше – багато зброї і боєприпасів. Наприклад, артилерійські системи усіх видів – від 152-мм самохідних гаубиць до 82-мм мінометів з достатньою кількістю боєприпасів для них. Або ж додаткові боєприпаси для артилерії, бронетанкової техніки та протитанкові засоби, а також боєприпаси для стрілецького озброєння. Це все те, що українська армія зараз активно використовує, що у неї закінчується і чого вона дуже потребує. І це те, що Болгарія виробляє, має на озброєнні, і головне – має можливість нам постачати. Однак, один з учасників болгарської правлячої коаліції – Болгарська соціалістична партія (БСП) – визначила для себе постачання цього озброєння як червону лінію. Вона неодноразово заявляла, що вийде з коаліції, якщо болгарський парламент перейде цю лінію і повторювала про недопустимість надання Україні зброї навіть в день голосування.
При цьому більшість політичних еліт країни розуміли, що не надаючи Україні військової допомоги, особливо в той час, коли майже всі союзники з НАТО надають таку допомогу, а в Сполучених Штатах до того ж прийняли закон про ленд-ліз, ставить Болгарію у, м’яко кажучи, незручне становище. Однак червоні лінії від «червоних» партнерів з коаліції (БСП є правонаступниками Болгарської комуністичної партії), змушували прихильників надання зброї Україні думати, як не допустити розвалу цієї коаліції. Він, в свою чергу, міг би спровокувати в країні чергову політичну кризу.
Відтак, болгарському уряду треба було шукати компромісне вирішення питання з військовою допомогою Україні, яке б, з одного боку, дозволило зберегти уряд, а з іншого – заявити, що Болгарія теж приєдналась до країн, які допомагають Україні посилювати її військові можливості. І таке компромісне рішення було знайдене під час візиту болгарської делегації на чолі з прем’єр-міністром Кірілом Петковим до Києва. За результатами його зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським стало відомо, що окрім іншого – як от продовження підтримки європейської інтеграції України, надання допомоги українським біженцям, забезпечення експорту українського зерна через порт Варна, енергетичної співпраці та експорту електроенергії та газу з України до Болгарії, а також надання гуманітарної допомоги в регіоні, зокрема, ліків, одягу та продуктів харчування, Болгарія ремонтуватиме пошкоджену в боях українську військову техніку.
Фактично, український президент кинув болгарській правлячій коаліції та її уряду своєрідне рятівне коло. Вже після повернення до Софії, болгарські політики, як і політичні експерти, почали висловлюватись про те, що з великою долею ймовірності правляча коаліція не розпадеться, а чинний уряд продовжить свою роботу. Подібні слова говорив й президент Румен Радев, який, як і соціалісти, до останнього критикував можливість відправки в Україні болгарської зброї і боєприпасів.
У день голосування, у парламенті також було продемонстровано й «залізний папірець» – лист президента України, внесеного до парламенту послом України в Болгарії Віталієм Москаленком, в якому, зокрема, підтверджувалось, що у військовому плані Україна висловлює прохання про допомогу в ремонті своєї військової техніки. При цьому сам текст листа був включений до прийнятого парламентом рішення. Тобто, Київ запропонував Софії такий варіант військової допомоги для себе, який дав болгарським депутатам можливість з чистою совістю заявити, що вони підтримали надання Україні військово-технічної допомоги, однак без відправки їй зброї і боєприпасів, бо сам президент Зеленський їх про це не просив.
Компроміс виявився настільки компромісним, даруйте за тафтологію, що за нього проголосували навіть соціалісти (22 – «за», 1 – «проти»). Та й кожен з учасників коаліції може сказати, що його побажання були виконані, а червоні лінії не перейдені. «Продовжуємо зміни» і «Демократична Болгарія» можуть сказати, що вони проголосували за якусь військову допомогу, соціалісти – що лише за технічну, а «Є такий народ» – за одне з двох (що більше подобатиметься їх виборцям).
Натомість в опозиційній ГЄРБ («Громадяни за європейський розвиток Болгарії») підозрюють, що представники коаліції, які їздили до Києва, навмисно попросили українську владу не провокувати соціалістів і дозволити болгарській коаліції продовжити своє існування в теперішньому складі. «Ви дійшли до того, що Україна допомагає вам зберегти вашу владу, поки вона сама воює», – іронізували в ГЄРБ.
Що ж стосується суті компромісу – того самого ремонту української техніки – то тут є немало запитань.
По-перше, рішення парламенту не встановлює для уряду часових рамок щодо початку процесу приймання і ремонту української військової техніки. По-друге, наразі незрозуміло, як ця техніка буде доставлятись на болгарські підприємства і скільки =це потребуватиме часу. «Той, хто запропонував відремонтувати українську військову техніку в Болгарії відверто збрехав в очі», – заявили в ГЄРБ. На думку представників цієї політичної сили, Болгарія немає можливості допомогти Україні таким чином, оскільки українську техніку транспортувати до Болгарії просто не має можливості. По-третє, і це найважливіше –можливості болгарських підприємств щодо ремонту цієї техніки сумнівні. Ті, хто обізнаний зі станом болгарських оборонних підприємств, кажуть, що на даний момент потужності для ремонту та відновлення боєздатності військової техніки для сухопутних військ становлять не більше 5% від тих, які б вони повинні були мати. Серед проблем, зокрема, відзначається брак необхідних запчастин, які Болгарія донедавна отримувала з… Росії, а також висока вартість електроенергії, яка значно підвищить вартість ремонту та відновлення цієї техніки.
Тому, за словами критиків цього рішення, все, на що наразі здатні болгарські підприємства, – це отримати пошкоджену техніку і з десяти одиниць зібрати лише стільки, скільки зможуть.
Тому дехто навіть робить висновок, що БСП дозволила собі підтримати рішення про «військово-технічну допомогу» Україні саме через те, що там добре знають: можливості болгарських оборонних підприємств є більш ніж скромними.
Рішення з багатьма невідомими
Що ж ми маємо на виході. Україна фактично врятувала чинну болгарську коаліцію і взамін отримала відмову у постачанні такого необхідного для неї озброєння і боєприпасів. А обіцянка ремонтувати українську військову техніку не відомо як і коли буде виконуватись. Якщо сказати це все словами відомої приказки, то виходить так: болгарські вівці залишились цілими, а от на рахунок ситості українських вовків – чимало питань. Хоча, частково відповідь на них можна знайти іронічному твіті вже згаданого міністра Кулеби: «Запаси зброї радянських часів зменшуються, а російська агресія – ні. Тому Україна переходить на сучасне обладнання. Потрібне навчання, але ми швидко вчимося. Насправді ми вчимося керувати сучасною зброєю швидше, ніж деяким урядам потрібно, щоб прийняти рішення про її надання».
Ігор Федик, для «Главкома»
Коментарі — 0