Росіяни забирають у нас найцінніше

Більше всього болить від того, що росіяни та Кремль програли, але ми ще не виграли. Натомість, вони крадуть у нас життя. Фізично та ментально. Вони крадуть наші дні і ночі з родинами, наші діти недоотримують майбутнього, бо вчаться між тривогами в школах. Вони крадуть нашу молодість та енергію, яка сьогодні у значній мірі направлені на виживання, а не розвиток. Вони крадуть гідність у людей в окупації, бо щодня потрібно обирати між безпекою та власною волею. Вони крадуть навіть наші емоції, бо якщо в цю хвилину вам добре, то ви не можете цим поділитись, щоб не зробити боляче, кому неймовірно і невимовно погано. Вони крадуть наш сміх і сон.

Російське суспільство мовчазне та зламане навіть у екзилі, бо часто і не поплічники Путіна намагаються стати в позу групового захисту та очікування, що воно якось само, або за рахунок України вирішиться. Критичне мислення на нулі, як і причинно-наслідкові зв'язки. І російські матері голосять та проклинають Україну, а не свого царя, за вбитих солдат, які прийняли вбивати нас до нашого дому.

З усіх ресурсів найбільш невідновлювальним є час і люди. Ми втрачаємо щодня. Воїни, які віддають найцінніше. Діти, які не народяться, не лише через безпілотник, який прилетів прямо в ліжко молодої пари, що захищали своє немовля в утробі і ховали в обіймах від загибелі. Діти, яких не буде, бо пари на своїх фронтах і не можуть бути разом.

Я не хочу помсти, а невимовно сильно прагну до справедливості. І якщо немає справи до цього всього у бога, то нам доведеться виплекати її, навіть, якщо все і всі будуть проти нас.